Creative Soul, Proud Ukrainian, Mother, Student, Fredrikstad, Norway

At the top of Ms. Tetiana Zelinska’s social media page it states: “Тут Живе Хюгге”, “Tut Zhive Hugge”, translated as Here Lives Hygge. ‘Hygge’ is a word in Danish and Norwegian that describes a mood of coziness and "comfortable conviviality" mixed with feelings of wellness and contentment. An aura Ms. Zelinska radiates is of kindness and warmth; as we chat and laugh I’m also aware of her tough-as-steel non-negotiables in life: her family in Norway as well as freedom at all costs in her homeland country, Ukraine. Tetiana and I immediately connected over our feelings about the unjust and cruel russian war in Ukraine. We wish nothing more onto Ukrainian people, than the feeling of hygge: "a highly valued everyday experience of safety, equality and personal wholeness”.

Ukrainians are fearless in their united mission; tirelessly fighting for their freedom. As an immigrant herself, Tetiana’s heart is split in half between Norway and Ukraine. Ms. Zelinska, in a true Ukrainian form, stated that her depression, resulting from the war news, was cured as soon as she started helping refugees from Ukraine. Tetiana is helping many Ukrainian families who, having fled russian bombs, find themselves in Norway. She assists with translation and understanding of Norwegian customs and advises Ukrainian mothers about places to learn Norwegian, procure housing, and much more.

Ms. Zelinska was one of many shell-shocked Ukrainians abroad, unable to think of anything but their homeland. But she is also part of one strong and united Ukrainian world family. Tetiana is doing her part to assist and bring Ukraine closer to victory. As Ukrainians abroad, our role is to represent our country and our people in the best possible light. I could not be more proud to have such a caring and resilient woman as Tatiana Zelinska embodying Ukrainian spirit in Norway!

1. Name

Tetiana Zelinska.

2. Where is your hometown?

I was born and grew up in Volodymyr-Volynskyi. It’s one of the oldest cities in Ukraine located in Volyn Oblast, in the North-West of the country.

3. What is your profession/career/title/self-label/designation? What does your average day look like?

While in Norway, my old hobby from my student years has become my profession. Even as I worked at the bank, I was more drawn to thoughts that I was out of place. So I started looking for different classes to become a manicurist, develop my techniques and abilities. I am a very creative person, so exact sciences and maths were just not my thing. This revived interest led me to a real work opportunity in a new to me country.

4. What did you study in school?

I graduated from Lviv National University (Lviv Polytechnic at the time) majoring in Accounting and Auditing. In Volodymyr I entered a local technical school (now college) to become a land surveyor. I also attended an art school on the side.

5. What was the journey like to get where you are (in life and career-wise)? What did you do before the war, and why and how did you start helping Ukrainian women?

Fifteen years ago, I met a guy on ICQ, a platform that was extremely popular at the time. He didn’t impress me for quite some time, but I continued to chat with him. This dragged on for a while, until he announced his intentions to come to Ukraine to meet me in person. He was from Poland, living in Norway.

From the first meeting, he made it clear to me that he had serious intentions and asked if I would agree to move to Norway, if everything worked out for us. I decided that time will tell. Three years later, we were married. That's how I ended up in Norway.

Life is such an interesting thing, and people tend to show their true colors after a while. My husband showed me a completely different side and turned my world upside down. At first I didn't have many friends in Norway, my relatives were far away and my husband’s friends were my only social network. I was completely dependent on him financially, didn't have a permanent job, earning mere pennies by doing manicures at home for acquaintances. There was also a language issue. I wanted to learn the Norwegian language, because without it no one wanted to hire me. My husband did not want to invest money in my education as his ambition for me only extended to me becoming a cleaner (and you didn’t need to learn Norwegian for that). I, in turn, wanted to become somebody. I was trying to establish my personhood; without Norwegian I remained half a person. If you’re in a foreign country, unable to communicate with the locals, you’re doomed for unemployment. We lived in a smaller Norwegian town where most people either didn't know English or didn't speak it very well.

As these quarrels continued, it became apparent to me that my partner was interested in keeping me dependent only on him. But I am Ukrainian, and we are a nation of free people! I decided that our paths need to diverge. So one January evening, after having a millionth argument, I just packed a few things into my shabby old Mercedes and drove off into the night without knowing if I would find a place to sleep that night. My ex called just about all our Polish friends and asked them deny my request for that night’s accommodation. I was turned down by all but one of our friends. She said that she had the right to decide for herself whether to help me or not. She offered me a place until I could find a job and figure out an apartment.

An owner of one neighbourhood store recognized me from my previous job applications and gave me a chance, hiring me part-time. This felt like a mega achievement! The salary was not very high, but it was my money! Later, in the store, I met a Norwegian woman who owned a beauty salon; she inquired about my manicure and, one thing led to the next, offered me an opportunity to work part time with her.

I was able to practice my craft and study Norwegian. Conversational fluency helped me secure affordable housing in the area. I rented an apartment from a saleswoman who was going through a divorce. She rented me a room in her house.

Thus began the process of establishing myself as a whole individual in the foreign country. I found myself alone, an immigrant, determined to make it. The path was difficult; I think of those months and years as a test of my will power.

It was 2014, the events on Kyiv’s Maidan square happened. Ukrainian people were fed up with the leadership and went to the streets, demanding more. Maidan Revolution took place in February 2014 when deadly clashes between protesters and the security forces culminated in the overthrow of the Ukrainian government. I was glued to the computer - tears, pain, despair were overwhelming me. I celebrated my 30th birthday during the Maidan events. After my ten hour shift I returned home and wondered if I need to drop everything and return home to be with my countrymen. I was rethinking my Norway plan.

At that time however, I had already met my partner, Daniel and we were just getting to know one another. He supported me through the turbulent events in my country; he was kind and helped me emotionally when I needed help. In the spring of 2014, we realized that we are more than friends. He was the main reason I chose to stay in Norway.

6. How is your life different from what you pictured at 20?

At 20, I had no idea that some day I would live in Norway. It was such an unattainable aspiration for me. Italy or Poland felt realistic, but Norway - never.

7. Was there a time when life knocked you down or out and how did you get back up on your feet?

What knocked me off my feet? Divorce. After all, this is not the kind of future you plan for when you are in a wedding bliss.

I never thought that I would find myself alone, 2,000 km away from my family and friends. But, I did not break! Ukrainians are strong, proud people and I am Ukrainian!

8. Advice for other women?

Girls, life will not present us with challenges that are beyond our coping abilities. Please don’t give up, move forward, guns blazing, through life’s thorniest paths, meeting obstacles head on. Do not give up! Be strong, independent (financially) and no matter what, remember your humanity and decency.

9. Knowing what we know now in the current political climate, can women be "all that we can be" in today's world? What is the way forward, as you see it, for "feminist values"?

I have always considered women to be the driving force in this world. Without them, men would never have achieved what they have. I think that the future is with us. There has been equality of sexes in Norway for a long time. Women here are plumbers, welders, carpenters, bus drivers and politicians. And why not!? There is no gender in professions here, it is a personal choice of each woman. Women are indomitable, so yes, they can do anything!

10. Where in the world do you feel “tallest” (i.e. where is your happy place)?

I have two places that energize me: they are my homes in Ukraine and in Norway. In one home I grew up and became a woman; that is also where my mother lives. The other half of my heart is in my home in Norway; this is where my children are growing up.

11. What extracurricular activities/hobbies are you most proud of? Why?

My decorative and applied art projects: embroidery, knitting, drawing and other creative endeavours. I love creating with my own hands, putting a piece of my soul into a piece and then gifting it. I embroider clothes for my family. I also sew Norwegian Tilda dolls - a whole separate art form in my opinion as they are so unusual.

12. Have you travelled solo? If so, which were some of the most memorable destinations and why? Why do you travel and would you recommend it to women?

Traveling is my way of recharging. I fill up with impressions and learn something new in process. Another hobby of mine is photography and I photograph Norwegian surroundings and post on my Instagram.

Several times I travelled solo; it was a new and an interesting experience. I advise everyone to try it at least once. The most memorable was the trip from Ukraine to Norway; I travelled through Poland, Germany and Sweden. Not by plane, but by bus and ferry. The journey took two days and coffee saved me.

13. What do you want to be when you grow up? Future goals/challenges?

Despite the fact that I will be 40 in a couple of years, I decided to return back to school. Starting next year, I will study podiatric medicine, to realize a dream of getting an education as a Futterapeut doctor (podologist). There is no age limit for students in Norway. I want to work in this field and get Norwegian accreditation, because I just don't like pedicures anymore. I want to delve deeper into podiatry and help patients regain a comfortable life by curing their diseases.

14. What fears are you still hoping to overcome?

Oh, I am a very brave person, and until recently thought that I wasn’t afraid of anything. But I was wrong. The war in Ukraine affected me deeply and now I am afraid to read the news every morning. There are incoming russian rockets hitting Ukraine every day, russians are causing any and all possible abuse of the dear to me Ukrainian people, my Motherland and the cities I once traveled through. I am afraid that I will experience this fear for quite a long time.

I worry constantly that some of my friends, acquaintances or relatives will be killed. I am afraid that the GENOCIDE of Ukrainians will never end. I worry that my native Ukrainian language, culture, history will simply disappear.

15. Anything you'd do differently, if you had another go at life?

I probably wouldn't want to change anything; after all, we choose all the paths we follow. If, for example, I had changed something in my past, I might not have ended up with my current life. And I am happy with what I have; I am a happy wife and a mother. I wouldn’t want to change my circumstance for anything else.

16. What/who inspires you?

Creativity inspires me. The desire to discover something new, to learn and internalize something. I am inspired by children, my husband, lovely clients I work with, travels and the beauty of Norwegian nature and so many other things. It is difficult to point to anything concrete, because my inspiration is born from positive emotions, and these can pop up from different sources.

17. What are you hopeful about?

The greatest hope for the near future is that russia’s war in Ukraine will end quickly, and Ukrainian warriors of light will defeat the darkness. I hope and pray that Ukraine will continue to be an independent, flourishing state, filled with happy people. For a more distant future, I don’t ever want to be ashamed of the people my kids become; I want them to grow into stand-up humans.

18. What are some ingredients to a good life? How did the global pandemic and the war in Ukraine change your perspective about the world, about your life, your goals and dreams?

My components of a good life are:

• Love, understanding and respect within our family; you won't get far without these basics.

• Harmony in oneself and in married life.

• The ability to rest, because we so often forget about it. My husband taught me this.

The pandemic emptied my pockets and bank accounts; during quarantine I had no opportunity to work, which is a disaster for a small business.

War in Ukraine, it drove me into such a dreadful state that I simply did not know how to get out of that state of despair. The first week of the war changed my entire outlook on the world. For the first time in my life, I learned what depression and panic attacks are, and also antidepressants.

I feel fortunate that I was able to work on myself, and somewhat recovered, and finished the prescribed pills. You see, I always considered myself a very mentally strong and stable person, but the war showed me (and the rest of Ukrainians) that everything in life is relative, as is the feeling of strength of one’s spirit.

What do you want the world to know about Ukrainian People and Ukrainian women in particular?

UKRAINIAN WOMEN, they are incredible. I’ve always been proud of being Ukrainian. Our women possess beauty, wisdom, intelligence, a sense of humor, fearlessness, strength, hard work ethic, tirelessness, dedication; they are filled with love.

19. What are (at least) three qualities you most love about yourself and why? What are your superpowers?

My superpower is that I am a Ukrainian mother of two Viking children.

And this is a considerable talent, believe me! The temperament games decide everything in our household. Joking aside, I love the strength of my Ukrainian spirit, my love toward others and my authenticity (in myself and my way of life). I can't stand it when someone goes through life pretending, being pompous or acting bigger than they really are. I appreciate sincere people, who are confident in themselves and are kind to other people, regardless of their status in society.

20. What advice would you give your 14-year-old self? What advice would your 14-year-old self give you in return?

I would tell my 14-year-old self what my mother told me years later: "Live the way you want to live, but remember that your mistakes are your responsibility; you alone are accountable for your actions”. My mother’s words popped up in my head just in the right moment: usually on the precipice of doing something that I would later be ashamed of. This reminder helped me avoid many mistakes in life.

21. What are you reading now? (What books do you gift most and what are your favourite reads?)

Hmm, reading. To my great sadness I haven't read it in a long time. All because I don't like to read e-books. I love the smell of pages and the smell of paper as I turn real pages. Our local library is not big, nor many authors deliver their books to Norway.

I have always loved a Ukrainian writer and a poet Lesya Ukrainka. Lesya was one of Ukrainian literature's foremost writers, best known for her poems and plays. She was also an active political, civil, and feminist activist. When I was younger, in Ukraine, I remember taking part in competitions reciting her poems.

From the modern day, I love Dan Brown, Paulo Coelho and the old classics of the detective genre. One of my favorite books of all time is "The Master and Margarita” by the Soviet writer Mikhail Bulgakov. I read it exactly ten times.

The last book I read was the collection of poetry by Lina Kostenko. I like to return to it, and reread it over and over. Lina Kostenko was one of the first young Ukrainian poets in the post-Stalin era, part of the Sixtiers group of artist distinguished by their liberal, anti-totalitarian views, and romanticism, which found vivid expressions in music and visual arts. Lina started publishing her works in the late 1950’s. Her poetry is typically lyrical and sophisticated, but also relies heavily on aphorisms, colloquialisms, and satirical language, and is typically critical of authoritarianism. Her poems became immensely popular among Ukrainian readers. However, the government of the Soviet Union forced her into silence as she was unwilling to submit to Soviet authorities who kept censoring her poems. Collections of her poems, "The Rays of the Earth" and "Sails" attracted both the readers and critics; her book "Journey of the Heart" established her among the great masters of Ukrainian poetry.

I am chaotic in my literary preferences; I like learning something from the books I read, and always find new ways to change my outlook.

22. Who is a WOW WOMAN in your world who inspires you and why? Can you nominate three (or more) women you know who perfectly fit WOW WOMAN description? What would you tell them, if you had an opportunity, about why you admire them?

My mother is a WOW Woman. She knows a thing or two about hard times, yet she was able to raise me by herself and gave me more love and support than anyone else. She is an example for me in many ways. This if from my personal life.

Among the famous women in the world, Angelina Jolie is an icon for me. I don't think it's worth listing why, because the whole world knows who she is and where her interests lie, in helping others.

And in general - every woman is WOW! We are all different, but each of us is a unique individual. Each can be an inspiration, an example to follow, an icon in a certain sense. Being a woman is WOW and very cool!

23. Where can others find you/your work (links to websites, blogs, etc.)?

I have a personal blog on Facebook "NORWAY THROUGH UKRAINIAN EYES", where I describe life in Norway as it is, without embellishments and rose-colored glasses. This page is linked to the Instagram @norway_by_tatiana.

Very often, I receive many questions about various aspects of life in Norway, many from the Ukrainians trying to come here as they flee russian bombs in Ukraine. I try to help, suggest and advise.

1. Where were you when the attack took place? Did you believe in the possibility of the RF attacking key cities of Ukraine and continuing full-scale aggression?

When events in the Maidan Square in 2014 began, I was already living in Norway. I was renting an apartment, barely keeping out of debt. Fortunately, I had the internet and followed all the events daily. Maidan put me in a stupor.

Depression ensued, as I couldn’t believe what was happening in my country. There were daily murders of civilians, then the annexation of Crimea, which I loved visiting during my early years. These horrific events destroyed in me all the friendly sentiments towards Russians and kindled the Ukrainian pride and the fire in my soul.

But when an all-out Russian invasion began in February 2022, I was simply crushed by a multi-ton concrete slab. In the morning I don’t tend to reach for the phone, nor read the news. On February 24, 2022 we had our usual routine of breakfast and taking children to kindergarten. I felt that my smartwatch was unusually active with vibrating notifications. I opened messenger and froze. WAR in Ukraine!!! It did start after all! And then, as if in a fog, I called my mother who was inside the country being bombed. Tears, despair, depression and antidepressants; ten days passed like that. Then I just realized that I don't have a second option other than the one that helps me overcome all my depressive states. I found myself helping others. That cured me of depression.

2. What was your experience of the day the war started? Where did you go and what do you recall was your plan?

When I read about the start of the war, I just sat down on the treadmill in the gym and cried, for a long time. A call to my mother encouraged me, because she was surprisingly calm. I was in that moment sure that Ukrainian people would persevere. Inside me however was hysteria and panic. I didn't know what to actually do in that moment, although I wanted to do so much. What could I do though? I called my husband who already knew everything from the news, I called all the clients and cancelled all my meetings and went home.

At home I passed through all the circles of hell: denial, not understanding, anger, not acceptance. Then understanding what was happening and acceptance. The first week I didn't live, I merely existed and physically survived. I consulted a doctor and received help in the form of antidepressants. I started working on myself and decided that I didn't have time to feel depressed and helpless; I needed to act! That’s how I began a plan of action, helping other Ukrainians, in Norway and in Ukraine.

3. How are your family and friends doing? How often are you in touch?

My mother is still in Ukraine today. In September, she visited us and the kids in Norway. We tried to convince her to stay; she chose to return to Ukraine. I understand her, although I think that it would be better for everyone if she was with us. I haven't been in touch with her for two days now because, due to russians bombing electric power stations, most Ukrainians don't have electricity, heat and hence the connection to the outside. I am terribly worried, especially since the winter is coming.

This is the first time in many years that I don't know how my mom’s day started and what her plans are. We usually correspond regularly on a daily basis. I hope that the connection will be restored again tomorrow.

4. What are some ways you are supporting Ukraine now, from abroad?

I support as much as I can. Donating to the Armed Forces of Ukraine is already a given in our household. I'm constantly trying to find and deliver necessary items to my acquaintances in the Territorial Defense, whenever possible. But the main way to help is with products. In our region, we started a campaign in the local grocery stores to collect items which we, together with other volunteers, transfer to Ukraine.

In addition, I’m helping our Ukrainian families, those women and children escaping russian bombs and finding themselves in Norway, with everyday settling-in questions, translation of documents and negotiations. Finally, I always try to support, help those who message me on my Instagram page, with anything I can.

5. What do you want the world to know about Ukrainians during this difficult time? About Ukrainian women?

I dream that the world will truly understand and appreciate the fact that Ukrainians value their free will and independence. Our women are a driving force that cannot be stopped, conquered, or broken.

We will never give up. soon we will serve as an example for the next generation: how to fight for our independence, for our children and their Ukrainian freedom.

6. What will be the first thing you'll do when Ukraine wins? 

When Ukraine wins, the first thing I will do is open a bottle of champagne and go to the neighbors’ house. When that bottle is through, I will then continue to think about how to contribute to rebuilding everything that was destroyed. Every Ukrainian will be involved, organizing and getting as many others on board as possible (individuals and organizations). I want all those who fled to return to their homeland, to build a new life. Because no matter where you are, home is the best.

Bonus Quick Round Qs:

1. What and who is worth suffering for? It is not worth suffering at all. It is better to try to change your circumstances, in order to avoid suffering. Life is too short to waste time on suffering. Let’s do everything so that it does not come to that. And at the end, if you cannot change the situation, changing your attitude helps for a while as well.

2. What would you do if you knew that nobody would judge you? Ugh... would kill the parasite that caused this trouble in my country. He has no right to live happily and lavishly. If I would not be judged I would do it, without any hesitation.

3. If you didn't have to work anymore what would you do with your days? I would travel, help people, read books, learn a few additional languages, study history, create some beauty.

4. If you could be anyone for a day who would you be? Keanu Reeves. Why? I would like to feel how such a well-known celebrity coincides with the deep philosophical worldview. What is it like to be a megastar, and yet live a simple life, giving everything you've earned to others.

5. If you could relive one year in your life, which one would it be? I would probably like to relive my first year with my partner in life, Daniel. We had many trips through Norway, Poland and Ukraine. I showed him my Ukraine, my Lviv, and he showed me his Norway.

6. What bothers you most about people? What do you love most about people? In people, I love sincerity, frankness and simplicity. I appreciate and respect kind and intelligent people. On the flipside, indifferent, cruel, stupid, cunning people I try to stay away from.

1. Ім'я.

Зелінська Тетяна

2. Де ви народилися?

Народилася та виросла на Волині у Володимирі-Волинському.

3. Яка ваша професія/кар'єра/звання/самопозначення/призначення? Як виглядає ваш типовий день?

Закінчила в свій час Львівський Національний Університет " Львівска Політехніка" за спеціальністю "Облік та Аудит", але на даний час моє давнє хобі стало моєю професією. Ще за студентських років любила займатися манікюром.Навіть почала підзаробляти , робивши нарощення знайомим, а потім і незнайомим дівчатам. Навіть працюючи в банку, мене більше тягнуло думками до того, що я не на своєму місці. Почала шукати різні курси майстрів манікюру і вдосконалювати свої навики, техніку та вміння. Розвивалася в цьому напрямі. я людина дуже творча, тому точні науки та цифри- то не моє. Згодом моє захоплення б"юті сферою дало мені можливість стати на ноги в новій для мне країні.

4. Що ви вивчали в школі?

Я ходила до звичайної школи у Володимирі. Досить добре навчалася. Девять класів закінчила на відмінно, і вирішила подорослішати- поступила на землевпорядника у місцевий технікум (тепер коледж). Завжди любила літературу, українську та англійську мови, писала гарно твори, і мені вчителі завжди радили йти в літературному напрямку. Про малювання навіть годі говорити. Малювала завжди гарно. Ходила на гуртки по декоративно-прикладному мистецтву, а також до художньої школи.

5. Як ви опинилися тут, на нинішньому місці в житті? Напишіть про деякі досягнення, якими ви найбільше пишаєтеся. Який для вас момент змінив ваше життя (в особистому житті та/або кар’єрі?), який поставив вас на поточний життєвий шлях? Чим ви займалися до війни, чому і як почали допомагати українкам?

Років 15 тому у популярній в той час АСІ ( ICQ)- чаті, я познайомилася з хлопцем з Польші. Він довго мені надокучав, і я вирішила таки поспілкуватися. Це спілкування затянулося до моменту, коли він сказав, що хоче приїхати до України, щоб зустітися. На той час він проживав в Норвегії.

З першої зустрічі він мені дав зрозуміти, що має серйозні наміри і запитав, чи погоджуся на переїзд, якщо в нас все вдасться. Я вирішила, що час покаже. І через 3 роки ми одружилися. Так я опинилася в Норвегії. Але життя така цікава річ, а люди з часом показують своє справжнє обличчя. Мій чоловік відкрився мені зовсім з іншої сторони і перевернув мій світ з голови на ноги. Я немала своїх друзів в Норвегії, бо ми спілкувалися лише з його приятелями, мої рідні були далеко, я була повністю залежна від чоловіка фінансово, так як не мала постійної роботи, і підзаробляла якісь копійки, роблячи манікюр дома знайомим.

Стало мовне питання. Я хотіла вчити норвезьку мову, бо без неї ніхто не хотів брати на роботу, а чоловік не хотів інвестувати гроші в школу і моє навчання, бо його влаштовувало те, що мені світило тут працювати максимум прибиральницею. А я хотіла бути тут перш за все особистістю. А без мови тут ти не особистість, а лише її половина, адже не вміючи комунікувати з місцевими, ти приречений бути безробітним. Ми проживали в містечку, де більшість людей або не знали англійської, або дуже погано нею спілкувалися.

На базі цих сварок з чоловіком, я зрозуміла, що він хоче ще більше мене узалежнити від себе, а ми УКРАЇНЦІ - НАРОД ВІЛЬНИЙ! Тому, я вирішила, що наші шляхи в майбутньому повинні розійтися. І одного січневого вечора, після 100500ї перепалки я просто зібрала кілька речей, сіла в мій пошарпаний старенький мерседесик і поїхала в ніч, не знаючи, чи знайду де переночувати. Мій колишній передзвонив всім нашим друзям полякам і попросив не приймати мене. Мені відмовили всі, крім однієї моєї подруги, яка сказала, що вона в праві сама вирішувати, чи допомагати мені чи ні. Так я опинилася у подруги. Вона сказала, що я можу лишитися, поки не знайду роботу і житло.

На той час я вже ходила в один магазин на практику, де була можливість отримати роботу, і почала вчити мову. Власниця магазину, взнавши мою ситуацію, дала мені шанс, повірила в мене, і дала мені контракт на пів ставки. Це було мегадосягнення!!! Зарплата не була високою, але це були мої перші гроші! Згодом в магазині познайомилася з норвежкою, яка має свій салон краси. Вона побачила, що в мене гарний манікюр, спитала де я робила, я сказала, що я сама роблю... так я отримала ще пів ставки у неї в салоні.

Мову почала все більше і більше вчити на практиці, і згодом це мені допомогло знайти дешеве житло. Знімала квартирку у продавщиці з сусіднього магазину, яка теж розлучалася з чоловіком, і маючи великий будинок, мала проблеми, щоб оплачувати всі рахунки. Їй було легше, і мені підходила ціна, і те, що вона не хотіла завдатку на 3 місяці наперед. Так я почала процес розлучення і самостійного встановлення мене, як особистості в країні, де була геть сама. Цей шлях був важким.Я зараз про це згадую, як про випробування. А тоді... у 2014... сама... без підтримки... без житла... без грошей... і в Україні... тоді почався МАЙДАН... щодня ті всі страшні новини... вдень робота...ввечері комп і новини... сльози, біль, розпач, майдан... Мій 30й день народження (лютий 2014) я зустріла на роботі. Пропрацювавши 10 годин поспіль, повернулася додому, і провела з думками - ЩО РОБИТИ ДАЛІ? ЯК І Е ЖИТИ? ЛИШАТИСЯ В НОРВЕГІЇ, ЧИ КИДАТИ ВСЕ І ЇХАТИ ДО УКРАЇНИ?

6. Чим ваше життя відрізняється від того, що ви уявляли, коли вам було 20 років?

В той час я вже познайомилася з моїм Даніелем.Ми просто спілкувалися.Він мене підтримував, допомагав, був поруч, коли це було потрібно. Навесні 2014 ми зрозуміли, що ми більше ніж друзі. І це стало основною причиною, чому я лишилася в Норвегії.

7. Чи був час, коли життя збило вас з ніг або збивало вас, і як ви знову ставали на ноги?

20 років тому я навіть не уявляла, що буду жити в Норвегії. Вона була для мне такою недосяжною... Італія, Польша... Це було реально... Але НОРВЕГІЯ- ніколи. Мені цю країну вибрала сама доля.

Що Збило з ніг? Ситуація з розлученням. Все-таки не таке майбутнє ти плануєш, коли стаєш на шлюбний рушник. Ніколи не думала, що буду одна, за 2000 км від рідних та друзів, зовсім сама. Але, я не зламалася! Українці сильні люди! Дуже пишаюся, що я українка.

8. Що б ви порадили іншим жінкам і дівчатам? Для майбутнього покоління жінок?

Дівчата, життя ніколи не ставить перед нами випробування, які є нам не під силу! не здаватися, йти вперід, через тернисті шляхи, напролом, не опускати руки, бути сильними, незалежними і завжди лишатися людяними.

9. Знаючи те, що ми знаємо зараз у нинішньому політичному кліматі, чи можуть жінки бути «все, чим ми можемо бути» у сучасному світі? Який шлях вперед, на вашу думку, для «феміністичних цінностей»?

Я завжди вважала жінок рушійною силою світу. Без них чоловіки ніколи б не досягли того, що мають. Думаю, що за нами майбутнє. В Норвегії уже давно рівноправ"я. Жінки сантехніки, зварювальники, столяри, водії автобусів, політичні діячки, чому ні? В професій немає статі! Це вибір особистості! Жінки незламні, тому можуть все!

10. Де в світі ви відчуваєте себе «найвищим» (тобто де ваше щасливе місце)?

У мене лише 2 місця сили. Одне в Україні, а друге в Норвегії. Це мої 2 домівки. В одній виросла яБ і там половина мого серця- моя МАМА , а вругій ростуть мої дітки

11. Якими позашкільними заняттями/хобі ви найбільше пишаєтеся? Чому?

Напевно декоративно-прикладне мистецтво. В ньому і вишивка, і в"язання, і малювання, креатив. Створювати щось своїми руками, вкладувати в це свою душу, частинку себе, і дарувати це, зробивши комусь приємність. Дуже люблю хендмейд. Сама вишивала бісером свою сукню з соняхами і маками, вишиванку... А зараз, звичайно, коли час і можливість, я шию інтер"єрних ляльок-янголів у стилі норвезької Тільди. Вважаю це окремим мистецтвом, бо вони дуже незвичні.

12. Ви подорожували самостійно? Якщо так, то які місця найбільше запам’яталися і чому? Чому ви подорожуєте і чи рекомендували б це жінкам?

Подорожі- це мій спосіб на підзарядку. Заряджаюсь враженями, пізнаю щось нове, фотографую. Це моє ще одне хобі. в моєму інстаграмі немає місця чужим фото. Всі найгарніші закутки природи пропускаю через призму моєї камери, щоб спинити мить. Кілька разів доводилося подорожувати самій. Це теж якийсь новий цікавий досвід. Раджу всім хоч раз спробувати. Найбільше запамяталась поїздка з України через Польшу, Німеччину та Швецію до Норвегії, не літаком, а автобусами, паромом. 2 доби постійно в русі. Кава рятувала і тримала в тонусі. Ха-ха, є що згадати.

13. Ким ви хочете стати, коли виростете? Майбутні цілі/виклики?

Не дивлячись на те, що мені за пару років 40, я вирішила здобути ще одну освіту, і тепер в своїй улюбленій професії. З наступного року піду вчитися подології. Мрію здобути освіту лікаря Футтерапевта ( подолога). В Норвегії немає обмежень віку для студентів. Хочу працювати у цій сфері та здобути норвезьку акридитацію, бо просто педикюр мене вже не влаштовує. Хочу заглибитися більше у подологію та допомагати хворим повернути собі комфортне життя, вилікувавши їх хвороби.

14. Які страхи ви все ще сподіваєтеся подолати?

Ой, я дуже відчайдушна людина, і ще донедавна думала, що нічого не боюсь... Але я помилялась. Війна в Україні змінила все. Тепер боюсь щоранку читати новини, бо там прильоти та всі можливі знущання над рідним мені народом, над моєю Батьківщиною, над містами, якими я колись подорожувала. Боюсь, що це триватиме ще довго... Що когось з моїх друзів, знайомих чи рідних нестане... Боюсь, що цей ГЕНОЦИД не припиниться ніколи... І що моя рідна мова, культура, історія просто зникне.

15. Ви б зробили щось інше, якби знову прожили життя?

Напевно я б не хотіла нічого змінювати. Адже всі шляхи, якими ми йдемо, ми обираємо самі. Змінила б я щось в минулому, могла б не мати того, що маю тепер. А я щаслива тим що маю, я щаслива дружина, мама. Моє теперішнє не хочу змінювати на щось інше. Я вважаю, що так як є зараз- є ідеально.

16. Що/хто надихає вас?

Мене надихає творчість. Прагнення пізнати щось нове, чомусь навчитися. Надихають діти, чоловік, вдячні клієнти, подорожі, краса природи... Багато речей... Конкретизувати важко, бо моє натхнення - це позитивні емоції, а вони надходять з різних джерел.

17. На що ви сподіваєтеся?

Найбільші сподівання на найближче майбутнє, це щоб війна швидко закінчилася, воїни свіла перемогли морок і Україна далі була незалежною, квітучою державою з щасливими людьми. А ще, то вже на далеке майбутнє, щоб мої діти виросли такими, за яких би ніколи не було б соромно.

18. Які складові для хорошого життя? Як глобальна пандемія та війна в Україні змінили ваш погляд на світ, на своє життя, на ваші цілі та мрії?

Мої складові хорошого життя це перш за все любов, розуміння та повага в сімї. без них нікуди не доїдеш. Гармонія в собі та в подружньому житті. Вміння відпочивати, адже ми так часто про це забуваємо. Мій чоловік мене цьому навчив.

ящо чесно, то пандемією я не переймалася взагалі. Не розуміла і нерозумію того штучного ажіотажу щодо масок, вакцин, карантинів. Мені пандемія вдарила лише по кишені, бо за час карантинів та отих всіх обмежень у мене було менше можливості працювати, а це катастрофа для малого бізнесу, так як інших доходів у мене не було.

Друге діло ВІЙНА. вона мене загнала втакий глухий кут, що я просто не знала, як мені звідти вибратися. Перший тиждень війни перевернув весь мій світогляд. Вперше в житті я пізнала що таке депресія і панічна атака, ну і антидипресанти. Добре, що змогла над собою попрацювати, оговталася, і покінчила з таблетками. Вважала себе завжди дуже сильною особистістю, але ВІЙНА проказала, що все в житті відносне, і відчуття сили духу теж...

18а. Що ви відчуваєте/понімаєте/ціните в українцях і українських жінках, чого ви, можливо, не осознавали раніше (до війни)?

УКРАЇНКИ... вони неймовірні...завжди пишалася тим, що я українка. В наших жінках краса, мудрість, розум, почуття гумору, безстрашність, сила, працелюбність, невтомність, самовідданість, любов. Вони можуть все. Люблячі мами, та кохаючі дружини... Таким набором якостей володіють лише обрані, лише особливі жінки.

19. Які (принаймні) три якості ви найбільше любите в собі і чому? Які ваші суперздібності?

Моя суперсила, це те, що я українська мама 2х вікінгенят. Ха=Ха)))

А це чималий талант! Тут гра темпераментів вирішує все. А так насправді, то мабуть люблю в собі силу духу, любов до людей і справжність. Терпіти не можу, коли хтось вдає з себе когось більшого, ніж є насправді. Дуже люблю простих щирих людей, не залежних від їх статусу в суспільстві.

20. Яку пораду б ви дали собі в 14-річному віці? Яку пораду вона б дала вам?

Я б собі сказала те, що сказала мені колись моя мама:" ЖИВИ ТАК ЯК ХОЧЕШ, АЛЕ ПАМЯТАЙ, ЩО ТВОЇ ПОМИКИ БУДУТЬ ЛИШЕ ТВОЇМИ, І ТОБІ ПРИЙДЕТЬСЯ ЗА НИХ ВІДПОВІДАТИ!" Ця фраза завжди спрацьовувавла, коли хотілося зробити щось, за що потім було б соромно. Допомогла уникнути багатьох помилок!

21. Що ви зараз читаєте? (які книги ви найбільше даруєте і які ваші улюблені читання?)

Хммм... книги... давно не читала, напивеликий жаль. Все тому, що не люблю читати електронні книги. Люблю запах сторінок, запах паперу. Бібліотека у мене не велика. Все через те, що до Норвегії багато не назамовляєш. Взагалі з дитинства люблю Лесю Українку. При чому не раз брала участь в конкурсах читців саме з її віршами. З сучасного люблю Дена Брауна, Коельйо, стару класику детективного жанру. Найулюбленрішою книгою всіх часів для мене є "Майстер і Маргарита"М. Булгакова ( читала її разів 10 точно). Але останньою книгою була збірка Ліни Костенко. Люблю її перечитувати знову і знову. Отакий у мене хаос у літературних вподобаннях, але я не любитель романів, тому літературна палітра у мене велика. Ну і я водолій, а це люди, яким нудно, коли все одноманітно. Люблю пізнавати щось нове, з змінювати кругозір.

22. Хто така WOW ЖІНКА у вашому світі, яка надихає вас і чому? Чи можете ви призначити трьох (або більше) жінок, яких ви знаєте, які ідеально відповідають опису ВАУ ЖІНКА? Що б ви сказали їм, якби у вас була можливість, про те, чому ви ними захоплюєтеся?

Вау жінка? В першу чергу це моя мама. Вона мала нелегко, але змогла сама мене виховати і дати мені стільки любові та підтримки, як ніхто. Вона є для мене прикладом у багатьох аспектах. Це якщо з особистого.

Із відомих жінок у світі для мене іконою є Анджеліна Джолі. Мені здається не варто перераховувати чому, бо весь світ знає хто це, і що вона робить для світу.

А взагалі, кожна жінка є ВАУ! Ми всі різні, але кожна з нас є неповторною особистстю. Кожна може бути натхненням, прикладом для наслідування, іконою в певному значенні. Бути жінкою- це ВАУ, як круто!

23. Де інші можуть знайти вас/вашу роботу (посилання на веб-сайти, блоги тощо)?

У мене є особистий блог на Фейсбуці " НОРВЕГІЯ ОЧИМА УКРАЇНКИ", де я описую життя в Норвегії як воно є, без прикрас та рожевих окулярів. Також цей блог привязаний до сторінки в інстаграм: @norway_by_tatiana . 

Дуже часто в дірект приходять багато питань щодо різних аспектів життя в Норвегії, намагаюся допомогти, щось підказати, порадити.

Питання українкам

1. Де ви були, коли стався напад (в цьому році, але, звісно, ​​можна написати і про перше захоплення землі, і про Майдан, і про Крим)? Чи вірили ви в можливість нападу РФ на ключові міста України і продовження повномасштабної агресії?

Коли почався майдан я уже проживала в Норвегії. Тоді знімала квартиру і ледь викарапкувалася з боргів. На щастя мала інтернет і слідкувала за всіма подіями. Майдан мене увігнав у ступор. Депресія, не розуміння того що діється мене вбивали. Щоденні жертви, потім анексія Криму, який любила всим серцем. Це все руйнувало в мені всі дружні настрої щодо росіян і ще більше розпалювало вогонь в душі. Але коли почалася війна, я просто була наче розчавлена багатотонною бетонною плитою. Я вранці завжди не беру телефон і не читаю новин. 24го лютого ми поснвдали і відвезли дітей в садок. Я пішла в спортзал і відчула, що мій смартгодинник постійно вібрує від повідомлень. Відкрила месенджер і оторопіла. ВІЙНА!!! Вона таки почалася!!! А далі як у тумані... дзвінок мамі, сльози, відчай, депресія і антидепресанти.. так минули 10 днів... а потім просто зрозуміла, що в мене немає другого варіанту ніж той, який допомагає перебороти всі свої депресивні стани... я себе знайшла в тому, що допомагала іншим.

Це мене вилікувало від депресії.

2. Що ви пережили в день початку війни? Куди ви пішли і який, як ви пам'ятаєте, був ваш план?

Коли я вщнала про початок війни, я просто сіла на бігову доріжку у спортзалі і плакала... довго... дзвінок до мами мене підбадьорив, бо вона була на диво спокійна, і впевнена в тому, що українці вистоять... у мене була внутрішня істерика... я не знала що робити, куди йти... подзвонила чоловіку...він уже все знав з новин ... подзвонила всім клієнткам з якими були зустрічі, все відмінила і пішла додому... дома пройшла всі кола пекла... не рощуміння, не сприйняття, потім сприйняття і погодження... перший тиждень я не жила...я існувпла.... а потім , отримавши доплмогу від лікаря, пропрацювавши з собою, я вирішила, що немаю часу на депресії і треба діяти...стрепенулася, і вирішила пропрацювати свій особистий план допомоги.

3. Як поживає ваша родина і як поживають ваші друзі? Як часто ви спілкуєтеся?

Моя мама і на сьогодні перебуває в Україні. У вересні вона була у нас в Норвегії. Лишитися не погодилася. Я розумію її, хоча вважаю , що для всіх було б краще якби вона була з нами. Уже 2 добу я немаю з нею звязку через те, що у них немає світла та інтернету. Страшенно переживаю щоб в неї все було добре. Це вперше за багато років я не знаю як почався її день і які в неї плани. Зазвичай ми постіно щодня переписуємося. Сподівпюся, що завтра знову звязок відновиться.

4. Якими способами ви зараз підтримуєте Україну з-за кордону?

Підтримую чим можу. Донати на ЗСУ- це вже стандарт. Намагаюся пл можливості ще щось знайомим з тероборони підкинути. Але основним способом допомогти є продукція. Започаткувала в нашому регіоні акцію у продуктових магазинах по збору продуктів, які ми потім з іншими волонтерами передаємо до Украхни. Крім того теж допомагаю нашим новоприбувшим до Норвегії з побутовими питаннями та перекладами. Завжди у своєму блозі в інстаграмі намагаюся підтримати, пояснити якось допомогти тим, хто звертається.

5. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей важкий час? Про українських жінок?

Я мрію про те, щоб світ зрозумів, що так як українці цінують свою волю і незалежність, не робить жодна країна світу. Наші жінки- рушійна сила, яку не зупинити, не підкорити, не зламати. Ми ніколи не здамося і невдовзі будемо прикладом для всіх майбутніх поколінь, як треба боротися за власну незалежність.

6. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе?

Коли Україна переможе, перше що я зроблю, це відкоркую пляшку шампанського і піду по сусідам. Це перше... а далі... я далі буду думати наж тим, що робити, щоб все зруйноване відбудувати. Щоб долучити якнайбільше людей та організацій. Хочу щоб до України повернулися її люди, щоб будувати нове життя. Бо де б ти не був, але дома найкраще.

Бонусні відповіді

1. За що і за кого варто страждати? Страждати взагалі не варто ні за що. Краще намагатися щось змінити, щоб уникнути страждань. Життя надто коротке, щоб тратити час на страждання. Краще робити все, щоб цього не було. Якщо не можеш змінити ситуацію, зміни своє ставлення до неї!

2. Що б ви зробили якби знали, що вас ніхто не засудить? Ух... вбила б гниду, яка накоїла стільки біди. Він не має права на життя. Якби мене за це не осудили, то я б вбила путлера! не вагаючись!

3. Хто є/є ваш ментор (можуть бути, наприклад, певні чоловіки чи жінки у вашому житті)? Все залежить від ситуації. Інспірацією може бути і жінка, і чоловік. Але чомусь в більшості випадків у мене фігурують таки жінки.

4. Якби вам більше не потрібно було працювати, що б ви робили зі своїми днями? Я б подорожувала, допомагала б людям, читала книги, вчила ще б кілька додаткових мов, пізнавала б таємниці історії, творила б якусь красу.

5. Якби ви могли бути кимось на один день, ким би ви були? Кіану Рівзом. Чому? Хотілося б відчути, як в такій відомій медійній особистості вміщується весь той глибокий філософський світогляд. Як це бути мегазіркою, і жити простим життям, віддаючи все зароблене іншим.

6. Якби ви могли б пережити один рік свого життя, який би це був? Напевно я б хотіла ще раз пережити перший мій рік з моїм чоловіком. Було багато подорожей Норвегією, Польшею, Україною. Я показала йому Львів, а він мені свою Норвегію.

7. Що вас найбільше турбує в інших людях? Що ви найбільше любите в інших людях? В людях люблю щирість, відвертість, простоту, доброту,розум. А турбує- байдужість, обмеженість, тупість, лукавість.