THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM THE CITY OF Irpin, in the Kyiv Region.

* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman, unless otherwise specified.

INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.

GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, for SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.

Over the month of March, 2022, russian troops attempted to advance onto Kyiv, the capital of Ukraine, as part of the full-scale, multi-city invasion. They failed. The Armed Forces of Ukraine pushed back and russians retreated; but not before revealing their true nature. Towns that took the brunt of the fighting were Bucha and Irpin. Only three miles from each other, these two names jumped into the international headlines months later when mass graves of Ukrainian civilians, women and children were discovered in the forests nearby. Bucha and parts of Irpin were occupied, dead bodies right along the main road. Such were russian “liberation” activities in the first months on the Ukrainian soil; once they failed miserably, russians retaliated by the indiscriminate killings and torture.

This Inside Ukraine story is about a woman from Irpin who, upon feeling explosions hit her neighborhood, braved the freezing river crossing; but she didn’t cross the Irpin River alone. She brought a pack of 19 dogs in the various stages of disability and mobility. This story is about a 20-year old Ms. Anastasia Tykha. Ms. Tykha passionately cares for and attempts to rehabilitate wounded animals in her hospice/shelter called “House for Special Tails”.

Like most Ukrainian people at the moment, her patients are wounded and traumatized; and exactly like Ukrainians, her little creatures are surviving and bravely fighting for their lives. When russian bombings started in her backyard, Anastasia was determined to save her dogs; the plan was to walk if she had to, toward Kyiv. A photo of the stressed-to-the-max Anastasia dragging 15 terrified pooches (four unfortunately escaped during the river crossing). Bombs, panic and explosions all around them.

Russia’s attacks have enormously impacted and continue terrorizing Ukraine’s four-legged creatures. Since the war started, animals and pets get abandoned during panic of bombings, some escape in terror, are injured alongside their owners, or hit by the flying shrapnel. Thousands of pets are roaming Ukrainian ghost towns and villages, surviving on scraps or dying in droves.

Anastasia spent several weeks in Kyiv in a donated by volunteers warm shelter (did I mention Irpin didn’t have heat in March and the temperature went below -10°C or 14°F?). As soon as the territory of Irpin was liberated by the Ukrainian Defenders, Anastasia and her husband returned.

Today, Anastasia continues to passionately care for the wounded, traumatized and dismembered dogs (and a few cats). She describes her home as a “respite-shelter for dogs with physical disabilities and mental characteristics.” In an interview with Київщина 24/7 Kyiv newspaper, Ms. Tykha was asked about her animals’ welfare in the middle of war, she replied:

Read below for additional details about survival in the times of war, like the time Anastasia sat in a trench with a German Shepherd in an air raid.

I am proud to highlight Anastasia, who represents the multi-dimensionality of a pure Ukrainian heart - caring for all beings, big and small. Nemo Resideo is Latin for: “Leave no one behind”. Anastasia truly practices this motto in real life and I couldn’t be more proud to know her".

- Olga Shmaidenko, Founder of WOW Woman.

Fearless Animal Rescuer, No ONe left behind, Irpin, Ukraine

1. Name. 

Anastasia Tykha.

2. Where were you born and where do you live now?

I was born in Kyiv, I live in Irpin now.

3. What did you study and what is your profession?

I was training to become a veterinarian. I founded a hospice shelter for animals, specifically it’s a respite-shelter for dogs with physical disabilities and mental characteristics, called “Special Tails”.

4. What was your typical day like before the war and how has your role changed since the invasion of Ukraine? 

I get up, take care of dogs, work more, take care of dogs and go to bed, to be repeated the next day and the day after that. Such was the case before February 24th, 2022 russian invasion and remains as such now.

Irpin’s “Special Tails” shelter residents are shown above. These war-time rescues are still pretty cute; they need loving homes and a lot of love. In one of the photos, Anastasia is shown with her husband Artur. Together they make an empathic and caring team.

5. What would you say are your strengths and superpowers?

My superpowers are my strength, stubbornness and sociability.

7. What are things you do just for you? Is it possible to stay sane in a war situation? What are some things that help you to not lose yourself?

I like to draw, play video games for my mental relaxation. I do outdoor activities, for physical rest.

8. Do you feel the war changed you? How? Since the start of the war, has anything surprised you about yourself (how you have handled yourself, remained strong, found inspiration in unlikely sources, etc.), about your country, about your ideas about humanity? What have been some of your epiphanies?

I changed. I understood that if you want something (in life), and you do everything that is humanly possible, you will achieve it. I was surprised at my creativity as well as the solidarity with my husband (the two of us took out our entire shelter from Irpin on foot). It was also a an epiphany for me when I felt public support for our cause.

Ms. Tykha posts regular updates on the Instagram stories; she also creates Tik Toks highlighting individual animals in her “Special Tails” shelter. These updates help by spreading the word about adoptions and also provide accountability for the shelter’s donors.

9. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?

I want everyone to know how strong, brave and independent Ukrainian women are.

10. What is a place or activity that makes you feel happiest?

Place - my home; activity - working with (and rehabilitating) my animals. These two things make me feel happiest.

11. Have you ever thought about leaving? About seeking safety abroad?

I never once thought of leaving. I don't like living in Europe, so I insisted and still insist on living in Ukraine. I buy food, or find humanitarian aid, and distribute it to the needy, military and other shelters in the front-line areas. This is currently my main focus.

12. Anastasia, where do you think your courage comes from? Did it appear suddenly or have you always had it?

Courage is when you work with complex (stubborn and difficult) animals; then courage just tends to appears out of nowhere and finds you.

13. What will be the first thing you’ll do when Ukraine wins? What are your dreams for yourself and your family after the war is finished?

I will vacation in the (free and Ukrainian) Crimea. I dream of seeing the sea.

14. Where can others find you/your work? (links to website, blog, etc).

images from the happier times. Anastasia and her special tails before the war.

“House for Special Tails” shelter Instagram: @dom.khvostov and my Instagram: @stasia_tihaia

TikTok: @dom.khvostov

Website: domkhvostov.in.ua

PayPal: anastarie63@gmail.com

У березні 2022 року російські війська спробували наступати на Київ, столицю України, в рамках повномасштабного вторгнення на кілька міст. Їм це не вдалося. Збройні сили України дали відсіч, і росіяни відступили, але не раніше, ніж розкрили свою справжню сутність. Міста, які прийняли на себе основний удар —Буча та Ірпінь. Ці дві назви, розташовані лише за три милі одне від одного, потрапили в міжнародні заголовки за кілька місяців, коли в лісах поблизу були виявлені масові поховання українських цивільних осіб, жінок і дітей. Буча та частина Ірпеня були окуповані, трупи лежали прямо вздовж головної дороги. Такими були російські "визвольні" дії в перші місяці на Українській землі. Коли вони зазнали нищівного провалу, росіяни відповіли нерозбірливими вбивствами і тортурами.

Важкі обстріли з боку РФ, безсистемні бомбардування та зруйновані мости змусили наляканих мешканців Ірпеня переходити через замерзаючу річку Ірпінь. Це був єдиний доступний шлях до порятунку, і ті, кому вдалося це зробити, дісталися Києва з першими розповідями про російські вбивства і тортури.

Ця історія "Inside Ukraine" розповідає про дівчину з Ірпеня, яка, почувши вибухи в її районі, наважилася на переправу через крижану річку; але вона перетинала річку Ірпінь не одна. Вона взяла з собою зграю з 19 собак на різних стадіях інвалідності та мобільності. Ця історія про 20-річну Анастасію Тиху. Пані Тиха пристрасно піклується і намагається реабілітувати поранених тварин у своєму хоспісі/притулку під назвою "Дім для особливих хвостів".

Як і більшість українців зараз, її пацієнти поранені та травмовані; і так само, як і українці, її маленькі створіння виживають і хоробро борються за своє життя. Коли на її подвір'ї почалися російські бомбардування, Анастасія була сповнена рішучості врятувати своїх собак; план полягав у тому, щоб пішки, якщо доведеться, дістатися до Києва. Фотографія, на якій Анастасія тягне на собі 15 переляканих песиків (четверо, на жаль, втекли під час переправи через річку). Бомби, паніка і вибухи навколо.

Атаки Росії надзвичайно вплинули і продовжують тероризувати чотирилапих мешканців України. Від початку війни тварини та домашні улюбленці залишаються покинутими в паніці від бомбардувань, деякі з них тікають від жаху, отримують поранення разом зі своїми господарями або потрапляють під осколки, що розлітаються в повітрі. Тисячі домашніх тварин блукають українськими містами і селами-примарами, виживаючи на недоїдках або масово гинучи. 

Анастасія провела кілька тижнів у Києві в теплому притулку, який надали волонтери (я вже згадувала, що в березні в Ірпені не було тепла і температура опускалася нижче -10°C або 14°F?). Як тільки територія Ірпеня була звільнена українськими захисниками, Анастасія з чоловіком повернулися.

Сьогодні Анастасія продовжує пристрасно піклуватися про поранених, травмованих та собак з ампутованими кінцівками (і кількох котів). Вона описує свій будинок як "притулок для собак з фізичними вадами та психічними особливостями". В інтерв'ю київській газеті "Київщина 24/7" пані Тиха відповіла на запитання про добробут її тварин у розпал війни:

Через кілька днів після нашого від'їзду з Ірпеня я зрозуміла, що мені потрібно туди повернутися. Під час евакуації загубився мій бігль, цуценя на ім'я Зюзя. Він вирвався з нашийника і побіг. В ту мить я зрозуміла, що якщо не кину всіх інших собак в погоню за ним, то повернуся за ним. Я мусила повернутися. Кілька днів я не знала спокою. Розумієте, він не прийшов з вулиці, як багато моїх собак, у нього був дім, і він просто не зміг би вижити в дикій природі, у воді.

Я щодня приходила на військовий блокпост у Києві (місце, де контролювали, хто може виїжджати і заходити в місто). Там був один чоловік, і коли він бачив мене, то просто починав кричати. Я сказала йому, що у мене є собака в Ірпені. А він мені каже: "Дівчино, там воюють. Ти не повернешся, якщо поїдеш". Я кажу: "Мені байдуже, у мене цуценя, якого треба врятувати". Через 5 днів я повернулася, щоб поговорити з ним, спробувати переконати його за допомогою фотографій та історій Зузі та трьох інших собак, які втекли під час нашого травматичного від'їзду; ми сперечалися і сперечалися. Бідолаха був червоний і злий, піт стікав по його лобі, він був весь на нервах і лаявся на мене. Зрештою, він сказав: "Іди, іди! Якщо ти не повернешся, я не буду за тобою сумувати". Я повернулася з Зузей і потім їздила до Ірпеня ще багато разів, рятуючи ще більше тварин (близько 10 тварин за один візит) 

Майже всі наші собаки вже чули звуки війни та пережили обстріли, вони приїхали з передової та були врятовані з окупованих міст. Але вони - тварини, і все одно не можуть не реагувати на дуже гучні вибухи, особливо поблизу. У листопаді, в день, коли був масований обстріл, одна з російських ракет впала поруч з нами. Коли цей вибух пролунав над нашими головами, у моїх собак почалася масова істерика. Марта, цуценя, яке пережило вихід з Ірпіня і повернулося з нами, безпорадно билася об стіни в повній істериці. Ми не встигли до неї добігти, як вона розбила голову об підвіконня. Ось що може зробити психологічна травма.

Одного разу, прогулюючись Ірпенем, я побачила напівзруйноване вікно, а в ньому сиділа крихітна чихуахуа. Я звернулася до військового і запитала: "Чи можу я піти туди і забрати її?". Він сказав: "Іди". (місце мали зачистити через російські міни). Коли я взяла цю собаку, інші військові принесли мені ще двох чихуахуа: "Візьмеш їх з собою?", - запитали вони. У такому шаленому темпі ми врятували та прихистили близько трьохсот тварин лише за березень 2022 року. 

Читайте нижче, щоб дізнатися більше про виживання під час війни, наприклад, про те, як Анастасія сиділа в окопі з німецькою вівчаркою під час повітряного нальоту. 

Я з гордістю розповідаю про Анастасію, яка уособлює багатовимірність чистого українського серця - турботу про всіх істот, великих і малих. Nemo Resideo з латинської означає: "Не залишити нікого позаду". Анастасія дійсно практикує цей девіз у реальному житті, і я не можу не пишатися тим, що знаю її".

- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman.

БЕЗСТРАШНИЙ РЯТІВНИК ТВАРИН, НІКОГО НЕ ПОКИДАЄМО, ІРПІНЬ, УКРАЇНА

1. Імʼя.

Анастасія Тихая

2. Де ви народилися і де ви зараз живете?

Київ, мешкаю в Ірпені.

3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?

Вчилась на ветеринара, заснувала притулок-хоспіс.

4. Як виглядав ваш звичайний день до війни та як змінилася ваша роль після вторгнення в Україну?

Прокинутись, доглядати за собаками, працювати, доглядати за собаками та йти до сну. Так було до та після 24.02.  

5. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?

Впертість та комунікабельність.

6. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?

Допомагаю тваринам та людям, гуманітарною поміччю, тварин - приймаю у свій притулок. 

7. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе до купи?

Люблю малювати, грати у відеоігри, це мій моральний відпочинок, люблю активний відпочинок також. 

8. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?

Змінила, та я зрозуміла, що, якщо ти чогось хочеш, роби все та досягни цього. Я дивувалась своїй креативності та згуртованості зі своїм чоловіком (ми разом вивезли свій притулок з Ірпеня). Прозрінням для мене стала громадська підтримка в нашій справі (притулку).

9. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?

Хочу, щоб всі знали, наскільки жінки сильні, сміливі та незалежні. 

10. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?

Дім, робота з тваринами. 

11. Ви коли-небудь думали про від'їзд? Про пошук безпеки за кордоном?

Думок поїхати не було жодного разу, мені не подобається жити в Європі, тому я наполягала та наполягаю на тому, щоб жити в Україні. Я закуповую корм або знаходжу гуманітарку та роздаю тим, хто цього потребує, військовим та іншим притулкам у прифронтових зонах. Це мій головний напрям. 

12. Анастасія, як ви думаєте, звідки у вас така сміливість: з'явилася раптово чи завжди була у вас?

Сміливість, коли ти працюєш зі складними тваринами, з’являється сама по собі😊

13. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?

Поїду в Крим, до моря. 

14. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соц.мережах тощо).

“House for Special Tails” shelter Instagram: @dom.khvostov and my Instagram: @stasia_tihaia

TikTok: @dom.khvostov

Website: domkhvostov.in.ua

PayPal: anastarie63@gmail.com

More from Ms. Anastasia Tykha. from her interview with HelpDeskMedia:

“While back in Irpin, I saw destroyed houses; it was so unfair to see old people who were just too afraid to leave. They would come out with tears in their eyes when they saw us, with bread, thanked us and asked us to come back to visit. My husband and I decided to keep coming back with the food or whatever we could carry. We managed to return once every five days; during these trips we rescued animals and brought humanitarian aid. One time, as I was walking through Irpin, I saw a half-destroyed window and a tiny chihuahua sitting in it. I turned to the military guy and asked “Can I go there and pick her up?” He said: "Go ahead." (we had to be cleared because of russian mines). As I picked up this dog, other military guys brought me two more Chihuahuas: “Will you take them with you?”, they asked. At this frantic pace, we rescued and adopted about three hundred animals in March 2022 alone.

I will never forget, the time I sat in a trench with a German Shepherd, during my third trip back there. At the last exit to Romanovka, right in front of the bridge, mortar shelling began. The military began to shout at us: "Jump into the trench!". Here I was, sitting in a ditch with a huge fat German Shepherd, which the owners asked me to take out. I just tried to drag her, but she wouldn’t go. I just threw her into the trench, with adrenaline pumping, and sat next to her until the russians stopped. Then all was norm.

When Kyiv region was freed in 2022, we managed to wait a week before returning to Irpin. What were we all supposed to do in Kyiv. Thanks to the photo by Christopher Occhicone, all the original dogs from the pack were adopted - they are spread all over Europe now, living comfortably. Still, we left Irpin with 19 dogs but still managed to return back, this time with 45. Thanks to that photo though, all 76 dogs we had have been adopted. Now, 2023, we have animals brought to us from the hot fighting spots on the front: Bakhmut, Mariupol, Nikolaev, Kherson. We take dogs who have been hit with shrapnel and bullets. They have extreme exhaustion, to the point where these dogs cannot even get up by themselves; no strength left. Many have dirofilariasis - heart worms. We take them and try to help.

We now have a waiting list of dogs, because we simply can’t take everyone. Recently, Grunia pooch, came to us from Bakhmut. She just seemed to have everything, at once: exhaustion, kidney failure, a virus from a tick, worms in her heart. Her leg was amputated because she had necrosis. We did blood transfusions, and everything else, but nothing helped; she left us.

I AM NOT AFRAID OF THE THREATS OF REPEAT INVASION BY THE RUSSIANS. This time I won't go anywhere again; once was enough for me. I will sit here, defiantly; what else am I supposed to do, with so many animals under my care. Plus, I believe in our Armed Forces who will not let them pass through here again.”

Більше від пані Анастасії з її інтерв'ю HelpDeskMedia:

"Повернувшись до Ірпеня, я побачила зруйновані будинки та нещасних старих людей, які просто боялися виїхати. Вони виходили зі сльозами на очах, коли бачили хліб. Дякували та просили, щоб ми повернулись ще. Ми з чоловіком вирішили продовжувати приїжджати з їжею або з тим, що ми могли донести. Нам вдавалося повертатися раз на п'ять днів; під час цих поїздок ми рятували тварин і привозили гуманітарну допомогу. Одного разу, йдучи через Ірпінь, я побачила напівзруйноване вікно, а в ньому сиділо крихітне чихуахуа. Я звернулася до військового і запитала: "Чи можу я піти туди і забрати її?". Він сказав: "Вперед". (Ми повинні були розмінувати територію через російські міни). Коли я взяв цю собаку, інші військові принесли мені ще двох чихуахуа: "Візьмеш їх з собою?", - запитали вони. У такому шаленому темпі ми врятували та прилаштували близько трьохсот тварин лише за березень 2022 року.

Ніколи не забуду, як я сиділа в окопі з німецькою вівчаркою під час моєї третьої поїздки туди. На виїзді до Романівки, прямо перед мостом, почався мінометний обстріл. Військові почали кричати на нас: "Стрибайте в окоп!". І ось я сиджу в канаві з величезною товстою німецькою вівчаркою, яку господарі попросили мене вивести, - єдині, хто попіклувався про свою тварину. Я її тягну, а вона не хоче. Я просто закинула її туди, в траншею, на адреналіні. Сіла поруч з нею, поки росіяни не зупинилися. Потім все поїхали, все в порядку.

Коли Київщину звільнили у березні 2022 року, ми почекали півтора тижня, щоб включили світло, і тоді ми повернулися до Ірпеня. А що було робити в Києві? Завдяки фото Крістофера Оккіконе всіх собак зі зграї вдалося прилаштувати - зараз вони роз'їхалися по всій Європі, живуть у комфорті. З Ірпеня ми поїхали з 19 собаками, але повернулися назад, цього разу вже з 45. Завдяки цій фотографії всі 76 собак, що були у нас, були прилаштовані. Зараз, у 2023 році, до нас приїжджають тварини з гарячих точок фронту: Бахмут, Маріуполь, Миколаїв, Херсон. Ми забираємо собак, які отримали осколкові та кульові поранення. У них сильне виснаження, аж до того, що ці собаки не можуть самостійно піднятися, не мають сил. У багатьох дирофіляріоз - серцеві глисти. Ми беремо їх і намагаємося допомогти.

Зараз у нас є лист очікування для собак, тому що ми просто не можемо взяти всіх охочих. Нещодавно з Бахмута до нас приїхала собачка Груня. У неї, здавалося, було все і відразу: виснаження, ниркова недостатність, вірус від кліща, глисти в серці. Їй ампутували ногу, бо був некроз. Ми робили переливання крові, і все інше, але нічого не допомогло, вона пішла від нас.

МЕНЕ НЕ ЛЯКАЮТЬ ПОГРОЗИ ПОВТОРНОГО ВТОРГНЕННЯ РОСІЯН. Цього разу я більше нікуди не піду, мені вистачило одного разу. Буду сидіти тут, демонстративно, а що мені ще робити, маючи стільки тварин під своєю опікою. До того ж я вірю в наші Збройні Сили, які більше не пропустять їх сюди".