THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM AN UNDISCLOSED LOCATION ON THE FRONT.

* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman, unless otherwise specified.

INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.

GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.

On February 20th, 2014, russia launched a well-planned military action against Ukraine which resulted in an illegal seizure of Ukraine’s Crimean peninsula and a continued meddling in Ukraine’s Eastern provinces bordering russia. Prior to these illegal actions, russia witnessed Ukraine declare its aspirations to join a democratic Europe. Several months prior, in November 2013, Ukrainians from all over the country came to the capital city Kyiv to speak out and protest against an increasingly restrictive and militant pro-russian government. This historical event was coined “Revolution of Dignity”. After several long winter months of protests, the people prevailed and the president of Ukraine, a Kremlin puppet, was ousted. On his way out, he ordered his riot police to shoot protesters, students and regular citizens. At that moment, as proud Ukrainian intentions of leaning toward the democratic west were solidified, russia’s president understood that his days of controlling Ukraine’s politics were numbered. The russian federation decided to punish Ukrainian people by instigating and funding continued unrest in Ukraine’s East, which resulted in the formation of the separatist republics; a decade later, on February 24, 2022, russia doubled down and attacked Ukraine from land and air in a full-scale invasion.

My Inside Ukraine WOW Woman, Ms. Andriana Susak-Arekhta, first took part in the Revolution of Dignity, protesting and then fighting the brutally violent Berkut riot police. Then, when russia annexed Crimea on February 20th, 2014, Ms. Susak-Arekhta chose to leave the corporate world and enlist in a fighter battalion. Her aim from the beginning was to defend Ukraine’s right to exist as a sovereign democratic nation. In the Ukrainian Armed Forces at the time, women like Andriana who proved intelligent, professional and reliable, were not exempt from difficult military tasks. Andriana took part in reconnaissance missions, provided first aid to wounded comrades, coordinated prisoner exchanges, motivated and trained new arrivals and much more. Women in the Ukrainian military were taking part in combat missions, worked as snipers, grenade launchers, reconnaissance soldiers and artillerists. However, despite their service, Ukrainian legislation did not reward them with commensurate titles, salaries, social or military benefits, awards, social status nor career opportunities. Instead, on paper, these brave soldiers were listed as army cooks, seamstresses, cleaners and accountants; female fighters were literally invisible, no matter how much they contributed to the nation. Andriana resisted this notion, spoke out and has been a brilliant advocate for women’s rights in the military ever since. She had a baby boy and founded Veteranka, an organization focused on uniting women from all military backgrounds. After the full-scale invasion, Andriana returned to the military service, defending Ukraine from the ongoing russian barbarism.

In 2022/2023, Andriana’s linguistics degree and her extensive military experience fighting russian aggressor proved invaluable as a spokesperson to the western media who wanted to understand what was happening on the ground. Andriana appeared on CNN several times, wrote multiple Op-Eds, and visited the Capitol Hill, tirelessly advocating for the continued support for Ukraine’s battle to defeat and push back the invader. Through much hardship, Andriana continues to fight for free Ukraine, with both words and on the front line. 

Andriana’s personal sacrifices of time and physical health remind me of just how important it is to stand up and fight for democracy, not taking for granted having agency over oneself. No one feels Andriana’s commitment and sacrifices more than her little son Makar, who knows of his mom’s work and misses her presence every day. There is only one Ukraine; we all fight for legitimacy of democracy, on a world’s scale. We need to make sure that Ukraine wins this fight, for all our sakes.

I’m forever inspired by Ms. Susak-Arekhta and feel privileged to be able to write about her. When the country is at war in the present tense, every day with my Inside Ukraine WOW Women feels like a gift - Andriana was critically injured recently, when her car drove over a russian mine in the city of Kherson. Going through extensive rehab, Andriana continued giving interviews from the hospital bed, advocating, and persisting for global support for Ukraine; she is one of the key advocates credited with the ultimate decision to ship Abrams tank from the US to Ukraine. To me, Andriana is an example of Ukrainian resilience and defiance; she is also the reason we cannot let Ukraine down.

- Olga Shmaidenko, Founder of WOW Woman

Warrior Defender, Senior Sergeant, Armed Forces of Ukraine, Women In Military Advocate, Undisclosed Location

1. Name.

Andriana Susak-Arekhta.

2. Where were you born and where do you live now?

I was born in Kosiv, in Prykarpattia, studied and lived in Kyiv and now I am in the Armed Forces; now, where my military backpack is, that's where I live.

Image sources: Google Maps, Валерій Рєпік, Bogdan Tremtyachyy, Антон Лукаш

3. What did you study and what was your professional path like?

I graduated from KNLU (Kyiv National Linguistic University) with a degree in English translation and later from the Kyiv-Mohyla Academy with a Public Administration and Management degree.

Up until 2014, I worked as a manager at a medical equipment manufacturing company called Modern Medical Technologies LLC Elitmed. At the end of 2013, I became an active participant in the Revolution of Dignity in the center of Kyiv (when Ukrainian people resisted government’s pro-russian lean in favour of a closer European alignment).

On May 8, 2014 I mobilized and voluntarily left for the East of Ukraine, to serve in the Aidar Volunteer Battalion in Luhansk. I believe defending one’s nation is not specifically for just men nor women, but for all able-bodied and fit-to-serve patriots. However, when I served, and participated in multiple dangerous combat missions, I was officially listed as an army seamstress.

In 2015, after demobilization, I gave birth to a son and joined the Invisible Battalion advocacy campaign, which was focused on women's participation in the War in Donbass in Eastern Ukraine.

Prior to the full-scale russian invasion, I headed an NGO called Women's Veterans Movement - Veteranka advocating for women in the Ukrainian military. I also worked as a contracted UN Gender Equality Adviser to the Ministry of Veterans Affairs of Ukraine.

2022 - Full-scale russian invasion brought me back to the front and brought an injury (from a russian mine):

4. What did your typical day look like before the war and how has your role changed since the invasion of Ukraine?

Before the full-scale invasion, my typical day started with mother duties, taking care of my son. After I dropped him off at the kindergarten, I went to work at the Women's Veterans Movement NGO (Veteranka). I was passionate about advocating for change and reforms, and working to implement actions that will hopefully lead to gender equality in policies for veterans.

5. What would you say are your strengths and superpowers?

In my opinion, my strengths are my stubbornness, patience and sincerity. I would say that indeed I am very stubborn and patient, and also infected with sincerity - I do not accept falsehoods. Sometimes, I don't react at all if I feel that person’s actions are not sincere and true; with people like that, I just direct my attention to something else worth my time.

6. What specific actions (big or small) have you taken and continue to take to help Ukraine and the Ukrainian people?

I serve in the Armed Forces of Ukraine. I decided to return to duty, even after a serious injury.

Although less time is available, I still try to be involved in the work of the Women's Veterans Movement.

I try to help Ukraine in advocating for Western weapons. I remain true to myself, I do not want to rush into politics nor to any positions of power.

I value humanity, human life and I try to help others.

Ms. Susak-Arekhta was seriously injured when the civilian car she had to use in the war zone ran over a landmine in south eastern Ukrainian city of Kherson. Andriana was found unconscious, without a pulse and airlifted to the city of Odessa for medical treatment. She was listed in critical condition with a broken arm, shoulder, jaw, ribs and with severe damage to her spine, stomach and lungs.

Andriana wrote this about her grueling recovery, accompanied by an incredible series of videos of her re-learning how to walk and move: “8 months in 2 minutes and 36 seconds. This video is not about pity, but about the people who saved me. Not everyone made it here, that list of people is endless. This video is about those who did not let me go mad from the pain. This video is to draw everyone's attention to the call to build special treatment centers in Ukraine for soldiers of Group 1 disability, who are less fortunate than me - soldiers with severe traumatic brain injuries, who, unfortunately, will not be able to return to full life. This is the time to do so. This video is for the authorities to finally start thinking about disability inclusiveness of institutions, cities and villages (awareness, participation, non-discrimination, accessibility and universal design). This video is about the fact that the war continues. Not everyone will make it back to military service after the rehabilitation, but their lives should not end in closed apartments and houses. I am grateful to those who will share this video and an appeal to the authorities to act in a human-centred approach. Thank you.”

The team brought Andriana an Abrams tank cake to the hospital, when the news of USA delivering tanks was finally public.

7. How do you take care of yourself? Is it possible to remain morally stable in the face of war? What exactly helps you pull yourself together?

I don't take care of myself or think about myself, I've switched off and become a machine. I know what I need to do every day to achieve my goals. I forbade myself to work on my mental health now because I built a wall between grief and me, and I will work with myself and my traumas later, after the war is over with the Victory. The Revolution of Dignity prepared me for the war of 2014, and 2014 prepared me for 2022. I am in a circle of brothers and sisters in arms and in a circle of like-minded people, so we take care of each other, and I rarely communicate with civilians.

Being a soldier is a job, so we do our job, but with extreme motivation and love for Ukraine. The war has been going on for 10 years, so you don't think about your mental health or your condition, because you don't remember how to live without war, because I have been in war or in war-related activities for almost a third of my life.

I would like to do some simple human things, like visit the seaside with my son and husband, but I don't have an indulgence or a right because the war is still on.

8. Do you feel that the war has changed you? In what ways? Were you surprised by yourself (how you held on, stayed strong, found inspiration in unexpected sources, etc.), by your country, by your ideas about humanity, by your attitude to the world? What was your epiphany?

The values were laid down from childhood, the only change was the destruction of everything that was acquired as part of Soviet or post-Soviet upbringing and mentality.

As for humanity and attitude to the world, there were definitely some cases and situations, but I have a difficult relationship with the world now, because I believed that if grown men make a promise "never again", then men should keep their promise, but it turned out that they are men of "no word and no honour".

I am angry that the world has not searched for ways to resolve geopolitical issues without bloodshed, I am angry that the lives of thousands, hundreds of thousands of people depend on the signatures of "guys in suits" which cost more than a soldier's life.

With the war, I became more socio-phobic, I often simply turn and leave when I sense phoniness, but I don't think it's about helping Ukraine.

An epiphany - that I was able to withstand the amount of pain after being wounded, the pain I lived with for an entire year.

The first ammunition created specifically for female soldiers in Ukraine. The “Ruta Lyuta” women's bulletproof vest was created by Ukrainian company Ukrainian Armour, together with medical professionals, technologists and designers. The name of the vest combines meanings of “Chervona Ruta - Red Rue”, the fragile flower of the Ukrainian Carpathian mountains, and “Lyuta - Furious”. Together they signify the strength of Ukrainian women, standing up to defend the country, filled with fury and righteous anger towards the enemy.

9. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?

I would like the world to know that the genocidal war in Ukraine is still going on, the Russian Federation is an aggressor and a terrorist country, and lives can turn into the number of lost relatives in a very short time. Ukraine needs help with modern weapons, because Russia, North Korea, Iran are uniting in an alliance of terrorists, and this is evil will affect democratic world, especially the west.

I believe that Ukrainian women are a phenomenon, they have taken up arms to fight the aggressor, are involved in volunteering for the front, single-handedly look out for the safety of their children, and are proactive in their leadership roles.

11. What place or activity makes you the happiest?

Achieving positive results is happiness, seeing my family and friends alive is happiness, kissing and hugging my son is the absolute happiness.

12. What will be the first thing you do when Ukraine wins? What do you dream of for yourself and your family after the war is over?

I don't believe that the Victory will be a one-day event and as a military woman, we will all continue to serve for some time. For me personally, victory is partly a tragedy and I will not feel what other civilians will feel, because I know the price of war. As such, our victory will be different from the victory of the rest of the country. But victory is definitely the goal and mission of our life.

After the war, I dream of travelling with my son and husband for a full year without any particular plans or agenda.

13. Where can other people find information about you/your activities? (links to your website, social media pages, etc.)

Facebook - @andriana.susak

Twitter: @andriana_susak

Instagram - @andriana.arekhta

Ukrainian Women Veteran Movement- www.uwvm.org.ua

ЦЯ ІСТОРІЯ "INSIDE UKRAINE" - З ПЕРЕДОВОЇ.

* Всі фотографії та відповіді в матеріалі були надані WOW Woman, якщо вказано інакше.

СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.

СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.

20 лютого 2014 року росія розпочала добре сплановану військову агресію проти України, яка призвела до незаконного захоплення українського Кримського півострова та подальшого втручання у східні області України, що межують з росією. Перед цими незаконними діями росія стала свідком того, як Україна задекларувала своє прагнення приєднатися до демократичної Європи. За кілька місяців до цього, у листопаді 2013 року, українці з усієї країни приїхали до столиці України Києва, щоб висловити свій протест проти все більш жорсткої та войовничої проросійської влади. Ця історична подія отримала назву "Революція Гідності". Після кількох довгих зимових місяців, народ переміг, і президент України, маріонетка Кремля, був повалений. Йдучи геть, він наказав своєму спецназу розстрілювати протестувальників, студентів і звичайних громадян. У той момент, коли горді наміри українців схилитися до демократичного Заходу зміцнилися, президент росії зрозумів, що його дні контролю над українською політикою злічені. Російська федерація вирішила покарати український народ, підбурюючи та фінансуючи безперервні заворушення на сході України, що призвело до утворення сепаратистських республік; через десять років, 24 лютого 2022 року, росія подвоїла свої зусилля і здійснила повномасштабне вторгнення в Україну з суші та повітря.

Моя WOW-жінка "Inside Ukraine", пані Андірана Сусак-Арехта, спочатку брала участь у Революції Гідності, протестуючи, а потім борючись із жорстоким спецпідрозділом "Беркут". Потім, коли Росія анексувала Крим, 20 лютого 2014 року, пані Сусак-Арехта вирішила залишити корпоративний світ і вступити до бійцівського батальйону. Її метою з самого початку було захистити право України на існування як суверенної демократичної держави. У Збройних Силах України на той час таких жінок, як Андріана, які довели, що вони розумні, професійні та надійні, не звільняли від виконання складних військових завдань. Андріана брала участь у розвідувальних місіях, надавала першу медичну допомогу пораненим товаришам, координувала обмін полоненими, мотивувала та навчала новоприбулих та робила багато іншого. Жінки в українській армії брали участь у бойових операціях, працювали снайперками, гранатометницями, розвідницями та артилеристками. Однак, незважаючи на їхню службу, українське законодавство не винагороджувало їх відповідними званнями, заробітною платою, соціальними чи військовими пільгами, нагородами, соціальним статусом та кар'єрними можливостями. Натомість, на папері ці хоробрі солдатки числилися армійськими кухарками, швачками, прибиральницями та бухгалтерами; жінки-бійці були буквально невидимими, незалежно від того, який внесок вони зробили для нації. Андріана чинила опір цьому уявленню, виступала проти нього і відтоді була блискучою захисницею прав жінок у війську. Вона народила хлопчика і заснувала організацію "Ветеранка", яка об'єднує жінок з усіх куточків України, що пройшли війну. Після повномасштабного вторгнення Андріана повернулася на військову службу, захищаючи Україну від триваючого російського варварства.

У 2022/2023 роках диплом Андріани з лінгвістики та її великий військовий досвід боротьби з російським агресором виявилися неоціненними в якості речниці для іноземних журналістів, які хотіли зрозуміти, що відбувається на місцях. Андріана кілька разів з'являлася на CNN, написала кілька публіцистичних статей та відвідала Капітолійський пагорб, невтомно виступаючи за подальшу підтримку України в її боротьбі за перемогу та відсіч окупанта. Незважаючи на численні труднощі, Андріана особисто продовжує боротися за вільну Україну, як на словах, так і на передовій.

Жертви часу та фізичного здоров'я Андріани продовжують нагадувати мені про те, наскільки важливо стояти і боротися за демократію, не сприймаючи власну владу як належне. Ніхто не відчуває відданість і жертви Андріани більше, ніж її маленький син Макар, який знає про роботу своєї мами і щодня сумує за її присутністю. Україна тільки одна, і боротьба в ній - це боротьба за легітимність демократії у світовому масштабі. Ми повинні переконатися, що Україна переможе в цій боротьбі, заради всіх нас.

Пані Сусак-Арехта назавжди надихає мене і я відчуваю привілей, що можу писати про неї. Коли країна воює в теперішньому часі, кожен день з моїми Inside Ukraine WOW Women відчувається як подарунок - нещодавно Андріана була критично поранена, коли її автомобіль наїхав на російську міну в місті Херсон. Проходячи тривалу реабілітацію, Андріана продовжувала давати інтерв'ю з лікарняного ліжка, виступаючи і наполягаючи на глобальній підтримці України; вона одна з тих, кого я вважаю каталізатором поставки танків "Абрамс" зі США. Для мене Андріана є прикладом української стійкості та непокори; вона також є причиною того, що ми не можемо залишити Україну.

- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman

Воїн-Захисниця, Старший Сержант, Збройні Сили України, Захисниця Прав Жінок-військовослужбовців, Місцезнаходження не Повідомляється

1. Імʼя

Андріана.

2. Де ви народилися і де ви зараз живете?

Народилась на Прикарпатті (м. Косів), вчилась і проживала в Києві, зараз на службі і там де мій військовий рюкзак, там і проживаю.

3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?

Закінчила КНЛУ ( Київський національний лінгвістичний університет) спеціальність переклад англійської мови, та Києво-Могилянську академію за спеціальністю: Публічне управління та адміністрування». До 2014 року працювала менеджеркою в компанії Сучасні медтехнології «ООО Елітмед», була активною учасницею Революції Гідності, 8 травня 2014 з Майдану добровільно поїхала на Схід і мобілізувалася до добровольчого батальйону «Айдар», після демобілізації в 2015 родила сина і доєдналась до адвокаційної кампанії «Невидимий батальйон». До повномасштабного вторгнення очолювала ГО «Жіночий ветеранський рух» та прайюцювала за контрактом Національним консультантом ООН з питань гендерної рівності при Міністерстві у справах ветеранів України.

4. Як виглядав ваш звичайний день до війни та як змінилася ваша роль після вторгнення в Україну?

До повномасштабного вторгнення мій звичайний день розпочинався з обов’язків мами, догляд за сином , після відведення сина в дитячий садочок, робота в ГО «Жіночий ветеранський рух» по реалізації проєктів чи адвокації змін та імплементації реформ а також робота над імплементацією змін для досягнення ґендерної рівності в ветеранських політиках.

5. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?

На мою думку - це впертість, терплячість, щирість. Я дуже вперта і терпляча, а також інфікована щирістю, я не сприймаю фальші. Інколи, я не реагую взагалі, якщо не відчуваю, що дії людей не щирі і не правдиві, я переключаюсь на те, що вважаю більш важливим і правильним.

6. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?

Я служу в ЗСУ, частково не в повній мірі стараюсь включатись в роботу Жіночого ветеранського руху, після важкого поранення повертаюсь до виконання службових обовʼязків, намагаюсь допомогти Україні в адвокації західного озброєння, залишаюсь такою яка є, не рвусь в політику і на якісь владні місця, ціную людяність, намагаюсь допомагати іншим.

7. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе до купи?

Я не дбаю про себе і не думаю, я переключилась і стала машиною. Я знаю, що потрібно зробити щоденнно для досягнення цілей. Я заборонила собі зараз працювати над ментальним здоровʼям , бо побудувала стіну між горем і мною і працюватиму з собою і з травмами потім, після завершення війни Перемогою. Революція Гідності підготувала мене до війни 2014, а 2014 -до 2022. Я знаходжусь в колі братів і сестер по зброї і в колі однодумців, тому ми турбуємось один про одного, а з цивільними дуже рідко спілкуюсь. Служити - це робота, тому ми виконуємо свою роботу , але з надзвичайною мотивацією і любовʼю до України. Війна 10 років - тому ти не думаєш про якесь ментальне здоров’я чи про свій стан, бо ти не пам’ятаєш як жити без війни, адже майже треть життя я у війні чи в активностях повʼязаних з війною. Я б хотіла якихось людських простих речей там, - поїхати на море з сином і чоловіком, але в мене немає індульгенції чи наділеного права, бо війна продовжується.

8. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?

Цінності були закладенні з дитинства, єдина зміна - це вбивство всього набутого радянського чи пострадянського у вихованні і сприйнятті. Щодо людяності і ставленні до світу - то були точно якісь випадки і ситуації, але з світом у мене складні відносини зараз, бо я вірила, що якщо дорослі чоловіки дають обіцянку « ніколи знову» то чоловіки повинні стримати свою обіцянку, а виявилось , що вони чоловіки « не слова і не честі». Мене бісить, що світ не щукав шляхів вирішення геополітичних питань без кровопролиття, мене бісить , що життя тисячі, сотні тисяч людей залежить від підписів «чуваків» в костюмах дорожчих за життя солдата. Я з війною більше стала соціофобкою, часто просто розвертаюсь і їду, коли бачу фальш, тільки я що це не стосується допомоги Україні. Прозріння - що змогла витримати всю ту кількість болю після поранення, з яким боролась рік.

9. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?

Бажано, щоб світ знав, що досі продовжується геноцидна війна в Україні, Російська Федерація- агресор і країна- терорист, життя може перетворитись в кількість втрачених рідних за дуже коротеий термін.

Україна потребує допомоги в сучасному озброєнні, бо росія, Північна Корея, Іран обʼєднуються в альянс терористів і це зло для всієї демократії та Заходу загалом. Українки для мене - це феномен, жінки апріорі закону взяли зброю до рук, а також волонтерську відповідальність, безпеку своїх дітей і проявляють надзвичайні лідерські і проактивні якості.

10. Що вас надихає?

Проактивністю і бажанням ніколи не зупинятися, бо рух - це і є життя.

11. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?

Добиватись позитивних результатів - це щастя, бачити живих рідних і близьких - це щастя, цілувати і обіймати сина - це абсолютне щастя.

12. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?

Я не вірю що Перемога буде як одноденний акт там , оскільки я військова - то надалі будемо нести службу ще певний час. І для мене Перемога - це частково трагедія, я не відчую того, що відчують інші цивільні люди, бо знаю ціну війні. Тому перемога наша буде іншою від перемоги країни, але точно перемога - це мета і місія життя. Мрію після війни рік подорожувати з сином і чоловіком кудись прямо без планів.

13. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соц.мережах тощо)

Фейсбук - facebook.com/andriana.susak

Twitter: @andriana_susak

Instagram - @andriana.arekhta

Жіночий Ветеранський Рух - www.uwvm.org.ua