THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM AN UNDISCLOSED LOCATION.

* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman, unless otherwise specified.

INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.

GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.

I’ve been avoiding writing about Mariupol, a south-eastern Ukrainian city on the coast of the Sea of Azov. It is just too painful to open the photos, read personal accounts and see the google map updates of the entire torched territory of this once-bustling modern city. The siege of Mariupol, in the early weeks of the invasion, showed to Ukrainians and the rest of the world what a true russia-brought devastation looks like. Mariupol bombings and destruction were so vicious, it has since been reported that 90% of the city's residential buildings have been damaged or completely destroyed by the russian invaders. Out of the 500,000 residents, only 120,000 continue residing among the flattened and desolate ruins of the city. Some claim the death toll in the city has been over 100,000. Currently, Russians are occupying the city and the surrounding territories, cutting Ukrainians off from the rest of their country and thereby the rest of the world.

Updated Google Earth images showing complete and utter destruction of the beautiful and modern Ukrainian city on the Sea of Azov.

April 12, 2022 was a fateful day for Ms. Ann Olsen, a combat medic with the Armed Forces of Ukraine. Her battalion was bravely defending Mariupol, standing their ground in one of the city’s steel plants. Russian invaders overwhelmed Ms. Olsen with the heavy shelling and stormed her position. She was captured and taken, along with the others on her team. Many brave Ukrainians perished that day.

As I read Ann’s words, I couldn’t help but think about 'time', the most precious of commodities. Russians take innocent lives, they also rob Ukrainians of all the beautiful possibilities and memories that come with the gift of time. Since the February 24th, 2022 full-scale invasion, Russian attackers stole 463 days of peace from 42 million Ukrainians. From Ann, russians stole 189 days of freedom. From Ann’s 7-year-old daughter, who spent a year under the russian occupation, they stole laughter and memories with her mom.

Ann, a medic who continues to be a lifeline of her battalion, was held by the russian attackers for many months; she endured a lot and survived. Ann was brought back to Ukraine via a prisoner exchange and immediately returned to serve with the Ukrainian defenders. Below is her story.

I am forever grateful for Ann and thankful to the brave men and women of the Armed Forces of Ukraine. By sacrificing their time and lives, Ukrainian defenders present us with the gift of living comfortably and free. We cannot abandon them, in return. Please read and share Ann’s story; support and feel proud of Ukraine with me. Although she never asked, nor will she approve of this, I know that Ann is collecting for the purchase of drones and monitors for her military unit. Her PayPal email is: annolsen189@gmail.com.

Combat Medic, Armed Forces of Ukraine, Mother, Undisclosed Location

1. Name.

Ann Olsen.

3. What did you study and what is your profession?

I studied to be a paramedic at the Mykolaiv Medical Specialized College.

Ms. Olsen’s alma mater in Mykolaiv, Ukraine and the recent graduating class of medical professionals. These images were taken from the college’s website in June 2023, in the midst of the war in Ukraine.

4. What was your typical day like before the war and how has your role changed since the invasion of Ukraine?

For me, the war with russia began in 2014 (with the illegal russian takeover of Crimea and parts of Ukraine’s eastern provinces), while I was still studying in the medical college. It was that year, during the original russian invasion of Ukraine, that I realized that my place was in the Armed Forces, and it was time to fulfill my childhood dream; so I enlisted to serve my country.

When my brigade, where I served from 2015 until now, was at the point of a permanent deployment, my days were pretty consistent. I worked from 8AM to 6PM, accompanied patients to the hospitals, tended to the wounded and completed the required paperwork. If my brigade was on rotation, my work included first aid, patient care and, again, paperwork.

Events of February 23, 2022 drastically changed my life in a matter of seconds. Full-scale invasion by the russian federation started. Life turned upside down.

After the extensive shelling of our position in the southern Ukrainian city of Mariupol, there were suddenly 300 wounded men of varying severity and 200 dead soldiers under my care. For the soldiers, I became not only a guardian angel who saved their lives, but also their sister, friend and a psychologist.

Everyone was in a state of shock and needed support.

5. What would you say are your strengths and superpowers?

I’ve always had a strong moral compass; the war has hardened me even more in that sense. Additionally, I probably posess a calm and collected mindset, especially in the critical situations. Most importantly, I often and suddenly have the ability to turn on my wits and look for ways out of difficult situations.

6. What are some concrete actions (big or small) you’ve done and continue doing to help Ukraine and Ukrainian people?

The most important thing for me is to continue helping our boys and girls on the front; I am going to finish my work until we win!

7. When russians came and physically captured you - please tell me about that day. Did you have any fear of it happening, was it possible to mentally prepare for this? How long were you away, held by the enemy; and how did you manage to remain yourself and stay hopeful? Did anything change about your perception of russia and russians while you were with them? Did you have any reservations about returning to Ukrainian military service? What keeps you going? Why do you think russia attack us and continues, so violently?

April 12, 2022, after an unsuccessful attempt to break out of the Mariupol’s Metallurgical Illich Plant, we, along with our comrades-in-arms, were captured by the fighters of the so-called Donetsk People's Republic (DPR). That’s when the game of survival began for all of us. You understand where you are, but your brain refuses to accept this information and understanding, because your life is no longer in your control. I was in captivity for 189 days. I had different situations and thoughts throughout my captivity; several times I caught myself thinking that I would not come out alive. But, just like at the beginning of the full-scale invasion, I kept promising to myself that I would do everything possible (including mentally not give up) to return home to my family. Therefore, despite the daily torture and violence by the Russian military, I did not lose faith, in myself or our country.

My perception and vision of Russians has not changed, no. I have hated them since 2014. I have never considered leaving the military service; it is not for nothing that I took an oath of allegiance to my country and its people. I have no questions about why I need to continue. After all this ends, I want my conscience to be clear before myself and before my fellow soldiers. After our victory, I will “retire” and live a quiet life with my family.

In my opinion, Russians simply do not understand what it means to be loyal to one’s country, to defend freedom at any cost. They do not know what it means to be free, and they will never know, because they live and die as slaves with a sheep mentality.

8. What are things you do just for you? Is it possible to stay sane in a war situation? What are some things that help you to not lose yourself?

I keep it together pretty well only because I realize that I have no right to give up or break down now. I can’t do that to my fallen friends nor to the living ones.

My support is my family; they are the impetus for me to keep going, to not give up.

9. Do you feel the war changed you? How? Since the start of the war, has anything surprised you about yourself (how you have handled yourself, remained strong, found inspiration in unlikely sources, etc.), about your country, about your ideas about humanity? What have been some of your epiphanies?

Yes, the war changes everyone - it adds certain fears that were not present before. However all these events hardened me, they also made me stronger morally. I became even more convinced that I am in the right place, where I belong, doing everything as I should be.

10. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?

I want the world to understand that what Ukraine is doing now is a truly an amazing feat. We are the outpost that keeps Russian evil from entering other free democratic countries.

Our women are fighting for the right to be equal to men with sweat and blood, and every day we prove that we are not only beautiful, but also unbreakable. After all, we are not only friends/mothers/daughters, but also members of combat units that do their job with dignity.

11. Who are your WOW Women who inspire you?

Every woman is an inspiration for me. Regardless of whether she is a mother, a volunteer or a military woman. The work that our women do during the war is extremely difficult, because they hold our rear, serve as our reassurance, support and our strength.

12. What is a place or activity that makes you feel happiest?

What makes me the happiest is being with my family, somewhere near the sea or all-together walking through the forest.

13. What will be the first thing you’ll do when Ukraine wins? What are your dreams for yourself and your family after the war is finished?

As soon as we win, I will definitely return to my loved ones and honor the memory of those who died for our freedom.

I also plan to travel around the United States with my boyfriend and my daughter; maybe even move there.

Mother and daughter, reuniting after 1.5 years.

“I have a daughter, Mariana, who is 7 years old. She has been under russian occupation (in the Kherson region) since the beginning of the full-scale invasion. Only 3 months ago (in February 2023), we were able to take her out of there and here we finally reunited. she is living with my mother and sister in Mykolaiv. her father, my ex-husband, is in russian captivity; he is also in the military.”

I came to the United States for the first time. I was invited as a speaker to Washington DC and to New York, to the United Nations. My goal was to keep conversation about the war in Ukraine going, to talk about the violations of the Geneva Convention I myself experienced, violations of the human rights and freedoms of the servicemen currently held in the russian captivity, about the torture they undergo. It was a productive and exciting for me trip.

14. Where can others find you/your work? (links to website, blog, etc).

You can reach me on Instagram: redhaired_paramedic or Facebook: Anna Olsen and Tik Tok: @anny_olsen

ЦЯ ІСТОРІЯ "INSIDE UKRAINE" - з передової.

* Всі фотографії та відповіді в матеріалі були надані WOW Woman, якщо вказано інакше.

СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.

СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.

“Я намагалась не писати про Маріуполь, південно-східне українське місто на узбережжі Азовського моря. Занадто боляче відкривати фотографії, читати особисті акаунти і бачити на гугл-картах оновлення всієї спаленої території цього колись жвавого сучасного міста. Облога Маріуполя в перші тижні вторгнення показала українцям і решті світу, як виглядає справжнє спустошення, принесене Росією. Бомбардування та руйнування Маріуполя були настільки жорстокими, що з того часу повідомлялося, що 90% житлових будинків міста були пошкоджені або повністю зруйновані російськими окупантами. З 500 000 мешканців лише 120 000 продовжують проживати серед вирівняних і спустошених руїн міста. Дехто стверджує, що кількість загиблих у місті перевищила 100 000. Наразі росіяни окупували місто та прилеглі території, відрізавши українців від решти своєї країни і, таким чином, від решти світу.

12 квітня 2022 року стало доленосним днем для пані Анни Ольсен, бойового медика Збройних Сил України. Її батальйон мужньо захищав Маріуполь, тримаючи оборону на одному з металургійних комбінатів міста. Російські окупанти накрили пані Ольсен масованим артилерійським обстрілом і штурмували її позицію. Разом з іншими членами своєї команди вона потрапила в полон і була вивезена. Того дня загинуло багато відважних українців.

Коли я прочитала слова Анни, я не могла не думати про "время", найцінніший з товарів. Росіяни забирають життя невинних людей, вони також позбавляють українців усіх прекрасних можливостей і спогадів, які приходять з даром часу. З моменту повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року російські нападники вкрали 463 дні миру у 42 мільйонів українців. В Анни росіяни вкрали 189 днів свободи. У 7-річної доньки Анни, яка провела рік в російській окупації, вони вкрали сміх та спогади з мамою.

Аня, медик, яка продовжує залишатися рятівною соломинкою свого батальйону, перебувала в полоні російських нападників протягом багатьох місяців; вона багато пережила і вистояла. Аня була повернута в Україну в рамках обміну полоненими і одразу ж повернулася на службу до українських захисників. Нижче - її історія.

Я назавжди вдячна за Аню і вдячна хоробрим чоловікам і жінкам Збройних Сил України. Жертвуючи своїм часом і життям, українські захисники дарують нам можливість жити комфортно і вільно. Ми не можемо відмовитися від них у відповідь. Будь ласка, прочитайте і поділіться історією Анни, підтримайте і пишайтеся Україною разом зі мною.” - Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman.

INSIDE UKRAINE - Бойовий Медик, Збройні Сили України, МаМа, Місцезнаходження Не Розголошується

1. Імʼя.

Анна Олсен.

2. Де ви народилися і де ви зараз живете?

Народилась в місті Миколаїв, на даний час проживаю в Кривому Розі.

3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?

Навчалась на фельдшера в Миколаївському базовому медичному коледжі, зараз працюю бойовим медиком в батальйоні оперативного призначення Національнлі Гвардії України.

4. Як виглядав ваш звичайний день до війни та як змінилася ваша роль після вторгнення в Україну?

Для мене війна почалась ще у 2014 році, коли я ще навчалась в коледжі. Саме під час вторгнення РФ на територію України я зрозуміла, що моє місце у лавах Збрлйних Сил України, і саме час виконати свою дитячу мрію та піти служити.

Коли моя бригада де я служила з 2015 по2023 рік знаходилась на пункті постійної дислокації мій день вигляда досить звичайно, робота з 8 до 6 вечора, супроводження хворих до шпиталів та звичайна паперова робота, а якщо бригада знаходилась на ротації то моя робота включала в себе надання першої невідкладної допомоги та як завжди паперова робота. Після подій 23 лютого, моє життя кардинально змінилось на протязі пари секунд , тому , що життя перевернулось з ніг на голову, після обстрілу позицій на яких ми знаходились в місті Маріуполь, було дуже багато 300 (поранених) різних степенів тяжкості , а також пішли і 200 (померлі). Для бійців я стала не лише янголом охоронцем котрий рятує їх життя, а й сестрою, подругою та психологом, адже всі перебували у стані шоку і потребували підтримки.

5. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?

Я завжди була сильно в моральному плані, а війна загартувала мене ще сильніше, напевно зараз додалось ще й холодний розум в критичних ситуаціях, та головне в часто вмикати кмітливість та шукати виходи із різних ситуацій.

6. Які конкретні дії ви зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?

Саме головне для мене, це те, що я допомагаю нашим хлопцям та дівчатам, і нк збираюсь закінчувати свою роботою аж до нашої перемоги.

7. Коли прийшли росіяни і фізично захопили вас, розкажіть, будь ласка, про той день. Чи був у вас страх, що це може статися, чи можливо було морально підготуватися до цього? Як довго ви перебували в полоні у ворога, і як вам вдавалося залишатися собою і не втрачати надії? Чи змінилося щось у вашому сприйнятті росії та росіян, поки ви знаходилися з ними? Чи були у вас сумніви щодо повернення на українську військову службу? Що змушує вас йти далі? Як ви думаєте, чому росія напала на нас і продовжує нападати так жорстоко?

12 квітня, 2022 року, після невдалої спроби прориву із заводу Ілліча ми разом із бойовими побратимами потрапили в полон до бійців так званої ДНР де і почалась гра на виживання. Тому, що ти розумієш де ти, але твій мозок відмовляється приймати цю інформацію та розуміння, що твоє життя більше не залежить від тебе самого. В полоні я знаходилась 189 днів, під час полону були різні ситуації та думки, пару разів ловила себе на думці, що живою не вийду, але ще під час початку повномасштабного вторгнення я собі пообіцяла, що зроблю все, аби повернутись додому до своєї сім’ї. Незважаючи на щоденні тортури та насилля з боку військовослужбовців РФ я не втрачала віру в себе та нашу країну.

Моє сприйняття та бачення росіян не змінилось, тому,що я їх ненавиділа з 2014 року.  Я ніколи не думала про те, щоб залишити свою службу, недарма я давала присягу на вірність своїй країні та своїм людям. В мене не стоїть питання про те, чому саме я продовжую. Адже я хочу щоб моє сумління було чисте перед самою собою та перед моїми побратимами. Вже після нашої перемоги я піду на «пенсію» та почну жити спокійним життям разом із моєю сім’єю.

На мою думку, росіянам просто не зрозуміти, що таке бути відданим своїй державі та захищати її незважаючи нінащо. Вони не знають ,що таке бути вільним, і ніколи не дізнаються, адже вони живуть і помруть рабами.

8. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе до купи?

Я тримаю себе докупи, лише тим, що розумію , що немаю права зараз здатись або зламатись. Ні перед полеглими друзями ні перед живими. Моя опора це моя сім’я, саме вони і є тим поштовхом для того, зоб триматись і не здаватись ніколи.

9. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?

Так, війна змінює всіх, додаються якійсь страхи яких раніше не було. Але саме всі ці події загартували мене і зробили сильнішою в моральному плані. З’явилося ще більше усвідомлення того, що я знаходжусь на своєму місці і роблю все правильно.

10. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?

Я хочу щоб світ зрозумів те, що зараз робить Укрїна це дійсно великий подвиг, адже саме ми є тим форпостом який не пускає російську нечисть на вільні демократичні країни. Наші жінки потом і кров’ю виборюють право будити рівними з хлопцями, і кожного дня ми доводимо що не лише найкрасивіші, а ще й незламні. Адже ми не лише подруги/мами/доньки, а ще і бойові одиниці який гідно виконують поставлену роботу.

11. Які WOW-жінки вас надихають?

Кожна жінка для мене є натхненням. Незважаючи на те, хто вона мати/волонтер/ або військова. Роботу які роблять наші жінки в період війни є вкрай важка, адже вони наш тил і наше заспокоєння, наша підтримка і опора.

12. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?

Найщасливішою мене робить напевно прогулянки із моїми рідними десь коло моря або лісу.

13. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?

Як тільки ми переможемо я обов’язково повернусь до своїх коханих людей та вшанувати пам’ять тих, хто поліг за нашу свободу. Також планую разом із моїм коханим та донькою подорожувати по США, а можливо й переїхати жити туди.

14. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соц. мережах тощо)

Зі мною можна зв’язатись через інстаграм redhaired_paramedic та Фейсбук: Anna Olsen, Tik Tok: @anny_olsen