THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM AN UNDISCLOSED LOCATION.

* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman, unless otherwise specified.

INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.

GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.

The Battle of Kruty took place on January 16, 1918, near the Ukrainian village of Kruty, 130 kilometers northeast of Kyiv. The battle between 4,000 Russian Bolsheviks and 600 Kyiv cadets, together with Ukrainian Cossacks, lasted for five hours. Since Ukrainian youth displayed such heroism, sacrificed so much, and saved the republic, this battle acquired special significance in the Ukrainian psyche. The advance of the Russian enemy was stopped and reversed; as Russians retreated, they destroyed many bridges and roads, delaying their own regrouping and further humiliating their failed efforts to take Kyiv. This delay gave the Ukrainian delegation in Europe an opportunity to conclude the Brest Peace Treaty (The German and Austro-Hungarian empires pledged to help free the territory of the Ukrainian People's Republic from the Bolsheviks), which saved the young Ukrainian statehood. The Battle of Kruty became an important part of Ukraine’s collective memory and a point of pride; for this reason any mention of the battle was forbidden during the Soviet times.

The entire Okarski family has been training and preparing for February 24th, 2022 - the day the sovereign nation of Ukraine was invaded by the russian enemy. The Okarskis are just “built different”, made of different DNA than most of us. From what I’ve witnessed and learned so far, they are the family with the nerves of steel and the hearts of gold. When the great grandfather, grand-dad, father and also the WOW Woman mother have all risked their lives for their nation, it’s no surprise that the youngest boy of 14 is serious, fearless and determined to do the same.

Mr. Eldar Okarski (Ельдар Окарський) is a student at the Heroes of Kruty Lviv State Lyceum, named after the heroism displayed by the Ukrainian youth at the Battle of Kruty; it is regarded as the best preparatory military educational institution in Ukraine. Citizens of Ukraine, aged 12 to 16, who successfully completed 7th, 8th or 9th grade, and who wish to become officers of the Armed Forces of Ukraine, can apply to the Lyceum. Eldar, who is in his second year of training, has dreamt of being a military surgeon since kindergarten, so Lyceum will serve as the first step toward achieving that goal. In this interview with the school news channel, Eldar outlines his motivations for entering the Service; he also proudly talks about his mom, my Inside Ukraine WOW Woman Anna Okarska, whose career in saving lives helped Eldar envision his own future:

“My whole family has a military background”, says Eldar, “My great-grandpa was a medic, my father and grand-dad were sappers (a sapper is a combat engineer who performs a wide variety of duties; including bridge-building, laying or clearing minefields, demolitions, road and airfield construction and repair). My mother is a paramedic, a volunteer with the Ukrainian Hospitallers Medical Battalion, helps save Ukrainian lives daily.” On why he is interested to pursue a career as a combat medic: “You have the honour of holding someone’s life in your hands. You understand that you are responsible for saving someone, and without you, the person will die. It’s an unbelievable feeling. You have to feel it to understand.” On who inspires him: “Anna Okarska, my mom. My mom is my role model; how she built her career, and a (personal) price she paid to achieve her goals. It’s an honour for me to be able to learn from her mistakes. I understand how important her role is and I want to be like her.”

Military Paramedic, hero, Head of a Medical Front line Unit, Undisclosed Location, Ukraine

1. Name. 

Anna Okarska (military call sign: Karma).

2. Where were you born and where do you live now?

I was born in Kam'yanets'-Podil's'kyi, Khmelnytskyi region. Now I live in Lviv.

3. What did you study and what is your profession?

I studied a few things:

• Institution: Kamianets-Podilskyi Medical School. Specialty: Paramedic.

• Institution: Kyiv National University of Physical Education and Sports of Ukraine. Two specializations: (1) Physical rehabilitation and concomitantly (2) studied to become a physical education teacher.

• Institution: Kamianets-Podilskyi Agrarian Academy. Focus: Obtained a Master's degree with honours in landscape gardening.

• Institution: Lviv Army Academy named after Petro Sahaidachnyi. Focus: Commander of a Mechanised Squadron.

Until recently, I was a Commander of a mechanized regiment - I was in charge of 30 men and 3 BMPs (infantry fighting vehicles).

4. What was your typical day like before the war and how has your role changed since the invasion of Ukraine?

I first got to the combat zone in 2016. I served as a medical instructor.

An ordinary day back home was measured and calm. I am a mother of two beautiful sons; my eldest son Eldar studies at the Lviv Military Lyceum of Heroes of Kruty, and my youngest son Renat attends kindergarten.

Мій (старший) син досі навчається у військовому коледжі у Львові. Він мріє стати військовим хірургом. Я підтримую рішення сина, він мріяв про це ще з дитячого садка. Він знав, ким хоче бути, з дитинства. Звичайно, я відчуваю гордість за свого сина! І я впевнена, що ми переможемо в цій війні, щоб наші діти не бачили всього того, що довелось бачити та проходити нам.

My (older) son is still studying in the military college in Lviv. He dreams of becoming a military surgeon. I support my son's decision, it's been his dream since kindergarten. He knew what he wanted to be since then. Of course I feel pride in my son! And I am sure that we will win this war so that our children do not have to see all that we had to witness and go through.

When the full-scale russian invasion began, and we didn’t know anything, my first thought was to quickly get my sons and my mother out of the country, to ensure their safety. At the time of the multi-scale attacks, the children were with my mother. I called my sister and told her where to take them.

After I knew my family was safe, I was able to focus on the military service. At that time, all of us in the Armed Forces of Ukraine were all on high alert, we were all waiting for the command from the leadership. Nobody knew what was going to happen, what our actions would be and where we would be sent next.

5. What would you say are your strengths and superpowers?

My strengths and what I’m most proud of: (1) my endurance, (2) adaptability to any conditions, (3) a keen sense of justice, (4) scrupulous attention to detail and (5) my ability to achieve the goals I set out for myself.

6. What are some concrete actions (big or small) you’ve done and continue doing to help Ukraine and Ukrainian people?

I have been serving in the Armed Forces of Ukraine, defending my country, since 2016.

In 2017, I went on maternity leave.

In 2018, I took a tactical medicine course and served as a volunteer paramedic with the Hospitallers Volunteer Medical Battalion in East Ukraine.

In 2019, I came out of maternity leave and returned to serve in the Armed Forces again. During my next leave (pregnant with my youngest), I volunteered as a medic again.

In 2020, I entered the military academy and was promoted to an Officer.

Since the beginning of the full-scale russian invasion, on February 24, 2022, I have been a paramedic volunteer throughout the front. I have helped both the military and injured civilians.

Until recently, I was the commander of a mechanised platoon (I had 30 men and 3 infantry fighting vehicles under my command). Now I am the head of the medical unit of the 1st Assault Battalion, 5th Assault Brigade of the Armed Forces of Ukraine.

Реалії моєї роботи. На нижньому середньому знімку: Я була дуже хвора, тож мої колеги лікували мене в якомусь підвалі, на фронті. Знімок праворуч був зроблений у підвалі, на фронті, Крістофером Оккіконе, який знімав того дня. Я так втомився на ньому.

Realities of my job. In the bottom middle image: I was very ill, so my colleagues ended up treating me in some basement, on the front. The image on the right was taken in the basement, on the front, by Christopher Occhicone, who was capturing that day. I’m so tired here.

Це я вивозила свого друга. Важка була евакуація. Він вижив і зараз, як бачите, йде на поправку. Я ще в шпиталь до нього приїжджала під час своєї реабілітаціі. Йому 22 роки. (Побратим написав що можна публікувати).

I was rescuing a friend in the image above; it was a difficult evacuation. He survived and is on the mend now, as you can see. I visited him in the hospital during my rehabilitation. He is 22. (I wrote to my brothers, they said that it was okay for you to publish these photos).

7. What are things you do just for you? Is it possible to stay sane in a war situation? What are some things that help you to not lose yourself?

The war will end one day, and we will all have to move on with our lives somehow. Something that helps me not lose myself as a woman: I try to keep my appearance as groomed and neat as possible. Because even at war, we remain women, even as we perform tasks on equal footing with men.

Is it possible to stay sane? Personally, my morale has been shaky since I very recently had to leave the Armed Forces and my post. Although it was due to family and health reasons, it has been very hard for me. However I always try to remember what and who are waiting for me at home; thus I need to remain mentally strong. I will carry on with work, to the best of my abilities, so my children will be able to live in a free country.

I’ve done everything up to now and will continue doing everything in my power to leave them free Ukraine.

8. Do you feel the war changed you? How? Since the start of the war, has anything surprised you about yourself (how you have handled yourself, remained strong, found inspiration in unlikely sources, etc.), about your country, about your ideas about humanity? What have been some of your epiphanies?

Yes, the war changed me a lot; my family and friends tell me this. I have a heightened sense of justice; additionally, my nervous system makes itself felt, and not in very good ways.

I have become more aggressive, I react sharply to things I don't like; these are the changes that I myself can identify in myself. Looking back at the past sever years, I wonder how I managed to live and work in such intense conditions. But we all coped with it; the fact that I had a solid team around me was something that truly saved our collective morale. We supported each other completely, helped one another, joked around to raise each other spirits, ate from the same plate and slept in the same basements. So much depends on having the team who will have your back through it all.

Here is an epiphany: when I briefly returned to the civilian life, I quickly became very disappointed in some people, in certain acquaintances and friends. In war, there is only black and white, nothing is grey. There is either a friend, or you have an enemy; there is no third option. In the civilian world, there are those who can smile at you one minute and stab you in the back the next. In many ways I felt more comfortable in the Army. Everyone in the army is real, acts true and honorable!

In the civilian world, however you do start to appreciate the simple things you lacked at the front; clean water from the tap, having the ability to turn on the lights, and sleep in a heated home.

9. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?

Ukrainian women are unrealistically strong; I would say that morally, they are stronger than some men. Women have an instinct to preserve their children; that’s why we can work at the edge of human abilities, without even realizing how deep we are. We have encoded in us to preserve our family, our relatives and loved ones. Also, our girls are very beautiful, even holding weapons and defending their motherland.

10. Who are your WOW Women who inspire you?

I am inspired by my mum.

My entire family has a military background; my mom served in secret, and my father was an expert at de-mining. My grandfather was a medic.

On the left:

Град пробив дах і стелю в стабпункті і не взірвався. Тож мені потрібно було вловити цю удачу.

The grenade pierced the roof and the ceiling of the station, but didn’t explode. So I needed to capture this luck.

On the right:

Це 2018, рік; село Піски, Донецької обл., Україна. Я перебувала у декретній відпустці у Збройних силах, але служила медиком-добровольцем на фронті.

It's 2018, the village of Pisky, Region of Donetsk, East Ukraine. I was on maternity leave from the Armed Forces, but served as a volunteer medic.

11. Do you think you will ever stop/want to quit? or do you think you will have to be "forced" to quit somehow and that will be the only way to stop?

Serving at the front, saving lives - it's like a drug. This work always pulls you back for some reason; I can't explain it in words, one must experience it to understand what I mean. But I’m also fully aware that I have to stop sometime. The war in any shape or form is ruthless; it can wholly consume you, forever.

Bottom line is - I really want victory and peace. This is very much what I wish for!

During peacetime? I supposed that when I lack adrenaline in the peaceful Ukraine, I will find excitement in the extreme recreation sports: racing, skydiving, hunting and others.

12. What is a place or activity that makes you feel happiest?

I do enjoy to slow down sometimes, hence my love for fishing and hunting. These activities provide a complete disconnect and require a complete focus for the mind .

Уся родина Окарських тренувалася і готувалася до 24 лютого 2022 року - дня, коли на суверенну Україну напав російський ворог. Окарські просто "побудовані інакше", зроблені з іншої ДНК, ніж більшість з нас. З того, що я бачила і дізналася про них, можна сказати, що це сім'я зі сталевими нервами і золотими серцями. Коли прадід, дідусь, батько, а також мати, WOW-жінка, ризикували своїм життям заради своєї нації, не дивно, що наймолодший 14-річний хлопчик серйозний, безстрашний і сповнений рішучості робити те ж саме.

Ельдар Окарський є учнем Львівського державного ліцею імені Героїв Крут, названого на честь героїзму української молоді в бою під Крутами, який вважається найкращим підготовчим військовим навчальним закладом в Україні. До ліцею можуть вступати громадяни України віком від 12 до 16 років, які успішно закінчили 7, 8 або 9 класів і бажають стати офіцерами Збройних Сил України. Ельдар, який навчається на другому курсі, ще з дитячого садочка мріяв бути військовим хірургом, тож ліцей стане першим кроком до досягнення цієї мети. У цьому інтерв'ю для шкільного каналу новин Ельдар розповідає про свої мотиви вступу на службу, а також з гордістю розповідає про свою маму, мою героїню Inside Ukraine WOW Woman, доктора Анну Окарську, чия кар'єра рятівника життів допомогла Ельдару уявити своє власне майбутнє:

"Уся моя родина має військове минуле, - розповідає Ельдар, - прадідусь був медиком, батько та дідусь - саперами (сапер - це бойовий інженер, який виконує широкий спектр обов'язків, зокрема, будівництво мостів, встановлення або розмінування мінних полів, підривні роботи, будівництво та ремонт доріг та аеродромів). Моя мама - парамедик, доброволець медичного батальйону "Українські госпітальєри", щодня допомагає рятувати життя українців". Про те, чому йому цікава кар'єра військового медика: "Ти маєш честь тримати в руках чиєсь життя. Ти розумієш, що несеш відповідальність за порятунок, і без тебе людина помре. Це неймовірне відчуття. Це треба відчути, щоб зрозуміти". Про те, хто його надихає: "Анна Окарська. Моя мама. Моя мама є для мене прикладом для наслідування: те, як вона побудувала свою кар'єру, і (особиста) ціна, яку вона заплатила за досягнення своїх цілей. Для мене велика честь мати можливість вчитися на її помилках. Я розумію, наскільки важлива її роль, і хочу бути схожою на неї".

INSIDE UKRAINE - АННА ОКАРСЬКА, ВІЙСЬКОВА Парамедик, начальник медичного пункту ФРОНТОВОЇ ЛІНІЇ, МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ НЕ РОЗГОЛОШУЄТЬСЯ

1. Імʼя

Анна Окарська.

2. Де ви народилися і де ви зараз живете?

м. Кам‘янець- Подільський, Хмельницька обл. Мешкаю зараз у Львові

3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?

• Кам’янець- Подільський медичний коледж. Спеціальність: лікувальна справа- фельдшер.

• Київський національний університет фізичного виховання та спорту України. Спеціальність: Фізична реабілітація та паралельно навчалась на вчителя фізкультури.

• Кам‘янець- Подільська аграрна академія. Спеціальність: садово- паркове господарство. Магістр з відзнакою.

• Львівська академія сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Спеціальність: командир механізованого взводу.

Донедавна я була Командиром механізованого взводу (у моєму підпорядкуванні було 30 осіб і 3 БМП). Зараз я начальник медичного пункту 1 шБ, 5-Ї штурмової бригади.

4. Як виглядав ваш звичайний день до війни та як змінилася ваша роль після вторгнення в Україну?

Вперше я потрапила в зону бойових дій, ще 2016 році. Служила санінструктором. Звичайний день вдома виглядав розмірено і спокійно. Я мама двох прекрасних синів; старший син Ельдар навчається у Львівському військовому ліцеї Героїв Крут, молодший син Ренат, ходить в дитячий садок. З початком повномасштабного вторгнення, перша та єдина думка яка в мене була на той час, як швидко вивезти та забезпечити безпеку синів та мами. На той час, діти були з моєю мамою. Я зателефонувала рідній сестрі, і сказала куди їх вивезти. Після того, як моя сім’я була в безпеці, я змогла вже працювати зосереджено на службі. На той час, ми вже всі були в частині в бойовій готовності, та чекали команди від керівництва. Що буде далі, і які наші подальші дії, ніхто не знав.

5. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?

Сильні сторони: витривалість, підлаштовуюсь до будь-яких умов, загострене відчуття справедливості, совісна, добиваюсь своїх поставлених цілей.

6. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?

Перебуваю на службі в ЗСУ з 2016 року. У 2017 пішла в декрет. У 2018 пройшла вишкіл з тактичної медицини, та їздила медиком-добровольцем в складі добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри». У 2019 році вийшла з декрету та повернулась на службу в ЗСУ. Під час чергової своєї відпустки, їздила знову медиком добровольцем. У 2020 році поступила у військову академію, та отримала офіцерське звання. З початком повномасштабної війни, і протягом всього часу, була волонтером. Допомагала військовим, та цивільним які постраждали. На сьогодні, я начальник медичного пункту 1-го штурмового батальйону, 5-Ї штурмової бригади.

7. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе до купи?

Війна колись закінчиться, і потрібно буде жити далі. Не забуваю про збереження своєї зовнішності. Бо навіть на війні, ми залишаємось жінками, хоча виконуємо задачі, на рівні з чоловіками.

Особисто в мене, моральний стан похитнувся. Оскільки я вимушена звільнитись із ЗСУ. З сімейних обставин та втратою здоров’я.

Я завжди згадую, що мене чекають вдома. Тому потрібно залишатись сильною. І працювати на максимум. Щоб мої діти, жили у вільній країні. Я робила все що було в мене в силах.

8. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?

Війна змінила мене дуже сильно. Про це говорять мені мої близькі та друзі.

З’явилось загострене відчуття справедливості. Також нервова система дає про себе знати, не в дуже гарних проявах. Я стала агресивнішою. І гостро реагую на те, що мені не подобається.

Я і сама помітила в собі зміни. Оглядаючись назад, я дивуюсь сама собі, як можна було жити та працювати в таких умовах. Але ми всі з цим впорались)) Рятувало моральний сан ще те, що був прекрасний колектив. Ми завжди підтримували один одного, допомагали, жартували, їли з однієї тарілки, та жили в одному підвалі. Від колективу, багато чого залежить.

Повернувшись в цивільне життя, я дуже розчарувалась в деяких людях. На війні, є чорне і біле. Тут друг, там ворог. Третього не дано. В цивільному житті, тобі можуть посміхатись в лице, а потім «ножа в спину» встромити. Там було краще. Там всі справжні!

Також, починаєш цінувати прості речі. Такі як: проточна чиста вода, світло, тепло.

9. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?

Українські жінки, нереально сильні та морально стійкіші за деяких чоловіків. В нас є інстинкт збереження свого потомства. Тому ми можемо працювати на грані людських можливостей. Навіть самі цього не усвідомлюючи. Щоб зберегти свою сім’ю та захистити рідних. А ще, наші дівчата дуже гарні. Навіть зі зброєю в руках.

10. Які WOW-жінки вас надихають?

Мене надихає моя мама.

11. Як ви думаєте, ви коли-небудь зупинитеся / захочете піти? чи ви думаєте, що вас доведеться якось "змусити" піти? і це буде єдиним способом зупинитися?

Це як наркотик. Постійно чомусь тягне назад. Я не можу це пояснити словами. Це потрібно відчути. Але зупинятись потрібно. Тому що війна безжальна, і може поглинути назавжди. Дуже хочеться перемоги та миру. Дуже!

У мирний час, коли мені не вистачає адреналіну, я уявляю, що знайду його в екстремальному відпочинку, перегонах, стрибках з парашутом, полюванні.

12. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?

Я люблю риболовлю, та полювання. Там я можу повністю відключитись від реальності.

13. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?

Планів дуже багато. Хочеться вже об’єднатись зі своєю сім’єю, і почати жити без постійної тривоги, що моїм близьким щось загрожує. Та нарешті поїхати в тур по Європі зі своїми дітьми. Мрії, повинні здійснюватись.