THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM Kyiv.

* All images in the feature were taken by Olga Shmaidenko, except when otherwise indicated.

INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.

GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.

“Life of a teenager is a mix of intense highs, interchanged with the lowest imaginable plunges; and this is in peaceful times. Ukrainian teenagers came to a collective low on February 24th, 2022, when life was divided into the before and the after the full-scale invasion; russian aggression changed Ukrainian teenagers’ lives and their worlds forever. Over 40 million people inside Ukraine woke up to the terrifying sounds of air raid sirens; russian bombs followed.

This Inside Ukraine story is about Ms. Arina Bilai, a teenager who is extraordinary for many reasons. Ms. Bilai didn’t fit into a typical mold before, nor does she now, as her nation is under attack. Arina always cared deeply about the environment and human rights; she casually mentions four years of activism behind her, which put her at 13 when she began paying attention to her surroundings. As I read Arina’s unbelievably mature perspective on life and surviving in the new world order, I can’t help but think about Ukrainian teenagers, nation’s young adults. Although their core memories will now include the scenes from the russia-brought hell, much more compelling memories were formed around Ukraine’s fierce defiance and collective unity. This generation has a lot to be proud of!

After reading Arina’s words, I am hopeful that humans like her will lead and bring Ukraine into Europe’s fold; properly represent us on the world’s scale. Furthermore, the aggressor state will have to face women like Arina Bilai for generations to come. Arina and her contemporaries will grow up avenging those who perished at the hands of the russian enemy. Future Arinas will ensure that all the unrealized potential of the teenagers and kids russia murdered, their unlived futures will be remembered, their stories told. Ms. Bilai doesn’t mince words, she leaves me hopeful and proud of what’s to come for Ukraine.

With this Inside Ukraine WOW Woman interview, I want to bring you reflections of one incredible human; I am honoured to call her a friend, and a little sister. In truth, I aspire to be like Arina. I’m forever inspired by her unwavering convictions and courage.”

- Olga Shmaidenko, Founder of WOW Woman.

Activist, High School Student, Ukraine's Future, Kyiv

1. Name.

Arina Bilai.

2. Where were you born and where do you live now?

I was born in Kyiv, in independent Ukraine. I feel fortunate that I’m back home, once again. After russia attacked my country in a full-scale invasion, I temporarily went to Warsaw, Poland; it was the experience of emigration that made me realize just how valuable my home and my favorite city on Earth, Kyiv, are to me. In May 2023, I finally moved back!

3. What did you study and what is your profession?

I'm 17 years old and I'm starting university this year, most likely I'll study political science. After four years of activism, I feel that I want to have a solid theoretical basis, not just the basis of my own experience. I am focused on exam prep at the moment, but after they are written, I will return to activism once again, with a new project!

4. What was your typical day like before the war and how has your role changed since the invasion of Ukraine?

The full-scale invasion began when I was 16 and in high school. On February 24, 2022, I was supposed to wake up at 8 A.M., stop at my favorite coffee shop and continue on my walk to school. On the way back from school, I was supposed to buy a bouquet of white tulips.

However, on this particular morning, the worst morning of my life, I woke up before 8 a.m.

a full-scale invasion began. unfortunately, it was too late to leave Kyiv, because Roads were completely packed with the outbound headed traffic.

During the first months of the full-scale invasion, I almost completely dropped out of school and Focused on what I saw as the only meaningful activities at the time of war: helping my country and punishing Russia, the aggressor state. My activism turned from social and grassroots to Ukraine-focused; I took up the niche of lobbying political circles and the general public to impose an embargo on Russian gas, coal, and oil.

I had a lot of support and encouragement from my activist friends from abroad and to continue my work (on an international scale), I travelled to Poland.

In the first months of the full-scale war, I was fueled (and fooled) by adrenaline, which made me believe that a lot of activist activities, meetings with politicians, lobbying for an embargo on russian fossil fuels and for increasing provisions of weapons to Ukraine would immediately lead to Ukraine’s victory. As I try to recall my mindset during last years, I feel that my memory has partially blocked the stress of that initial period a year ago, probably out of self-preservation.

I do remember being crushed when I finally realized that this war would not end tomorrow, in a week, in a month, in two months or eve before my birthday, in October. It became clear to me that we were running a marathon, not a sprint. Still, I’m proud of the work my activist friends and I have done in the area of the embargo; it has begun to bear fruit. At this moment, however, I stepped back from the international activism; I’m now focusing on the domestic situation, supporting the Armed Forces of Ukraine, and working on spreading Ukrainian pride, both abroad and locally in our country and in Kyiv.

5. What would you say are your strengths and superpowers?

My strengths are my communication skills and negotiating abilities; I like working in teams and I’m good at generating innovative solutions. I consider myself a good team player, but hardly a special one. As for my personal traits, it is my willpower that makes me who I am. I am proud to say that my conscience is clear, I take responsibility for myself and my actions.

6. What are some concrete actions (big or small) you’ve done and continue doing to help Ukraine and Ukrainian people?

The most effective way to help our nation is through habitual actions, things we do every day, contributions (toward victory) we make as part of our daily lives. In my case, my daily contributions as a citizen of Ukraine have been using Ukrainian language (instead of russian) and supporting the spread of our beautiful culture. First and foremost, though, we all need to focus on donations to the needs of the military and our Armed Forces. The point is to make a contribution every day and never stop.

7. What are things you do just for you? Is it possible to stay sane in a war situation? What are some things that help you to not lose yourself?

I try to take care of myself, try to listen to my body (especially in the moments of immense stress). When my head is buzzing with thoughts, a long yoga practice helps, as a distraction. If there is a particularly stressful night of heavy russian shelling in Kyiv, and I don’t get much sleep, I try to give myself a break the next day; stay away from making big decisions or carrying out important tasks. If I feel overwhelmed by social media (and the news that can cover you whole), I go to the park or a coffee shop to read a book.

In my opinion, taking care of yourself during the time of war is absolutely necessary. As I said, this will be a marathon to the victory finish line, and we need to keep ourselves in a healthy physical and mental state, in order to maintain a strong, united and coordinated resistance.

8. Do you feel the war changed you? How? Since the start of the war, has anything surprised you about yourself (how you have handled yourself, remained strong, found inspiration in unlikely sources, etc.), about your country, about your ideas about humanity? What have been some of your epiphanies?

The war definitely changed me both, externally and inwardly. Many pieces of my identity, since the beginning of the war, were left behind because they had russian roots. Russians are themselves to blame, because many Ukrainians will now actively reject russian literature, content and music. This is the result of russia’s genocide of our nation. I'm truthfully ashamed that I didn't realize this sooner. For me, this means refusing to use my family’s native language, the language of my childhood, and the language of my parents. I refuse to speak russian under any circumstances.

But most of all, as the war in my country rages on, my thoughts on preciousness of life have changed. Ukrainian lives right now are guarded by the bravest people in the country - Ukrainian Armed Forces; each day I exist on this Earth is possible only because of them. Truly, this realization causes boundless gratitude toward our defenders and I think this feeling will remain with me forever. I also have an acute sense of responsibility toward them - now it's my turn and my duty to protect them and my country. I am going to do that wherever I am, the best way I can!

9. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?

I want the world to fully realize that the war in Ukraine is not a consequence of the "NATO expansion", nor is it "Putin's sole master plan and only his responsibility"; in fact, it is not a consequence of any modern russian idea. Russia is conducting genocide in my country because it does not accept Ukraine as a separate, independent state; it NEVER has. Russia has used force, coercion, physical destruction, torture against us throughout the course of history. Russia's imperialistic appetite is not only directed at Ukraine - just take a look at russia’s land-grab from the nations that are ethnically distant (for example in Siberia, Central Asia and in Europe).

I want the world to reconsider and re-define russia. As soon as the world sees russia as a collection of myths, they themselves conceived and perpetuated, we will accelerate toward victory:

• Myth #1 - russia is a "great country with an interesting history". Yes, that has been the concept for centuries; yet in reality we are talking about the history of a country that colonized all the surrounding peoples, forcing artificial imposition of russian identity, culture and language. Furthermore, russia boasts the history of absorbing resources that do not belong to them, layered with the history of endless war and civilian crimes.

• Myth #2 - russia is a “modern country of educated people" is another false label. Russia is a terrorist state whose citizens do not know what true responsibility is, russians do not value even the most banal values of human life. Russian citizens’ inaction in the face of Ukrainian invasion has contributed to the murder of over 10,000 innocent people in my country, in the last year and a half alone.

• Myth #3 - "It is all Putin’s doing; he alone, together with his close circle, are responsible. Russian civilians are innocent". No, the aggressor attacks deliberately; he strategizes for months or years, and as a result, hundreds of thousands of Ukrainian people are killed, raped and tortured by russian citizens. Russia's current leadership is the quintessential and most vivid example of what russians have degraded themselves to, all on their own, without any outside influence. This reality is of their own making.

I am tired of the idealization of russia, russians (men and women) as well as the russian language. Absolutely all russians are responsible for the russian genocide of Ukraine; their entire culture, void of self-reflection and filled with congratulatory impunity, is built on the century-long imperialism and perpetuated artificially by the russian propaganda. Every idea the world has about russia and russians has been inflated and propagated by russians themselves. It is all farce and a joke; The reality inside russia could not be further from the “superpower” they claim to be.

Why do we, Ukrainians, fight and resist? Because we were once absorbed by the Moscow state, which later became the russian Empire, and later the Soviet Union; we know what we don’t want to happen again and we know how we do not want to live again. Many Ukrainian generations are traumatized by russia. I was supposed to be the generation that would no longer be traumatized. Unfortunately, russia has not given up on its intentions to capture us and is once again attempting to destroy total Ukrainian identity, squash our independence, freedom and our ambitions for a better future.

Women are ever-present in our struggle for freedom, at every stage. There are many of us on the military front, and even more of us serve in the army units, bringing up the rear. There are many of us volunteering (raising money, helping the wounded and collecting for the army). There are many of us in politics and in various levels of activism. Many women have returned to the workforce and continue working even through the air raids, bringing up economy. Women support the country every day, providing support for the war’s rear and the war front.

Of course, just like in any democratic society, we are still continuing to fight our own feminist struggles - against stereotypes, gender socialization and sexism. We try to present ourselves as equals, albeit with fewer privileges, and we succeed!

10. Who are your WOW Women who inspire you?

All women who are volunteering for our country, serving in the military and defending Ukraine are my heroines and my inspiration; I am alive because of them, and I am grateful.

In theory, protection and care are considered as the “female” societal roles, in contrast to aggression and violence. This is an interesting line of thinking I’d like to explore more!

11. What is a place or activity that makes you feel happiest?

I am the happiest when I wake up in the morning, I’m at home, and I am alive.

I am happiest when I can walk around my native Kyiv at sunset.

I am happiest when I know that my city is protected, loved and can survive anything.

“snapshots in time, from a Ukrainian teenager. photos before the invasion, before entire generation’s memories were marred by the russian attackers. these are happier, pre-2022, care-free moments that represent us all.” - Olga Shmaidenko, with the ABOVE images by Ms. Arina Bilai.

Life before the February 24th, 2022, full-scale russian invasion. Images provided by Ms. Bilai. In the photos, in no particular order:

- “Birthday”, October 2021

- “My favourite coffee shop in Kyiv, Kashtan”, Kyiv, 2021

- “Coastal Black Sea city Odesa, one of the happiest evenings ever”, in 2021

- “On the streets of Kyiv”, photo on film by my close friend

- “Sweet lviv”, October 2021

- “I felt so free, as if limitless possibilities were in front of me”, August 2021

- “We gifted each other one sunflower!!”, before the war, date unknown.

12. What will be the first thing you’ll do when Ukraine wins? What are your dreams for yourself and your family after the war is finished?

I don't often think about what I will do the moment victory comes. My dream is to live to see that day and really cherish it. I will probably just cry, go out into the streets and hug random people. I will say "THANK YOU!" to all those who defended us. When victory comes, it will be thanks to the Ukrainian defenders, including those who perished saving our country.

I dream that even before the victory, we will draw necessary conclusions, modify our laws and work on future prevention of russian meddling and full-on attack. We cannot let russians repeat this on Ukrainian soil ever again.

One of my small personal dreams after the victory involves travelling with my dad, to one of the little trips he’s been dreaming about for ages. But for now, it is difficult to even think about this time.

13. Where can others find you/your work? (links to website, blog, etc).

You can follow my work and projects on Instagram: @saintsobaka.

ЦЯ ІСТОРІЯ "INSIDE UKRAINE" - з Києва.

* Всі зображення в публікації зроблені Ольгою Шмайденко, якщо інше не зазначено.

СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.

СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.

"Життя підлітка - це суміш інтенсивних злетів, що чергуються з найнижчими падіннями, які тільки можна собі уявити; і це в мирний час. Колективний мінімум українські підлітки пережили 24 лютого 2022 року, коли життя розділилося на "до" і "після" повномасштабного вторгнення; російська агресія назавжди змінила життя українських підлітків та їхні світи. Понад 40 мільйонів людей в Україні прокинулися від жахливих звуків сирен повітряної тривоги, за якими послідували російські бомби.

Ця історія "Inside Ukraine" розповідає про Аріну Білай, підлітка, яка є надзвичайною з багатьох причин. Пані Білай не вписувалася в типову рамку ні раніше, ні зараз, коли її країна перебуває під загрозою нападу. Аріна завжди глибоко дбала про навколишнє середовище та права людини; вона мимохіть згадує про чотири роки активізму за плечима, тобто у 13 років, коли вона почала звертати увагу на своє оточення. Читаючи неймовірно зрілий погляд Аріни на життя та виживання в новому світовому порядку, я не можу не думати про українських підлітків, молодих людей країни. Хоча їхні основні спогади тепер включатимуть сцени з принесеного росією пекла, набагато більш переконливі спогади були сформовані навколо української непокори та колективної єдності. Цьому поколінню є чим пишатися!

Прочитавши слова Аріни, я сподіваюся, що такі люди, як вона, поведуть і приведуть Україну в лоно Європи, гідно представлять нас на світовій арені. Більше того, державі-агресору доведеться стикатися з такими жінками, як Аріна Білай, ще багато поколінь поспіль. Аріна та її ровесниці виростуть, помстившись за тих, хто загинув від рук російського ворога. Майбутні Аріни подбають про те, щоб про весь нереалізований потенціал вбитих росіянами підлітків і дітей, про їхнє непрожите майбутнє пам'ятали, щоб їхні історії були розказані. Пані Білай не скупиться на слова, вона вселяє в мене надію та гордість за те, що чекає Україну в майбутньому.

Цим інтерв'ю для Inside Ukraine WOW Woman, я хочу поділитися з вами роздумами однієї неймовірної людини; я маю честь називати її подругою і молодшою сестрою. Насправді, я прагну бути схожою на Аріну. Мене назавжди надихають її непохитні переконання та сміливість.”

- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman.

Активіст, Старшокласник, "Майбутнє України", Київ

1. Імʼя

Аріна Білай / Arina Bilai

2. Де ви народилися і де ви зараз живете?

Я народилася в Києві, в незалежній Україні, і, на щастя, зараз маю змогу знову жити вдома. З початку повномасштабної війни жила ще й у другому місті – у Варшаві, Польща, проте саме досвід еміграції дав мені розуміння, наскільки цінний мені мій дім і моє найулюбленіше місто на Землі – Київ. У травні 2023 року я нарешті повністю переїхала назад!

3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?

Мені 17 років і навчання в університеті я починаю цього року, найімовірніше – буду вчити політологію. Після чотирьох років активізму відчуваю, що хочу мати й суттєву теоретичну базу, а не тільки базу власного досвіду. Моя основна діяльність зараз – це підготовка до іспитів, але невдовзі, коли вони будуть написані – знову повернуся до активізму вже з новим власним проєктом!

4. Як виглядав ваш звичайний день до війни та як змінилася ваша роль після вторгнення в Україну? 

Повномасштабне вторгнення почалося, коли мені було 16 і я навчалася у старшій школі. 24 лютого я мала вранці прокинутися о 8 ранку, піти через улюблену кавʼярню до школи, а коли верталася б у другій половині дня додому – купити букет білих тюльпанів.

В найстрашніших ранок мого життя я прокинулася раніше 8 години, проте достатньо пізно, щоб прийняти рішення їхати – дороги були в небачених заторах.

В перші місяці повномасштабного вторгнення я майже повністю закинула навчання у школі, натомість почала займатися тим, у чому бачила єдиний сенс – у допомозі своїй країні, у покаранні росії як держави-агресора.

Мій активізм перепрофілювався із суспільного і низового у проукраїнський, я зайняла нішу лобіювання серед політичних кіл і широкої громадськості необхідності введення ембарго на російський газ, вугілля та нафту. Я мала величезну підтримку і опору серед друзів-активістів з-за кордону, до яких власне й виїхала у Польщу.

В перші місяці повномасштабної війни мене здорово так дурив адреналін, який змушував вірити у те, що велика кількість активістської роботи, зустрічей з політиками, лобіювання за ембарго на російське викопне паливо та за надання зброї Україні невідкладно призведе до перемоги у найближчому часі. Памʼять вже частково стерла спогади з того періоду рік тому, коли я зрозуміла, що це неправда – що війна не закінчиться завтра, за тиждень, за місяць, за два, до мого дня народження у жовтні.

Стало зрозуміло, що ми не на спрінті, а на марафоні. В сфері ембарго ми зробили величезну роботу, що почала давати свої плоди. Я відійшла від активізму в цій інтерсекції, натомість зараз більше працюю на внутрішню ситуацію, на підтримку Збройних Сил та на українізацію суспільства і свого рідного Києва.

5. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?

Мої сильні сторони – це комунікація, переговори, робота в команді, генерування нестандартних рішень. Вважаю себе хорошою командною гравчинею, проте навряд чи якоюсь особливою. А щодо особистих рис – це сила волі, що створює мене дійсно такою, якою я є, завдяки ній я чиста перед власною совістю і відповідальна.

6. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?

Найефективніші дії – ті, які ми робимо щодня, які фактично введені у звичку. В моєму випадку мій щоденний вклад як громадянки – це вживання нашої української мови, підтримка нашої культури, але першочергово – донати на потреби військових у наших Збройних Силах. Сенс в тому, щоб робити посильний вклад щодня і ніколи не зупинятися.

Мій найбільший вклад – це мій активізм. І до війни я вносила свою лепту у демократизацію нашого суспільства та його проєвропейську орієнтацію, наприклад займаючись феміністичним, квір-активізмом, секс-просвітою та допомогою підліткам у сфері ментального здоровʼя.

Маю надію, що мої публічні виступи, присутність у медіа та переговори, які я проводила навесні минулого року з політиками різних рівнів, мали як наслідок фізичну допомогу Україні і Збройним Силам у вигляді донатів та підтримки зброєю.

У найближчому майбутньому планую стартувати новий проєкт, що стосується українізації Києва, тому рекомендую слідкувати за моєю діяльністю у соцмережах!

7. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе до купи?

Я намагаюся дбати про себе так, як того потребує моє тіло. Коли голова гудить від думок, мені допомагають відволікатися довгі практики йоги. Якщо вночі мало спала через обстріл – намагаюся звільнити день від відповідальних справ. Якщо відчуваю перенапругу від соцмереж – виходжу у парк чи кавʼярню почитати книгу.

На мою думку, піклуватися про себе під час війни абсолютно доцільно, тому що ця війна, як я вже казала – марафон, і нам треба тримати себе в здоровому фізичному і ментальному стані, щоб бути сильною фігурою у нашому спільному спротиві.

8. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?

Війна однозначно мене змінила і ззовні, і всередині. Велика кількість речей, які були частиною мене і моєї ідентичності, залишилися позаду, оскільки мали російське коріння: наприклад російська література, контент, музика. Мені соромно, що я ще давно не зрозуміла, що від цього треба було відмовлятися.

Також я відмовилася від вживання мови сімʼї, дитинства, батьків – я не спілкуюся російською мовою за будь-яких обставин. Та найбільше змінилося ставлення до життя. Його охороняють найсміливіші люди країни, кожний мій день на Землі можливий тільки завдяки ним. Це розуміння викликає безмежну вдячність, що всередині вже назавжди. Приходить знання, що тепер мій черед захищати їх і країну так, як я на то здатна; там, де я є.

9. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?

Я хочу, щоб світ повністю усвідомив, що наша війна зараз – це не наслідок “розширення НАТО”, не “одноосібне бажання путіна”, це не наслідок чогось сучасного. росія проводить геноцид через те, що вона не приймає Україну як окрему державу, окреме суспільство, і НІКОЛИ не приймала. росія впродовж всієї історії використовувала силу, примус, фізичне знищення, тортури відносно нас. Імперіалістичність росії спрямована, звісно, не тільки на Україну – подивіться на кількість земель етнічно далеких від росіян народів, що зараз є утвердженими кордонами цієї країни.

Я хочу, щоб світ переосмислив росію (коли світове суспільство це зробить, ми набагато пришвидшимо перемогу):

“Велика країна з цікавою історію” – історією колонізації всіх народів навколо, штучного насадження російської ідентичності, культури і мови, історією поглинання ресурсів, що їм не належать, історією нескінченних воєнних і цивільних злочинів.

“Сучасна країна освічених людей” - міт, тому що росія – це держава-терорист, громадяни якої не знають, що таке відповідальність, що таке банальні цінності людського життя, це люди, через бездіяльність яких загинули ДЕСЯТКИ ТИСЯЧ невинних людей в моїй країні тільки за останні півтора роки.

“Це провина путіна чи керівництва росії, мирні люди невинні” – ні, агресор нападає свідомо, обдумує тактику впродовж місяців чи років, а вбивають і ґвалтують мирне населення сотні тисяч росіян. Теперішнє керівництво росії – це квінтесенція і найяскравіший приклад, до чого вони самі деградували, без стороннього втручання.

Я втомлена від того, що в світі існує ідеалізація росії, росіян, російської мови. АБСОЛЮТНО всі росіяни – відповідальні, вся їхня культура – побудована на імперськості і штучно звеличена пропагандою. Те, що світ думає про росію, роздуто самою росією і не має спільних рис із реальністю.

Чому ми, українці, воюємо і супротивляємося? Тому що ми були колись поглинені московською державою, що потім стала російською імперією, пізніше – совєцьким союзом. Всі наші покоління травмовані росією. Я мала бути тим поколінням, що вже не буде травмованою, але росія не полишає намірів нас захопити і знову здійснює спробу знищити всю ідентичність, окремість, прагнення свободи.

В цій боротьбі на кожному етапі присутні жінки. Нас безліч на військовому фронті. Нас безліч у підрозділах армії в тилу. Нас безліч у волонтерстві. Нас безліч у політиці, у активізмі різних рівнів. Нас безліч на наших робочих місцях, наша робота підтримує країну щодня, забезпечує тил і фронт. Знаходячись тут, ми ведемо власну боротьбу – зі стереотипами, гендерною соціалізацією, з сексизмом. Ми намагаємося презентувати себе рівними тоді, коли маємо менше привілеїв, і нам це вдається. 

10. Які WOW-жінки вас надихають?

Всі жінки, що займаються волонтерською чи військовою справою – це мої героїні, моя підтримка, але також ті, кому я вдячна, що жива. В принципі захист і турбота – це риси “жіночої” ролі у суспільстві, на противагу агресії і нападу. Це цікавий напрямок роздумів!

11. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?

Я найщасливіша, коли прокидаюся вранці вдома – я жива. Я найщасливіша, коли маю змогу прогулятися рідним Києвом на заході сонця, знаючи, що його захищають і люблять, що моє місто все переживе.

12. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?

Я не думаю про те, що зроблю в момент, коли настане перемога. Я мрію дожити до цього дня і прожити його. Напевно, я просто розплачуся і вийду на вулицю обійматися з людьми. Я скажу “дякую” всім, хто захищав, завдяки кому ця допомога настала, включно з тими, хто не дожив до цього дня.

Я мрію, що ще до настання перемоги ми зробимо правильні висновки і змінимо себе настільки, наскільки потрібно, щоб росія ніколи не змогла знову повторити геноцид, напад, знищення нас.

З моїх маленьких особистих мрій про перемогу – це поїхати з татом в якусь із подорожей, про яку він вже давно мріє. Проте зараз навіть думати про це складно.

13. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соц.мережах тощо)

Слідкувати за моєю роботою і проєктами можна через інстаграм-сторінку: @saintsobaka