THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM AN UNDISCLOSED LOCATION.

* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman, unless otherwise specified.

INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.

GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.

“One of the worries of war, is developing callousness to the misery, becoming hardened to the pain of others. I had this worry for the outsiders looking at Ukraine’s peril, but also for the folks fighting inside Ukraine, who are witnessing and experiencing the daily trauma. Are they becoming inured to the horrors? One thing is for certain, Ukrainians cannot afford to become complacent or even burn out from the resistance effort.

It has now been over a year since the russian troops infested sovereign Ukraine. Thousands of heroic Ukrainian fathers, brothers, sons, daughters, nephews, aunts and sisters have perished, defending their homeland from the aggressor. Those who have remained have seen much devastation, death and torture. I have friends who have routines for the rocket days, when russians terrorize cities with the drone attacks; civilians clean the hallways ahead of time, preparing for the long nights away from the bedroom windows. No person should have a routine set up around a certain, but random and indiscriminate, act of terror.

Many have asked me about the difference between Ukrainian and russian psyche, thoughts about the invasion, and how this war is playing out in people’s minds. I myself learned a lot from the Ukrainian response to the cruel and senseless acts of russian terror. I understood much about my own people; and I now clearly see the difference in mentality of the aggressor’s nation. After speaking with the countless Ukrainian refugees and those heroic women inside Ukraine, I realized two important distinctions that give me hope for this and future generations of Ukrainians: our humanity and our unity.

As Ukrainians sleep in the hallways, fearing shattered windows; spend countless hours huddled with their kids in the bomb-shelters; even as they plan their work commutes around the “rocket days”, Ukrainian people manage to retain their humanity and unity. As one Inside Ukraine WOW Woman said: "This aggression has made us stronger. The more cruelty russia shows us, the stronger we hold on!” The same goes for those living abroad. Every Ukrainian has done something, big or small, in accordance to his or her skill set, assisted the nation-in-need; from organizing drone shipments to collecting warm slippers for the seniors. Together, Ukrainians are a global united force.

Our Inside Ukraine WOW Woman feature is about Ms. Dasha Otmorozova, a real life example of the hope I harbor for our nation. I learned about Dasha from an army photographer, the WOW Woman Iryna iSky’s Instagram page. Through the intense imagery on the IG page, one woman stood out in her fortitude and seemed to have a beautiful spirit as well as a dignified presence. I was correct in my estimation of Ms. Otmorozova. Dasha is as fierce and tough as she is caring and beautiful. Fighting alongside men on the front cannot be easy, it’s probably unfathomable for most of us; yet Dasha’s words unite all the volunteers, men and women, who are serving in the Armed Forces of Ukraine. Through her answers, Dasha shines light on their collective humanity. I wish for nothing more than for Dasha to return safely home, to her family.” - Olga Shmaidenko, Founder of WOW Woman.

Defender, Armed Forces of Ukraine, motorbike racing champion, Athlete, Undisclosed Location

1. Name.

Mom said my name is Daria (aka Dasha).

2. Where were you born and where do you live now?

I was born in Ukraine, in Crimea, lived in the Dnipro for many years and then moved to Kyiv (my grandfather’s hometown).

3. What did you study and what is your profession?

Getting a career has been postponed because after finishing school I had to work; this ‘later’ has not yet arrived.

4. What was your typical day like before the war and how has your role changed since the invasion of Ukraine?

An ideal day is when you wake up in the morning, the weather is perfect (actually the weather can be whatever it may be); you then walk over to the neighborhood coffee shop for a delicious cappuccino, get into your favorite car and drive to work.

With the invasion, everything changed. Everything suddenly became gray and heavy. Instead of cuppucinos, it’s been energy drinks in unlimited quantities. a comfortable car drive through my favorite city was traded for a bulletproof vest, helmet, riding in the military equipment, sleeping in the field, under enemy’s shells.

In the photos: Dasha’s call name “Bullet”; the most secure accommodations aren’t always the most comfortable; a friend to animals; somewhere in Ukraine, defending freedom.

5. What would you say are your strengths and superpowers?

I don’t have the strength to think about this answer right now, I’ll gather my thoughts and add it a bit later.

6. What are some concrete actions (big or small) you’ve done and continue doing to help Ukraine and Ukrainian people?

During the first days of the invasion, it was completely incomprehensible to wrap my head around what was happening; it was extremely difficult to believe that the attack on our peaceful nation was happening in real life. To be honest, I thought it some kind of mistake, that it would all end any minute.

I became engaged in the volunteer activities and started helping those who could not cope with the situation on their own: I helped the elderly reunite with their families, helped residents (women and children) get to an evacuation points to flee bombs (many didn’t have cars and there were no taxis); I carried food and medicine to those who, due to physical limitations or sickness, could not leave their apartments. I really feel for the elderly folks or people with disabilities, I also try to rescue animals locked in empty apartments (separated from wounded owners).

Then it dawned on me that this was all real, a new reality for all of us and noone was stopping it from happening. I decided to join the medical Battalion of Ukrainian volunteers, called "Hospitallers". This organization consists of a dedicated, passionate crew; we were supplied us with uniforms, emergency vehicles and medicine for the wounded. We were sent to the combat zones to relieve the army medics, and were tasked with rescuing and evacuating the injured defenders. Oftentimes, the Hospitallers battalion carry out such volumes of work, that in their absence, the military medics would be overwhelmed.

It was during my time in this battalion that I got acquainted with the military; I trained hard and learned a lot for this next challenge. The moment came when I decided that I was ready. I am now serving in the in the Marine Corps, in the Armed Forces of Ukraine.

7. What are things you do just for you? Is it possible to stay sane in a war situation? What are some things that help you to not lose yourself?

I’m lucky I’ve been surrounded by great people. No matter how hard it is in the Service, the most important thing is the crew you have around you. Suddenly, in any given moment when it becomes uncomfortable or heated for various reasons, a fellow soldier is always nearby, to help you cope with the worry or stress. This applies to both, my Armed Forces colleagues and my civilian friends who are jumping in with moral support. I have wonderful and trustworthy people surrounding me, who raise my morale and “fighting spirit”. For all this, I am eternally grateful.

It warms me to see how Ukrainians rallied together; seeing our nation’s united response fills the empty space war creates and neutralizes the negativity inside. Supporting one another is the best thing we can do right now, to remain morally stable and true to ourselves.

8. Do you feel the war changed you? How? Since the start of the war, has anything surprised you about yourself (how you have handled yourself, remained strong, found inspiration in unlikely sources, etc.), about your country, about your ideas about humanity? What have been some of your epiphanies?

I can’t say that the war changed me. From the first days, while it was unclear what was going to happen, I remember marveling at our defenders. I admired them and could not believe that our people, Ukrainians who had no specialized training, were able to put up that much resistance (much of it grass roots) during the first days of invasion. My epiphany came when I witnessed absolutely everyone rallying together, military and civilians, in the very first days of the war; some formed lines at the military recruitment offices to defend the nation while others, in the civilian world, were doing wonders with volunteerism.

Since the start of the invasion, people inside Ukraine have been working together under the flying missiles; while those living abroad, and feeling moved and inspired, helped in whatever way they could. Especially during those first two weeks, in the midst of the chaos, complete strangers rescued each others’ families or neighbors, acquaintances lent a helping hand without any expectation or self-interest. I saw compassionate people rescuing animals, and above all helping other Ukrainians. I saw how strong and powerful our country really is, living and fighting as a single whole organism. There were no Ukrainians out there who did nothing; each of us played a role in the resistance. Everyone is taking a part in the fight; it is very inspiring.

Images (1) and (3) taken by the photographer WOW Woman Iryna iSky; image (2): by Vlad Kornev

9. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?

I don’t believe I can write anything that hasn’t been written already. The whole world sees how we have been holding our own for more than a year, in the war where the enemy numbers outnumber us. Nothing else to add here; the facts speak for themselves - Ukrainians are a great power.

About Ukrainian women: exactly a year ago (in March 2022), when it all just begun, I came to the front, serving as part of a hospital volunteer crew. The men met me there with open mouths: “A girl? On the front lines?! Wow, what brave women we have!” Exactly a year later, this is no longer the case; and noone is surprised anymore. Today, girls are everywhere at the front, as Armed Forces employees, volunteers, doctors, and so on.

Ukrainian women are going shoulder to shoulder with our men! Women study tactics, take part in trainings and give their very best for the sake of their country and the lives of Ukrainian civilians. I would like the world to know that our girls are not only beautiful, but also very strong in spirit, making each day a little brighter.

Dasha. Then: Brave, Kind, strong, resourceful, focused, compassionate, determined.

and NOW: Brave, Kind, Strong, Resourceful, Focused, Compassionate, Determined… Knowing.

Images by: Aleksandr Volchanskiy , Vlad Kornev and a WOW Woman photographer, Iryna iSky.

10. Who are your WOW Women who inspire you?

First of all, who really surprised me were the creative young ladies - the artists, painters, photographers - I once considered them beautiful but not involved in anything too important. When the war began, these same young ladies quickly organize projects that helped military cope with the psychological stress, others raised the morale of the fighters, rode alongside the troops on the front lines, entered the de-occupied territories and work with the liberated Ukrainians there. I never thought that such vulnerable and tender-seeming women could turn out to be so strong and persistent. They shared their incredible power with others. This was very inspiring!

Another inspiring example: I met a woman who moved abroad seven years ago, alongside her husband and children. Since the start of the full-scale invasion, she organized a life-line into Ukraine, delivering medicines, supplies, cars, humanitarian aid; all from a very distant country. How inspiring! She has a completely different, from Ukraine, life. Her kids and family speak another language but a piece of her soul remained in her homeland, in Ukraine.

Women who are medical workers, who sometimes perform their tasks in the most difficult and dangerous conditions. They are shelled by the enemy, but continued risking their lives daily (I’m not just talking about service women, but also volunteers helping at the front). These heroes save Ukrainian soldiers’ lives, remove the wounded from the battlefield, drag them to the stabilization medpoints, and onward to the hospital. These women give their all.

How many doctor friends told me stories about heading out on a medical call and upon return, discovering the whole stabilization unit gone, exploded by the enemy rocket. After witnessing the destruction and the carnage, seeing what can happen at any given moment, these women still persevere, answer their calling, enter areas of the most need.

I won’t even make an attempt to write anything profound about the women I meet on the front, the ones serving with the Defense Forces of Ukraine. I’m inspired by their unique stories, their fortitude and courage.

11. What is a place or activity that makes you feel happiest?

Before all this began, there were many hobbies: the main ones were motorcycle racing, kite surfing, travelling in the mountains and going to the sea. Now it's all feels like a constant testing ground and an obstacle course - it d oesn’t matter where and under what conditions you perform, what matters is the result.

I still allow myself to dream a little about going to the sea. But making travel plans? That activity is for the “after”.

Then, I will gather everyone around some delicious food. I hope to then be able to take a trip somewhere warm, in a company of good friends. I will travel to the sea, where I’ll kitesurf; or I’ll go snowboarding somewhere and try a lot of unusual food while I’m at it.

I cannot wait to walk around in light clothes, without the body armor and other military paraphernalia. I can live without constantly waiting for the ‘incoming’. I can’t wait to return to the time when a plane flying in the sky will be carrying tourists and not life-threatening enemy bombs.

Finally, I will sleep, not in a makeshift (cold and damp) field shelter, but in a cozy bed; oh, and with my army boots off.

A lot of life left to live; for Dasha and for every Urkainian!

13. Where can others find you/your work? (links to website, blog, etc).

Instagram: @otmorozova_91
Facebook: Dasha Otmorozova (but I haven’t used it for several years now).

“Одне з побоювань війни - це розвиток черствості до страждань, зачерствіння до болю інших. Я переживаю за тих, хто ззовні спостерігає за небезпекою, що загрожує Україні, а також за тих, хто воює в Україні, хто є свідком і переносить щоденну травму. Чи стають вони байдужими до цих жахів? Одне можна сказати напевно: українці не можуть дозволити собі заспокоїтися або навіть вигоріти від зусиль опору.

Минуло більше року з моменту нашестя російських військ на територію суверенної України. Тисячі героїчних українських батьків, братів, синів, дочок, племінників, тіток і сестер загинули, захищаючи свою Батьківщину від агресора. Ті, хто залишився, бачили багато руйнувань, смертей і тортур. У мене є друзі, у яких є режим дня для "ракетних днів", коли росіяни тероризують міста атаками безпілотників; цивільні заздалегідь прибирають коридори, готуючись до довгих ночей, проведених далеко від вікон спальних кімнат. Жодна людина не повинна жити в очікуванні певного, але випадкового і невибіркового, акту терору.

Багато хто запитував мене про різницю між українською та російською психікою, про думки про вторгнення, про те, як ця війна розігрується у свідомості людей. Я сама багато чому навчилася, спостерігаючи за реакцією українців на жорстокі та безглузді акти російського терору. Я багато чого зрозуміла про свій власний народ; і тепер ясно бачу різницю в менталітеті нації агресора. Поспілкувавшись з незліченною кількістю українських біженців та героїчними жінками в Україні, я усвідомила дві важливі відмінності, які дають мені надію для нинішнього та майбутніх поколінь українців: нашу людяність та нашу єдність.

Коли українці сплять у коридорах, боячись розбитих вікон; проводять незліченні години зі своїми дітьми в бомбосховищах; навіть коли вони планують свої поїздки на роботу під час "ракетних днів", українцям вдається зберігати людяність і єдність. Як сказала одна з учасниць програми Inside Ukraine WOW Woman: "Ця агресія зробила нас сильнішими. Чим більше жорстокості показує нам росія, тим сильніше ми тримаємося!". Те саме можна сказати і про тих, хто проживає за кордоном. Кожен українець робить щось, велике чи мале, відповідно до своїх навичок, щоб допомогти нації, яка цього потребує: від організації поставок безпілотників до збору теплих домашніх капців для людей похилого віку. Разом українці - це глобальна об'єднана сила.

Ця серія WOW Жінка "Inside Ukraine" присвячена пані Даші Отморозовій, реальному прикладу надії, яку я плекаю для нашої нації. Я дізналася про Дашу від військового фотографа, зі сторінки WOW Woman Ірини iSky в Instagram. Завдяки інтенсивним зображенням на сторінці IG, одна жінка виділялася своєю силою духу і, здавалося, мала прекрасний дух, а також достойну присутність. Я не помилилася у своїй оцінці пані Отоморозової. Даша настільки ж сильна і міцна, наскільки турботлива і прекрасна. Воювати пліч-о-пліч з чоловіками на фронті нелегко, це, мабуть, незбагненно для більшості з нас, але слова Даші об'єднують усіх добровольців, чоловіків і жінок, які служать у Збройних Силах України. Своїми відповідями Даша проливає світло на їхню колективну людяність. Я не бажаю нічого більшого, ніж щоб Даша благополучно повернулася додому, до своєї сім'ї.” - Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman.

Захисник, Збройні Сили України, Чемпионка Украины по шоссейно-кольцевым мотогонкам, Спортсменка, УКРАЇНА

1. Ім'я.

Мама сказала моє ім'я - Дар'я.

2. Де ви народилися і де ви зараз живете?

Народилася в Криму, потім багато років жила в Дніпрі і зараз перебралася до Києва, на батьківщину дідуся.

3 На кого навчалися та за якою професією працюєте зараз?

Отримання професії у мене було відкладено на потім, бо після школи потрібно було працювати, і це потім ще не настало).

4. Як виглядав ваш звичайний день до війни та як змінилася ваша роль після вторгнення в Україну?

Звичайний день - це коли прокидаєшся вранці, за вікном завжди чудова погода, хоч би яка вона була, йдеш у маленьку локальну кав'ярню по смачнючий капучино, сідаєш в улюблену машину і їдеш на роботу.

З вторгненням усе змінилося - усе стало сірим, важким, замість кави - енергетики в необмежених кількостях, а замість комфортної автівки улюбленим містом - бронежилет, шолом, робоча військова техніка в польових умовах під снарядами, що летять.

5. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?

Не вистачає зараз сил поміркувати над цим питанням, зберуся з думками - доповню.

6. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили і продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?

З перших днів вторгнення було зовсім незрозуміло що відбувається, та й повірити в це було вкрай складно. Чесно кажучи, думала, що це якась помилка і це все закінчиться з хвилини на хвилину, тому перші дні займалася волонтерською діяльністю у форматі допомоги тим, хто не справлявся самостійно із ситуацією, - допомогти добратися людям похилого віку до своїх родин, тим, хто хотів виїхати за кордон, і треба було добиратися до точок евакуації, а автівки немає, та й таксі не їздять; возила їжу та ліки тим, хто через якісь обмеження не може залишити свої квартири, - літнім людям чи людям з обмеженими можливостями; так само допомога тваринам, які опинилися замкнені у квартирах, а господарі далеко тощо.

Коли почала усвідомлювати, що це все реальність і ніхто не думає зупиняти те, що відбувається, - пішла в добробат - медичний батальйон "Госпітальєри", який збирає екіпаж, постачає його екіпіруванням, машинами, медикаментами, і цілком усім необхідним, і відправляє в зону бойових дій для допомоги бойовим медикам в порятунку та евакуації поранених. І найчастіше госпітальєри виконують такі обсяги роботи, що без їхньої допомоги військові медики зашились би в роботі. І, природно, попутно знайомилася з військовою справою, тренувалася і вчилася. Прийшов момент, коли я зрозуміла, що готова перевестися на офіційну службу, що і зробила. Зараз перебуваю на службі в ЗСУ, у морській піхоті.

7. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе докупи?

Мені дуже щастить із людьми, що оточують мене. Хоч би як важко було на службі - найважливіше, хто перебуває поруч. У будь-який момент, коли стає ніяково з різних причин, поруч є хтось, хто допомагає долати стрес або переживання. Це стосується як співслужбовців, так само і цивільних осіб, друзів, які завжди готові прийти на допомогу, підтримати морально і підняти бойовий і моральний дух, за що я їм шалено вдячна. Коли я бачу, як гуртуються українці в такий важкий момент, тепло всередині заповнює собою всі порожнечі та нейтралізує весь негатив. Я вважаю, що це найкраще, що ми можемо зробити один для одного, щоб залишатися морально стійкими та вірними собі.

8. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувалися ви самі собі (як ви трималися, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах і т. п.), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?

Не можу сказати, що війна щось змінила, та й із перших днів, поки було незрозуміло, що відбувається, я дивувалася нашим захисникам, захоплювалася ними і не могла повірити, що наші люди, які не мали надпідготовки, змогли встояти перші дні. А прозріння прийшло в момент, коли я побачила, як згуртувалися абсолютно всі люди, військові та цивільні, ті, хто в перші ж дні створили черги у військкомат, і ті, хто в цивільному світі творили чудеса волонтерства, ті, хто живе в нашій країні й стояв під ракетами, що пролітають над головою, і ті, хто давно живе далеко й не бачив усього на власні очі, але викладався разом з усіма. Буквально за перші два тижні, коли всі допомагали один одному, своїм сім'ям, сусідам, друзям, абсолютно незнайомим людям без будь-якої вигоди і користі, коли не забули про тварин, яким необхідна була допомога на самому початку, і до сьогоднішнього дня, коли допомога будь-кому встала на перше місце, я побачила, наскільки сильна і потужна наша країна, наскільки це єдиний цілісний механізм, незалежно від того, яку роль виконує кожна окрема людина, - не було таких, хто не робив нічого. Участь брали всі, і це дуже надихає.

9. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?

Я не можу сказати нічого нового. Увесь світ бачить як ми тримаємося вже понад рік у війні, де чисельність ворога перевищує в рази. Тут навіть доповнювати нічого не треба, факти говорять самі за себе - українці - це велика міць.

А Україночки.... Рівно рік тому, коли все тільки почалося, я приїжджала на передову лінію у складі госпітальєрського екіпажу, і мене там зустрічали з відкритим ротом - дівчина! На передовій!!! Нічого собі які у нас сміливі дівчата... Рівно рік потому це вже не дивина і нікого не дивує. Сьогодні дівчата повсюдно на фронті, як службовці ЗСУ, волонтери, медики тощо. Чи можна сказати, що українки роблять недостатньо? Ні. Вони йдуть пліч-о-пліч з нашими чоловіками, вчаться, беруть участь у всіх сферах діяльності та викладаються на повну заради своєї країни і життя мирних громадян. Я б хотіла, щоб світ знав, що наші дівчата не тільки милі і красиві, але і дуже сильні духом, і завдяки їм кожен день трішки тепліше).

Дар'я. Тоді: Смілива, добра, сильна, наповнена, цілеспрямована, чуйна, рішуча.

Зараз: Смілива, добра, сильна, наповнена, цілеспрямована, чуйна, рішуча, знаюча.

Images by: Aleksandr Volchanskiy , Vlad Kornev and a fellow WOW Woman and photographer, Iryna iSky.

10. Які WOW-жінки вас надихають?

Насамперед видалити кому що мене саму сильно здивувало, це творчі панянки, яких я по життю вважала просто гарними дівчатками з талантами, які щось малюють, фотографують, створюють якісь там галереї, загалом займаються чимось гарним, але не дуже важливим у житті. І коли почалася війна, ці панянки змогли організувати проєкти, які допомагають справлятися з психологічними стресами, підіймають бойовий дух бійцям, катаються передовими, деокупованими територіями, працюють із цивільними... Я не могла припустити, що настільки ніжні та вразливі жінки можуть виявитися настільки сильними та стійкими, та ще й ділитися своєю силою з іншими, і це дуже надихає!

Або ось ще, познайомилася я з дівчинкою, яка 7 років тому поїхала жити за кордон, з чоловіком і дітьми. А як почалася війна - вона організувала в Україні волонтерську лінію допомоги - починаючи від медикаментів, і закінчуючи автівками з якоїсь дуже далекої країни. Теж дуже надихає, адже у неї вже зовсім інше життя, і вона давно розмовляє іншою мовою, а частинка душі, як і раніше, на батьківщині.

Дівчатка-медики, які часом працюють у надскладних умовах, під обстрілами, ризикують своїм життям, причому не тільки службовці, а й волонтери, заради порятунку життів українських солдатів, які вивозять із поля бою на стабілізаційні пункти, й далі до госпіталів, викладаючись на всі сили... І скільки я чула історій від знайомих медиків, із серії "я виїхала на виклик за пораненим, а коли повернулась - нашого стабілізаційного пункту вже нема, прилетіла ракета чи град". Знаючи це, розуміючи, що може трапитися, вони все одно не готові кинути своє покликання, вони все одно йдуть туди, де вони найбільше потрібні і де вони можуть бути максимально корисними.

І мені просто нічого сказати щодо жінок, які служать на фронті, хіба можна не надихатися ними? Кожна з них - унікальна історія, наповнена силою духу та відвагою.

11. яке місце або заняття робить вас найщасливішою?

До того як усе це почалося - було багато захоплень, основні з яких - мотоцикл і кайт серфінг, подорожі горами та морями. Зараз же це полігон. Неважливо де і в яких умовах, важливо - результат. І трішки помріяти про море, побудувати плани подорожей на "після".

12 Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе?

А потім вирушити помандрувати теплими країнами в компанії друзів - моря, кайт, сноуборд, якась незвична їжа... Погуляти містами в легкому одязі без бронежилета і решти військової атрибутики, не очікувати чергового прильоту й усвідомити, що пролітає в небі літак, який не є загрозою,, і спати можна не в укритті, а в ліжку, без берців і без очікування прильоту.

13. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соц.мережах тощо)

Instagram: @otmorozova_91
Facebook: Dasha Otmorozova, але я кілька років туди не заходжу загалом.