THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM Kyiv.

* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman, unless otherwise specified.

INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.

GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.

When it comes to russia’s war of aggression, Ukrainians continue their stellar resistance, both soldiers on the front as well as the civilian population. It’s incredible that through drone attacks and civilian bombings, there remains a space for entrepreneurialism, bold ideas and complex thought among the battered population. Alas, war serves as a big stimulus for innovation and as such, it has forced Ukrainians to think outside the box. To put it bluntly, without innovating Ukrainians will not survive. Unsurprisingly, Ukraine became the hub for passionate people who poured their skills into survival concepts, defense ideas, infrastructure betterment and growing of an already world-class tech sector.

Personally, I am wowed by women who didn’t fold their arms after invasion, learning instead to coexist with fear, picking themselves up by their bootstraps and making a bold choice to jump into action, oftentimes outside their areas of expertise. Ms. Inna Furman is one such human - a perfect marriage of skills and bravery. She is a successful entrepreneur and CEO who, upon invasion, dove into volunteering and used her know-how to build and better civilian infrastructure in new and innovative ways.

- Olga Shmaidenko, Founder, WOW Woman.

Entrepreneur, Builder of Ukraine’s future, 3D House Creator, Kyiv

3. What did you study and what profession do you work in now?

By education, I am a lawyer. I studied at the Academy of Advocacy of Ukraine. However, during my 4th year of studies, I co-founded a construction company that carried out electrical installations. Yes, I agree, not a typical thing for a woman to do, let alone a lawyer. Of course, my parents did not know anything about this gamble. They would definitely have advised me to just continue my studies, go on dates with guys and enjoy the life of a student. However, I was fascinated by construction as early as 2009. And since then I have been working in the field of construction development.

4. What did your typical day look like before the war and how has your role changed since the invasion of Ukraine?

I agree with the saying that lives Ukrainians are divided into "before" and "after".

BEFORE.

"Before" I was a girl who lived a measured life. I have always set goals for myself, but was rather slow in achieving them. My usual day was like a "groundhog day" because everything was stable: home / favourite job, where I spend all my time among people / sports / meeting friends / home. This scenario repeated every day. I thought that life as such would go on "forever", so I allowed myself to postpone some tasks/plans/dreams for tomorrow... or maybe for "later".

I allowed myself to waste my time on people whom I didn't clearly understand, but because of my good upbringing, I almost always agreed to meet them. I never allowed myself to swear because I remember that my mother always told me that it was not appropriate for a girl. In other words, the level of my tolerance and desire to please everyone was off the charts. And I must say that I was very good at it.

And this is where the life after begins.

• February 24, 2022 start of the russian invasion: Fear. Feelings of frustration. Constant correspondence on the phone with family and friends. Anti-anxiety meds (without them, my hands were shaking so much that I couldn't write messages on my phone). Lack of sleep.

• February 25, 2022: Fear. Feeling frustrated. Again, anti-anxiety medication. The desire to do something but at the same time a complete lack of understanding of what to do.

• February 26, 2022: Fear. Anti-anxiety meds. A trip to church, a sincere prayer, and a request to understand the right decisions to make: whether to leave the suburbs of Kyiv for western Ukraine or stay at home.

• February 27, 2022: A clear, well-considered decision to move the parents to western Ukraine. The drive out west, which usually takes 6-7 hours, took forever (more than 25 hours) that day.

• February 28, 2022: A clear understanding of what needs to be done, so we start transporting humanitarian supplies from friends in Europe together with a friend. We form a network of volunteers, create a volunteer hub that delivers supplies to civilians and the military.

• Four days after the invasion, I had to accept the reality that my life had changed forever. I came to the conclusion that I shouldn't look for support in anti-anxiety meds, but rather hug my family more often! And so from that day on, I turned from a successful developer into a volunteer who was involved in humanitarian aid deliveries 24/7.

AFTER the start of the war.

An ordinary girl, was once excited about buying another pair of beautiful shoes, now literally burst into tears when friends from Italy sent us VAC devices (devices that help wounds heal faster). This is an example of how life’s priorities and values change in just a couple of days.

From day 4 of the war, and for the next 7-8 months, I lived by volunteer work. Frankly speaking, it was the only thing that saved me from the terrible thoughts of "will there be a tomorrow?"

Closer to autumn of 2022, I understood that I needed to return to the construction industry, which I was well-versed in. That's when I started thinking about how to quickly and efficiently restore individual houses for people. This was a new segment of housing for me, as I had been working with high-rise buildings for more than 10 years before the war. I had a new and interesting problem to solve. A good friend of mine once told me that three years ago, Ukrainian guys in the city of Sumy developed a 3D-printer for construction. I analysed global practices and trends in the use of this technology and thought it possible in Ukraine.

The only question I could not answer for myself was: "why hasn't this technology been used in construction in Ukraine yet?". The only answer and realization became it is difficult for a society to grow if they live in a stable comfort zone. Accordingly, our people did not want to "let" something new into their lives if their comfort zone was the mental perception of classical types of construction (brick, gas block and occasionally frame construction). The war knocked everyone out of their comfort zone. People began to value their time in a completely different way. For me personally, "time" has become the greatest value in my life, because it is the only resource that no one will ever give us back.... Lost money can be earned, destroyed housing can be rebuilt and it's even possible to improve health. Time is the one thing that can never be retrieved.

It was because of our desire to find the magic pill to help people value their time more and spend it with their families and friends that my team and I decided to focus on 3D construction technology. In addition, during the period of active volunteering, I became convinced that we, Ukrainians, are extremely powerful when we unite. That's why I came up with the idea to build or rather print the first 3D house in Ukraine. I am also proud that this printer was created by our Ukrainian team. The history of the development of this printer deserves a separate section, as a smart, stubborn and persistent team started working on the printer in a garage almost four years ago. Everything is as usual: a fierce desire to create something unique overcame even the absence of investments at the time. I think you will agree that this confirms another outstanding Urkainian characteristic: to stubbornly pursue your dreams if you truly believe in them.

It is worth noting that the team of our charitable foundation "Hold the nation" also achieves something fantastic, because we truly believe in what we do. Although we do not have one concrete investor, today we have managed to unite more than 50 partners in our philanthropic project, who have contributed to the construction of our 3D home.

We managed to print the walls of the 135 sq m (1,453 sq ft) house in 58 hours. You will agree that this is an incredible time, especially when we realise that we are busy creating the interior and the exterior of our future home. This means we avoid a lot of construction processes, which saves money and time. In my opinion, one of the greatest values of using this technology in construction is the ease of operating the printer.

AS WAR RAGES on.

In addition, given the realities of the country where the war is ongoing, we understand that, unfortunately, there will be a large number of people with disabilities. Therefore, our team has set a separate task for itself in the future to provide training for operators of construction 3D printers for people with disabilities.

We have named our project "United to Help" because the project is being implemented through the joint efforts of all partners. This particular project is to build a 3D house for a family from Irpin who have suffered grief twice. First, they lost their home as a result of russian aggression; then 11 months later, the father was killed defending Ukraine near Bakhmut.

Our project team has set a goal not only to rebuild a house for a mother and her two daughters, but also to restore their souls a little bit. That's why the builders are engaged in printing the house and the psychologist of our foundation is working with the girls so that they have the strength and desire to live and create a better future for themselves in their new home.

5. What would you say are your strengths and superpowers?

I think that my main strength is my people. I have the superpower to surround myself with beautiful, bright-hearted, indomitable and extremely powerful people in their aspirations and actions! With God's help, I managed to find people with whom I share the same set of values.

6. What specific actions (big or small) have you taken and continue to take to help Ukraine and the Ukrainian people?

I think I got a little carried away with the answer to question number four and ended up answering there.

In short, in my opinion, there is no small or big help. Any help is a great contribution! We cannot help everyone, but each of us can help someone!

7. How do you take care of yourself? Is it possible to remain psychologically stable in a time of war? What helps you to pick yourself up?

Is it possible to remain morally stable in a war? Good question. The first thought is, of course, no! However, if you put aside emotions and accept reality, then my answer is yes, it is possible but only if you have someone to live for and for whom you can remain in this morally stable state.

The daily constant glue that helps me to put myself together is my team, my colleagues. I call them "my people". Because every day in their eyes I see a great belief in what we do. And frankly speaking, it's a fantastic feeling when you are fortunate enough to realise that you are not giving your time away for nothing, but to people who are on the same page as you, striving for the same goals, and who share the same values in life.

How do I take care of myself? My best friend in life, who is also my godson, would say that I don't take care of myself at all. He is constantly scolding me for not sleeping enough - and he is right - but, thank God, I feel good. I think that going in for sports, surrounding myself with the right people and periodic austerities keep me in good shape. Regarding the last point, right now I'm on a fast from swearing and coffee. I've been doing it quite successfully for almost a month now - one of my small achievements.

8. Do you feel that the war has changed you? In what ways? Were you surprised by how you held on, how you stayed strong? Did you find inspiration in unexpected sources? Did you have any epiphanies about your country, humanity, your attitude to the world?

And if we talk about the more global meaning of this question, the answer will be the same - of course it has! The most valuable resource in life is time. And the greatest skill is to be grateful. Before the war, I openly neglected my time. I thought I had an endless amount of it. Therefore, I often allowed myself to "put off until tomorrow what could have been done that day". When the war broke out, I had the impression that I had woken up from a long sleep. I almost completely stopped taking people at their word, because only their actions testified. I no longer feared cardinal changes in my life, that's probably why I decided to get a divorce. It was a truly difficult decision for me, but I'm grateful to fate for this lesson. As strange as it may sound, it was the war that became the teacher in my life.

9. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?

Ukrainians are a shining example of a courageous and unconquerable people! Ukrainian women are a clear confirmation that you can be brave, smart and beautiful at the same time.

10. Which WOW-women inspire you?

There are countless WOW-women in my heart and in my surroundings who inspire me to achieve new goals and conquer new heights every day.

And if we talk about the WOW-women you write about, each of them is a great success! After all, their actions say more about them than mere words. I was reading their stories and still could not understand why I was so honoured to be among them! So I will just accept this gift of fate with gratitude. Thank you!

11. What place or activity makes you the happiest?

There are several locations where a walk whicn recharge me emotionally. But only the happy and smiling eyes of my family and people close to my heart make me the happiest. That is why I will continue to do everything in my power to make those eyes shine with happiness. This is how the global manifestation of my own egoism looks like.

12. What will be the first thing you do when Ukraine wins? What do you dream of for yourself and your family after the war is over?

When Ukraine wins, I will add to my Nike collection. I will require new and beautiful Nike shoes, in which I will take my first steps toward rebuilding post-war Ukraine. Maybe we'll buy shoes for the whole team, since we are all aiming to build a better future in which we want to live!

Finally, after the war, I dream of relearning how to look at the sky without fear of seeing missiles.

13. Where can others find information about you/your activities? (links to website, social media pages, etc.)

Instagram:

@unitedtohelp3d , @inna.furman.5 , @holdthenation.foundation

Facebook:

facebook.com/unitedtohelp3d, facebook.com/inna.furman.5, facebook.com/holdthenation.foundation

ЦЯ ІСТОРІЯ "INSIDE UKRAINE", З КИЄВА.

* Всі фотографії та відповіді в матеріалі були надані WOW Woman, якщо вказано інакше.

СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.

СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.

Українці продовжують свій блискучий опір, як солдати на фронті, так і цивільне населення. Неймовірно, що через атаки безпілотників та бомбардування цивільних об'єктів серед постраждалого населення залишається простір для підприємництва, сміливих ідей та комплексного мислення. На жаль, війна слугує великим стимулом для інновацій і, як така, змушує українців мислити креативно та інноваційно. Простіше кажучи, без інновацій українцям не вижити. Не випадково, що Україна стала центром пристрасних людей, які вкладають свої навички в концепції виживання, оборонні ідеї, покращення інфраструктури та розвиток технологічного сектору світового рівня.

Особисто мене вражають жінки, які не склали руки після вторгнення, а навчилися співіснувати зі страхом, взяли себе в руки і зробили сміливий вибір - почати діяти, часто поза межами своєї компетенції. Пані Інна Фурман є однією з таких людей - ідеальним поєднанням умінь та відваги. Успішна підприємиця та CEO, яка після вторгнення поринула у волонтерство і тепер використовує свої ноу-хау для розбудови та покращення цивільної інфраструктури новими та інноваційними способами.

- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman.

Підприємець, Будівельниця Майбутнього України, Творець 3D-будинків, Київ

1. Імʼя

Фурман Інна.

2. Де ви народилися і де ви зараз живете?

Народилась 1988 р. у невеликому містечку на Хмельниччині. Там провела своє шалене дитинство. А з 2005 року і по сьогоднішній день проживаю в Києві.

3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?

За освітою я юрист. Навчалась в юридичній академії (Академія Адвокатури України). Але ще на 4 курсі навчання стала співзасновником будівельної компанії, яка виконувала електромонтажні роботи. Так, погоджуюсь, не зовсім типовий вчинок для дівчини, тим паче для юриста)) Батьки про цю мою авантюру звісно нічого не знали. Бо вони точно порадили би мені спокійно навчатись, ходити на побачення з хлопцями і насолоджуватись в цілому життям студента. Однак, будівництво захопило мене ще в 2009 році. І з того часу я працюю в сфері будівельного девелопменту.

4. Як виглядав ваш звичайний день до війни та як змінилася ваша роль після вторгнення в Україну?

Погоджуюсь зi словами, що життя кожного українця розділилось на «до» та «після»…

Я «до» - це дівчина, яка жила розміреним життям. Я завжди ставила перед собою цілі але доволі повільно до них йшла. Мій звичайний день був схожий на «день сурка», адже все було стабільно. Дім / улюблена робота, на якій весь час серед людей / спорт / зустрічі з друзями / дім. Приблизно такий сценарій повторювався щодня. Я тоді думала, що життя триватиме «вічно», тому я дозволяла собі відкладати якісь справи/задуми/мрії на завтра… а можливо і на пізніше… Я дозволяла собі витрачати свій час на людей, які були мені не дуже зрозумілими, але в силу гарного виховання я майже завжди відповідала згодою на пропозицію зустрітись. Я ніколи собі не дозволяла ругатись матом адже пригадую, що мама завжди мені говорила, що дівчині це не личить. Другими словами рівень моєї толерантності та бажання усім подобатись просто зашкалював. І варто сказати, що у мене це дуже гарно виходило.

І тут починається життя «після».

• 24 лютого: Страх. Відчуття фрустрації. Постійна переписка в телефоні з рідними та друзями. Заспокійливі (без них руки тряслись так, що не могла писати повідомлення в телефоні). Відсутність сну.

• 25 лютого: Страх. Відчуття фрустрації. Знову заспокійливі. Бажання щось робити але водночас повна відсутність розуміння, що саме робити.

• 26 лютого: Страх. Заспокійливі. Похід в храм, щира молитва і прохання усвідомити яке правильне рішення потрібно прийняти: їхати з пригороду Києва на захід України, чи залишатись вдома.

• 27 лютого: Чітке, зважене рішення вивозити батьків на захід України. Переїзд який зазвичай займає 6-7 годин того дня тривав вічність (більше 25 годин).

• 28 лютого: Чітке усвідомлення що саме потрібно робити, тому починаємо разом з подругою здійснювати перевезення гуманітарних вантажів від друзів з Європи. Формуємо сітку волонтерів, створюємо волонтерський хаб, який розвозить вантажі для цивільного населення та військових.

А далі прийняття реальностi - життя назавжди змінилось. Дійшла висновку, що не варто шукати підтримки у заспокійливих а краще частіше обіймати своїх рідних! І з того дня, я - успішна девелоперка, перетворилась на волонтера, яка 24/7 займалась гуманітарними вантажами.

Якщо я, як звичайна дівчина, раніше раділа від купівлі чергової пари красивих туфель, то зараз, в прямому розумінні цього слова розплакалась коли друзі з Італії надіслали нам ВАК апарати (апарати, які допомагають ранам швидше заживати). Ось так цінності змінились буквально за декілька днів.

Фактично з 5-го дня війни на найближчі 7-8 місяців я жила волонтерською діяльністю. Скажу відверто, що лише це мене рятувало від жахливих думок про те «чи буде завтра?»…

Ближче осені, я зрозуміла, що потрібно по трішки повертатись до сфери будівництва в якому я гарно розуміюсь. І тоді почались довгі роздуми над тим, як можна буде швидко та ефективно відновлювати індивідуальні будинки для людей. Для мене це був новий сегмент житла, оскільки до війни я більше 10 років працювала з висотною забудовою. Тому з’явилась нова цікава задачка для вирішення. Моя гарна знайома якось розповiла менi, що в Сумах українські хлопці 3 роки тому розробили 3Д принтер для будівництва. Я проаналізувала світову практику та тенденції у застосуванні цієї технології - і повірила у неї. Єдине питання на яке я не змогла дати собі відповідь: «чому в Україні ще досі не використовували цю технологію для будівництва?». Єдина відповідь та усвідомлення до якого я дійшла - людині важко рости, якщо вона живе в стабільній зоні комфорту для неї. Відповідно нашим людям не хотілось «впускати» в життя щось нове, якщо зона комфорту полягала в ментальному сприйнятті класичних видів будівництва (цегла, газоблок і зрідка каркасне будівництво). Війна вибила усіх із зони комфорту. Люди почали зовсім по інщому цінувати свій час. Особисто для мене найбільшою цінністю в житті став «час», адже це єдиний ресурс, який нам ніхто ніколи не поверне. Втрачені кошти – можна заробити. Зруйноване житло – відновити. Зіпсоване здоров’я – частково стабілізувати. Але «час» - не повернути!

Саме через бажання знайти чарівну таблетку, яка би допомогла людям більше цінувати свій час і витрачати його на рідних та близьких, ми з командою і вирішили зосередитись на технології 3Д будівництва. А ще, за період активної волонтерської діяльності я переконалась, що ми, українці, надзвичайно потужні коли об’єднуємось. Саме тому і прийшла ідея побудувати а точніше надрукувати перший в Україні будинок по 3Д технології. Окремо пишаюсь тим, що цей принтер створений нашими українськими хлопцями. Історія розроблення цього принтера заслуговує на окрему рубрику, як розумна, вперта та наполеглива команда майже 4 роки тому розпочала роботу над принтером в гаражі))) Все по класиці: шалене бажання створити щось унікальне перемогло навіть факт відсутності інвестицій на той час. Думаю Ви погодитесь, що це підтверджує ще одне яскраве вміння: вперто втілювати свої мрії, якщо ти у них віриш)))

Варто зазначити, що команді нашого Благодійного фонду «Hold the nation» також вдається робити щось фантастичне, бо ми свято віримо у те, що робимо)) Не маючи конкретного інвестора, на сьогоднішній день нам вдалось об’єднати в нашому благодійному проекті уже більше 50 партнерів, які долучились до будівництва нашого благодійного будинку.

Нам вдалось надрукувати стіни будинку (135 м.кв) за 58 мотогодин. Погодьтесь, це неймовірні терміни, особливо тоді, коли ми розуміємо що під час друку ми вже створюємо інтер’єр та екстер’єр нашого майбутнього будинку. Відповідно ми уникаємо великої кількості будівельних процесів, що економить кошти та час. На мою думку, однією з найбільших цінностей використання такої технології у будівництві це легкість управління принтером. В реаліях країни де триває війна, ми розуміємо, що на жаль, буде велика кількість людей з інвалiднiстю. Тому, наша команда, окремим завданням ставить для себе в майбутньому проведення навчання на операторів будівельних 3Д принтерів для людей з інвалiднiстю.

Ми назвали наш проект «United to help», адже він реалізовується спільними зусиллями усіх партнерів. Це благодійний проект 3Д будівництва житла для родини з Ірпеня, яка двічі зазнала горя. Спочатку вони втратили свій будинок в наслідок агресії рф. А 11 місяців тому, під Бахмутом, захищаючи нашу країну загинув їхній батько.

Команда нашого проекту поставила собі за ціль не лише відбудувати будинок для матері з двома доньками, але й трішки відреставрувати їхні душі. Саме тому будiвельники займаються друком будинку а психолог нашого фонду працює з дівчатами, аби у них були сили та бажання жити та створювати своє краще майбутнє уже самостійно в новому будинку.

5. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?

Мені здається, що найголовніша моя сильна сторона - це люди. Маю надздібність оточувати себе прекрасними, світлими душею, нескореними духом та надзвичайно потужними в прагненнях та діях людьми! З Божою допомогою, мені вдається знаходити своїх людей, з якими ми на однiй хвилi цiнностей.

6. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?

Мені здається, що у я трішки захопилась відповіддю на запитання №4 і там відповіла навіть на це запитання)))

Але якщо коротко, то на мою думку немає маленької чи великої допомоги. Будь яка допомога – це уже великий внесок! Ми не можемо допомогти кожному, але кожен із нас може допомогти комусь!

7. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе до купи?

Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Гарне запитання)) Перша думка – звісно ж ні! Але якщо відкинути емоції і прийняти реальність, тоді моя відповідь – так, це можливо лише за умови, що тобі є заради кого жити і заради кого залишатись в цьому морально-стабільному стані. В моєму житті є прекрасна людина, яка завжди вірила у мене…яка завжди підтримувала всі мої проекти. Яка з самого дитинства говорила, що мені «пів світу мало а світ – багато», бо я весь час записувалась на якісь нові гуртки в дитинстві (клас фортепіано, гітари; клас хореографії; театральний та літературний гуртки; карате; декілька додаткових репетиторів, бо мені подобались ці уроки))) якось так і проходило моє дійсно щасливе дитинство))). Як Ви уже зрозуміли, це моя мама)). Напевне це та перша людина, якій я завдячую своєю моральною стабільністю. Ну і звісно ж усім рідним та близьким серцю людям. А щоденний постійний клей, який допомагає зібрати себе до купи – це моя команда)) я їх називаю «мої люди»)) Адже щодня в їхніх очах я бачу велику віру в те, що ми робимо. І скажу відверто – це фантастичне відчуття, коли тобі так пощастило і ти розумієш, що свій час ти не віддаєш комусь просто так, а в людей, які з тобою на одній хвилі… з однаковими цінностями в житті.

Як я дбаю про себе? Мій найкращий друг в житті, який ще й по сумісництву мій хрещений син, зараз би сказав, що геть не дбаю про себе))) він постійно свариться на мене, що я мало сплю((( I вiн правий...але, дяка Богу, я гарно себе почуваю)) Напевне заняття спортом, оточення себе правильними людьми та періодичні аскези допомагають тримати себе в тонусі. Щодо останнього пункту, саме зараз у мене аскеза на ругання матом і каву)) Наче доволі успішно вдається уже майже місяць – одне із мої маленьких досягнень)).

8. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?

Так, війна дійсно дуже сильно мене змінила. До війни у мене була колекція красивих туфель на високих підборах, а з початку війни (орієнтовно на 5-6 місяць) у мене з’явились перші в житті Nike)) Станом на сьогодні у мене сформувалась уже нова колекція))

Після певної пережитої історії на початку війни, саме Nike для мене стали символом прийняття реальності та одночасного повернення до активного життя в якому ми створюємо себе самостійно!

А якщо говорити про більш глобальний зміст цього питання, то відповідь буде такою ж – звісно змінила! Найцінніший ресурс в житті – час. А найбільше вміння – бути вдячним. До війни я відверто нехтувала своїм часом. Думала, що він у мене безкінечний. Тому часто дозволяла собі «відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні». Коли війна розпочалась, у мене склалось враження, що я наче прокинулась від якогось тривалого сну… я майже повністю перестала сприймати людей по словах, адже про істину людини говорять лише її вчинки! Я перестала боятись кардинальних змін в житті. Напевне тому прийняла рішення розлучитись… Це дійсно було складним рішенням для мене. Але я вдячна долі і за такий урок. Як би дивно не прозвучало, але саме війна стала тією самою вчителькою у житті, уроки якої я точно запам’ятаю назавжди…

Одвічним джерелом віри у краще та натхненням для мене були, є і будуть – люди. Не скорені. Справжні. Які не будують кордонів у своїх головах.

А найбільшим прозрінням на початку війни для мене стала згуртованiсть українців. Погодьтесь, це один із прикладів українського феномену. Але варто визнати, що така масштабна згуртованість, на жаль, тривала не довго... І це стало другим прозрінням для мене. Люди звикли до цього стану страху в якому постійно перебувають. Знову почали прокидатись яскраві прояви егоїзму і думки лише про свою зону комфорту. І саме це стало неприємним прозрінням. Реальність ніхто не відміняв! Тому чітко бачу та розумію все, що відбувається навколо. Але, не зважаючи ні на що, ми з командою вирішили, що вперто залишатимемось прикладом «українського феномену»))) нам такий стан ближчий по духу))

9. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?

Українці – яскравий приклад мужнього та нескореного народу! А українські жінки – яскраве підтвердження того, що можна бути сміливими, розумними і красивими водночас)))

10. Які WOW-жінки вас надихають?

У моєму серці та в моєму оточенні незліченна кількість WOW-жінок, які своїми вчинками щодня мене надихають на нові звершення та підкорення нових вершин.

А якщо говорити про WOW- жінок, про яких Ви пишете, то кожна із них велика молодець! Адже їхні вчинки говорять про них більше ніж звичайні слова. Я ось читала їхні історії і все ніяк не розуміла, за що мені така честь випала бути поряд із ними?!)) Тому, я просто із вдячністю буду приймати такий подарунок долі. Дякую!))

11. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?

Є декілька локацій, прогулянка в яких мене заряджає емоційно. Але найщасливішою мене роблять лише щасливі очі рідних та близьких серцю мені людей. Тому я і надалі буду робити все залежне від мене, аби ці очі сяяли щастям. Ось так виглядає глобальний прояв мого власного егоїзму))).

12. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?

Коли Україна переможе – поповню свою колекцію Nike))) Потрібні будуть новенькі та гарненькі Nike, в яких я зроблю свій перший крок у відбудові повоєнної уже України. І не виключенно, що ми закупимо відразу партію взуття на всю команду)) адже ми з усією командою ставимо собі за ціль побудувати краще майбутнє в якому захочеться жити!

Пiсля вiйни я мрiю знову навчитись дивитись на небо без страху побачити там ракети.

13. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на веб сайт, сторінки в соцмережах тощо)

Instagram:

@unitedtohelp3d , @inna.furman.5 , @holdthenation.foundation

Facebook:

facebook.com/unitedtohelp3d, facebook.com/inna.furman.5, facebook.com/holdthenation.foundation

—————————————————————————————-