THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM THE CITY OF KHARKIV.
* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman Portraits of Iva Sidash are by Olga Shmaidenko.
INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.
GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.
One particular photography project by Iva Sidash has left a lasting impression on me. Titled Holding Hope, the series captures Ukrainians who endured the horrors of russian occupation and survived to share their stories. Each portrait, whether of an adult or a child, is paired with a handwritten note, recounting their experiences. The project, although conveying a profound sense of humanity, is an important reminder for those advocating for a “compromise” with the aggressor. Russians subjected these people to horrors and suffering; russian terror and cruelty are real. The vulnerability in Iva’s portraits is palpable, but Ukrainian resilience and dignity moved me to tears. Many of the accompanying notes, hand written in cursive, are brief—leaving much unsaid, forcing our imaginations to grapple with the unspoken depths of trauma.
Iva Sidash continues to impress me with her empathetic approach to documenting humanity amidst devastation. Her work captures not just the atrocities inflicted by russians on Ukraine but also the enduring Ukrainian spirit. As she herself has described: “Every scene I document feels deeply personal, not just as a photographer but as someone who belongs to this place and feels its pain.”
Iva, like all Ukrainians, faces constant danger from russian rockets and shelling. Yet she pushes forward, living near the russian border in Kharkiv and often reporting directly from the frontlines.
I’ve had an opportunity to meet her in person in New York and photograph her for WOW Woman; I can attest to Iva’s generous spirit and kind-hearted intentions. She is, without a doubt, a WOW Woman. I am proud to know her and honored to radiate her voice and story.
- Olga Shmaidenko, WOW Woman Founder
image source: facebook.com/iva.sidash
“I remember we were in the basement at the moment (Ukrainian forces) freed us from occupation. There was shooting and bombings from all sides. On our street, which had about 30 houses, only 3 or 5 remained. It was truly scary. We didn’t think we were going to survive” - Maksim, Kozacha Lopan’ (a rural settlement in Kharkiv Region, about 5 kms from the border with russia)
Photographer, Journalist, Witness, Kharkiv
1. Name.
Iva Sidash.
2. Where were you born and where do you live now?
I was born in Ukraine, in Lviv. Since the outbreak of the full-scale war, I have been living in two cities, in Lviv and Kharkiv, documenting the Russian-Ukrainian war.
3. What did you study and what profession do you work in now?
I studied at the Lviv National University, Lviv Polytechnic, majoring in Applied Linguistics. Then I switched to photography and photojournalism. I also studied in New York at the International Centre of Photography on a year-long programme in Documentary Practices and Visual Journalism.
4. What was your typical day like before the war and how has your life changed since the invasion of Ukraine? Where were you and how did you find out/feel the beginning of the Russian offensive? What difficulties did you face after the invasion?
24 February is a kind of point of no return for me, it's the day when I realised that I can't and don't want to stand aside. Photography is a way to keep my finger on the pulse of my country and do what I can - to document the time and space I am in, to be useful to my country in any way I can.
5. What would you say are your strengths and superpowers?
Empathy is important to me. It always has been. That's why I feel close to the people in my photographs. It's important for me to find contact with those I photograph, to establish trust and an emotional connection. I think this inner need of mine turns into my strength in the end.
“War does not know pity and does not believe in God, it does not believe in anything at all. It leaves behind pain and losses, so many losses that you don't know how to contain them all, they are so big that next to them the whole world becomes very small. You keep going. You go because you can't otherwise. 2022 - ongoing” - photos and words by Iva Sidash.
6. What specific actions (big or small) have you taken and continue to take to help Ukraine and the Ukrainian people?
I document the realities in which we are living, I film the Russian-Ukrainian war, because I can't imagine doing anything else. Because I believe that everyone should do something for their country and their people at a time when it is vital.
7. How do you take care of yourself? Is it possible to remain morally stable in a time of war? What exactly helps you pull yourself together?
Hmm. I'm not sure I take care of my mental state well enough. But I feel that others care about me a lot, I sometimes feel like the whole world cares about me - sometimes with some small things or even coincidences. I feel like I'm not alone, and it's the support of others that helps me to keep going. And also, perhaps, a sense of duty.
8. Do you feel that the war has changed you? In what ways?
You know that feeling when you recall the person you were 10 years ago and realise how different you are now? Of course, I'm not saying that documenting a full-scale war has aged me by ten years, although who knows, but the feeling of being different is very perceptible. Since the invasion, I have come into close contact with human grief, pain and suffering. These things leave a mark forever. I became stronger, but also more vulnerable at the same time.
9. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?
We are incredibly strong and stubborn. We fight not only for ourselves but also for the freedom of the whole world. Ukrainian women are heroines who are fighting for our independence alongside men.
10. Who are the WOW Women who inspire you?
I am very inspired by women at the frontline.
11. What place or activity makes you the happiest?
In terms of activities, it's photography, of course. Without it, I am not complete. As for a place, it's home and my family.
12. What will be the first thing you do when Ukraine wins?
I think I will cry for a very long time. Now my organism seems to be in a kind of programmed state to work endlessly for the country. I still cry a lot. How can you not cry when you pass by the Field of Mars (in Lviv) or Independence Square (in Kyiv) and see all these Ukrainian flags and photos of people you will never actually see again? But these tears don't help much, they don't release as much as they should, because they don't have this power in them. Not yet. After the victory, I believe that we will be able to return to the so-called programmed state of life.
13. Where can others find information about you/your activities?
Instagram @iva_sidash
Website ivasidash.com
ЦЯ ІСТОРІЯ "INSIDE UKRAINE", З ХАРКОВА.
* Всі зображення та відповіді у матеріалі були надані WOW Woman Портрети Іви Сідаш були створені Ольгою Шмайденко.
СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.
СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.
Один особливий фотопроект Іви Сідаш залишив на мене незабутнє враження. Серія фотографій під назвою «Зберігаючи Надію» відображає українців, які пережили жахіття російської окупації і вижили, щоб поділитися своїми історіями. Кожен портрет, дорослого чи дитини, супроводжується рукописним записом, що розповідає про їхній досвід. Проєкт, який передає глибоке почуття людяності, є важливим нагадуванням для тих, хто виступає за «компроміс» з агресором. Росіяни піддали цих людей жахам і стражданням; російський терор і жорстокість є реальними. Вразливість на портретах Іви відчутна, а українська стійкість і гідність зворушили мене до сліз. Багато супровідних нотаток, написаних від руки скорописом, є короткими, залишаючи багато недомовленого, змушуючи нашу уяву впоратися з невимовною глибиною душевної травми.
Іва Сідаш продовжує вражати мене своїм співчутливим підходом до документування людяності серед руйнувань. Її роботи фіксують не лише звірства, заподіяні росіянами Україні, але й незламний український дух. Як вона сама описала: «Кожна знята мною ситуація є глибоко особистою, не тільки для мене як фотографа, але і як для людини, яка належить до цього місця і відчуває його біль».
Іва, як і усі українці, наражається на постійну небезпеку від російських ракет та обстрілів. Проте вона продовжує рухатися вперед, живучи поблизу російського кордону в Харкові і часто роблячи репортажі безпосередньо з лінії фронту.
Я мала нагоду зустрітися з пані Івою особисто в Нью-Йорку та зафіксувати її для WOW Woman, і можу засвідчити щедрий дух Іви та її добросердечні наміри. Вона, без сумніву, є WOW Woman. Я пишаюся тим, що знаю її, і для мене велика честь поділитися її голосом у цьому випуску WOW Woman.
- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman
Фотограф, Журналістка, Свідок, Харків
1. Імʼя
Іва Сідаш.
2. Де ви народилися і де ви зараз живете?
Я народилася в Україні, у Львові. Після початку повномасштабної війни я можна сказати живу на два міста, то у Львові, то у Харкові, документуючи російсько-українську війну.
3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?
Я навчалась у Львівському національному університеті Львівська політехніка за спеціальністю Прикладна лінгвістика. Потім перейшла у фотографію та у фотожурналістику. Навчалась також у Нью Йорку в Міжнародному центрі фотографії на річній програмі Documentary Practises and Visual Journalism.
4. Як виглядав ваш звичайний день до війни та як змінилося ваше життя після вторгнення в Україну? Де ви були і як дізналися/відчули початок російського наступу?
24 лютого для мене своєрідна точка неповернення, це той день коли я зрозуміла що не можу і не хочу стояти осторонь. Фотографія це спосіб тримати руку на пульсі своєї країни і робити те, що я можу — документувати той час і простір в яких я перебуваю, бути корисною для своєї країни так, як можу.
«Війна не знає жалю і не вірить в Бога, вона не вірить взагалі ні в що. Вона залишає за собою біль і втрати, так багато втрат, що ти не знаєш, як їх утримати, настільки вони великі, що поруч з ними весь світ стає дуже маленьким. Ти продовжуєш йти. Йдеш, бо не можеш інакше. 2022 - триває», фото та слова Іви Сідаш.
5. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?
Для мене важлива емпатія. Завжди була. Відтак я близько відчуваю людей, героїв своїх фотографій. Для мене важливо знаходити контакт з тими, кого я знімаю, встановлювати довіру і емоційний звʼязок. Мені здається ось ця моя внутрішня потреба переходить у мою сильну сторону у результаті.
6. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?
Я документую реалії в яких ми живемо, знімаю російсько-українську війну, тому що по-іншому не можу. Тому що вірю, що кожен має робити щось для своєї країни та своїх людей у час, коли це життєво необхідно.
7. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе докупи?
Хм. Я не впевнена, що дбаю про свій психічний стан достатньо добре. Але я відчуваю, що інші дуже дбають про мене, в мене іноді враження що наче весь світ про мене дбає - іноді якимись незначними речами чи й співпадіннями. Відчуваю що я не сама, ось саме підтримка інших допомагає мені триматись. А також, мабуть, відчуття обовʼязку.
8. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином?
Знаєш це відчуття, коли ти згадуєш себе років 10 тому і розумієш наскільки зараз ти інакша. Я звісно не кажу що з документуванням повномасштабної війни я постаріла на 10 років, хоча хто його знає, але відчуття цієї інакшості дуже відчутне. За цей час після вторгнення я стикнулась дуже близько з людським горем, болем та стражданням. Такі речі залишають свій слід назавжди. Я стала сильнішою, хоча й вразливішою водночас.
9. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?
Ми неймовірно сильні і вперті. Ми боремося не лише за себе, а й за свободу всього світу. Українські жінки — це героїні, які на рівні з чоловіками виборюють нашу незалежність.
10. Які WOW-жінки вас надихають?
Мене дуже надихають жінки на фронті.
11. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?
З занять це фотографія, звісно. Без неї я не цілісна.
Щодо місця - це дім і мої рідні.
12. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе?
Мені здається я буду дуже довго плакати. Зараз мій оргназім наче у такому собі запрограмованому стані на безкінечну роботу для країни. Я й зараз часто плачу. Як тут не плакати, коли проходиш повз Марсове поле або Майдан Незалежності - бачиш всі ці прапори і фотографії тих, кого ніколи більше насправді не побачиш? Але ці сльози вони не дуже допомагають, вони не вивільнюють так як мали б, бо не мають цієї сили у собі. Поки що. Після перемоги, вірю, що зможемо повернутись до так званого запрограмованого стану на життя.
13. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність?
Instagram @iva_sidash
Веб-сайт ivasidash.com
