THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM Pavlohrad.

* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman, unless otherwise specified.

INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.

GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.

"Women inside Ukraine are truly remarkable. As I write about Ms. Mariia Borysenko, I struggle to contain my emotions. She is a brilliant young Ukrainian who, upon crossing the threshold of her mid-20s, has endured the relentless onslaught of russian bombs overhead. Despite this, as a young professional working in her beloved fields of auto tuning and dog training, Ms. Borysenko has employed every peacetime skill she possesses to assist her country during this evil invasion, aiding both suffering civilians and the men and women in the Armed Forces of Ukraine.

What strikes me as most unjust and enraging is the lost time and opportunity for Ukrainian youth who, for almost 2.5 years now, have witnessed and endured the crimes perpetrated by their barbaric neighbor. How and where will the young people of Ukraine reclaim that precious time to experience youth, to be carefree and joyful? Nevertheless, the resilience demonstrated by women like Ms. Borysenko is astonishing, and it is this resilience that drives me to support Ukraine. Seeing ordinary, under-the-radar individuals silently transform into determined warriors serves as a wake-up call, urging me to act and utilize my own skills, much like Mariia does, to provide aid to Ukraine in any conceivable form.

Mariia's strength undoubtedly derives from another inspiring woman, her mother, Ms. Larisa Borysenko. I became acquainted with Larisa when I learned about the invaluable contribution of search-and-rescue dogs in sifting through debris for surviving or deceased Ukrainian civilians. Mariia’s mother runs a dog training school, instructing trainers and herself deploying to search through the rubble of buildings destroyed by russian bombs. In my opinion, it would be remiss to discuss Mariia without acknowledging her mother, Larisa, and fully crediting her as a strong moral exemplar for my WOW Woman.

Both Mariia and Larisa Borysenko respond to the cruel russian bombings in the middle of the night; they bear witness to the aftermath of russian atrocities on their own land, rushing toward the destruction, not away from it. They embody Ukrainian strength and unity, and I am proud to share Mariia’s powerful words in this interview.”

- Olga Shmaidenko, Founder of WOW Woman and a proud Ukrainian.

Search and Rescue Dog Trainer, Volunteer Car Tuner for the Armed Forces, Pavlohrad

3. What did you study and what is your current profession?

I studied for a career in biotech, but it didn't work out, in terms of a profession. I knew right away that it wouldn't be my full-time profession because at 16 I still couldn’t decide what I wanted to pursue in life. Now I work as a car tuning technician at the tuning auto shop called "Lefty". I volunteer as a trainer and a dog handler for the Pavlohrad Search and Rescue Unit Antares. I’m also a trainer and a national judge in the canine agility competitions (crossing an obstacle course with a dog), but it's just a hobby.

4. What did your typical day look like before the invasion and how has your role changed since the invasion of Ukraine?

BEFORE the FUll-Scale russian invasion:

I enjoyed my work in car tuning, making fiberglass and carbon fiber body kits for vehicles, and painting civilian vehicles. I also overhauled (fully renovated) buses: molded entirely new bodies out of fiberglass, and changed both exteriors and interiors.

As for the dog training, I travelled to world championships and national competitions with my team, trained children and their dogs.

After the full-scale russian invasion began I started devoting all my free time to volunteering:

I spend my nights painting cars for the Ukrainian Armed forces, free of charge. I create green detailing and do whatever is required to turn these vehicles into specialized cars for the front line.

I work as a cynologist-rescuer and carry out rescue missions with the Pavlohrad Search and Rescue Dog Unit "Antares. After russia bombs innocent people, We quickly go out looking for injured civilians women, children, elderly, entire families. We search for both the living and dead and sometimes pieces of people, to identify the deceased by their DNA. I continue to train dogs and trainers so others can also carry out this difficult work.

I also make drones and unmanned aerial vehicles from fibreglass and carbon fibre.

5. Where were you when the russian attack took place (in 2022, but of course, you can write about the first land grab, the Maidan, and Crimea)? Did you believe in the possibility of a russian attack on key cities of Ukraine and the beginning of a full-scale aggression?

In 2014, I was in the 10th grade. And even then, my dog handlers friends and I recorded a video saying that we were against russia on the territory of our country and that we were against the war. We spent 8 years trying to explain to people that there was a war in our country, and it was all very close by, but this only caused huge resentment from others (Ukrainians) who were not affected and far removed from the east of the country. In 2014, I was in Pavlohrad, all my friends were helping to resist russia. Some fought in the military operations, others stood at checkpoints. I went to the 'grey zone' to visit Ukrainian children from orphanages who had lost their families because of the russian war. There I made performances with my dogs and provided emotional support to the children. We also occasionally helped the military repair their cars, to the military dental clinic, but that was quite rare.

In 2022, we understood that the full-scale russian attack was inevitable, but we still did not fully believe that it would happen. We talked about it all the time, but didn't believe it was really possible. On February 24, 2022, at 6 am, I woke up to a call from my mother: "Putin has started a war! Pack your suitcase!". Of course, I wasn't going to pack anything, and I wasn't going to go anywhere either. Doors to different countries opened up for me because I have so many friends around the world, but I realised that if I left my country and my friends in war and just ran away, I would never be able to come home again and look into the eyes of the people who were defending my home while I was living in the safety of Europe.

6. What do you think are your strengths and superpowers?

It is quite difficult for me to answer this question, but as someone who has been living in the war every day, I think I've noticed that I have a great deal of stress resistance, and the ability to pull myself together and be absolutely calm in very stressful situations. Even as missiles are exploding overhead from air defense systems and you are lying 100 meters from the epicenter of the previous ballistic missile impact, among thousands of pieces of debris. Even when a missile comes through your window (as it did in my home). When your mother blows up on a tripwire (while on a mission with her search and rescue dog). When your friends die. When my grandparents died in the first two months of the full-scale war. I can handle situations calmly, in the moment, without letting myself drown in hysteria or panic.

7. What did you experience on the day the war started? Where did you go and what was your plan, as far as you remember?

On 24 February 2022, I went to work as usual. There, I spent the whole day with my colleagues making "hedgehogs" at checkpoints so that our guys could stop cars. We also set up basements as shelters, and at first we even spent the night there, but it got tiring very quickly, and we stopped hiding during alarms. There was no plan. What kind of plan can you have when you find yourself in a situation you don't understand at all and have no control over? We just lived, worked, helped the military guys, and monitored the news, trying to understand at least something.

8. What concrete actions (big or small) have you taken and continue to take to help Ukraine and Ukrainian people?

Please see no 4. above.

9. How do you take care of your own health? Is it possible to remain mentally stable in the midst of war? What helps you hold yourself together? Do you feel that the war has changed you? In what ways? Were you surprised by yourself (how you held on, stayed strong, found inspiration in unexpected sources, etc.), by your country, by your ideas about humanity, by your attitude to the world? Was there an epiphany moment for you?

Work and dogs provide distractions, but the war has broken us all. We are completely different now. There is no way to maintain normal morale in this situation. We are all very tired, from the constant shelling, fear, and endless funerals... all that keeps every Ukrainian alive now is the belief that we must win. It all has to come to an end someday. I no longer possess any moral and physical strength, but I will not stop helping as long as our military is protecting us! They are dying for us, for civilians, and I cannot turn my back on them just because I am tired. They are more tired, but they do not stop defending us, and I will help them as long as I am alive and able to do so.

10. In your opinion, how do russians differ from Ukrainians? Do you want justice for russians? Do you think it is possible and how would you like it to happen?

This question is quite difficult to answer. Ukrainians and Russians are indeed very similar, BUT(!) one wants independence and will never be subordinate to anyone. The other ones have been living in slavery for years; they understand this, but they are completely fine with it. But otherwise, the peoples are definitely similar.

Before the full-scale war, I didn't care about russians at all, I didn't remember or think about them. I have relatives in the Caucasus, but I haven't seen them since 2013. I understood that with my political stance, I could not go to russia after they occupied Crimea and entered Ukrainian territories of Luhansk and Donetsk. Because of them I believe I lost my grandparents; they abruptly lost their health after their morale deteriorated, and they died one after the other in March 2022 (a month into invasion). They were buried to air raid sirens... and that's another reason why I hate this war and russians very much! My uncle was there in the Luhansk, but he turned out to support everything the russians do and during the holidays he wishes us "wisdom".

After the full-scale war started, I hate every russian! From small to large! I have no pity left for them. I hate them! And I wish them all, absolutely all, only one thing!!!! And I am not ashamed of it. We lost the best people because of them, and I have the right to have such feelings towards these people.

11. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?

I want to remind the world that there is a war going on right next door! That people here are fighting every day, that they are very scared and hurt, but they are still fighting, despite their fatigue! I want people to remember us. I want people all over the world to understand how scary it is, and that russia won't stop if Ukraine does not withstand. We need the world's help, but I see that many foreigners are already tired of talking about the war and Ukrainian efforts to remain free.

12. What WOW Women inspire you?

I am inspired by absolutely all women who are really contributing toward our victory! We have such incredible people in this country. Our women are fighting, volunteering, driving military vehicles, preparing food for the front, rescuing people, weaving army netting... every Ukrainian woman who helps bring about our victory is incredible!

13. What place or activity makes you the happiest?

I love my job and my dogs. I can spend hours at the training facility with my dogs. I also love paint-by-numbers and diamond mosaics. They calm me down. Sometimes I like to go to the park or to the river, nature is also very calming (when there are no missiles being shot down over you).

“I've been working with dogs since I was a kid, had my own dog since I was four years old, taking care of him almost entirely on my own. I used to train him for search and rescue work, but I had to remove him from the search team because the goal of finding a person was more important to him than his own survival or even rest. He did not take care of himself, did not think about himself at all.”

14. How do you think the dynamics within the country are changing, in terms of attitudes towards those who left and those who stayed? Do you think that Ukrainians who left the country have a special responsibility to their homeland?

Personally, I can't imagine how those who left will be able to return home safely after the war is over. It will be very difficult for them, and many of them will not be able to, and will leave Ukraine forever. Those people who lived through this war inside the country are very broken. They are completely different. And for those who did not see it all with their own eyes and lived a peaceful life somewhere in Europe, it will be very difficult for them to find a common language with those who are now here, under rockets, in anxiety, under occupation, who are working for victory every day. Personally, I have not left Ukraine for a single day. I couldn't leave my country. I will go sometime later, after the victory... I really want to participate in international competitions with my animals, as it used to be before, full-scale invasion.

15. What will be the first thing you do when Ukraine wins? What do you dream of for you and your family after the war is over?

Ukraine's victory is not the end of the war. After the victory, we will still need to help the military who will work in the liberated territories. We will have to search for and bring back our fallen soldiers, and we will have to rebuild. This is a very long process that will take many more years. The only thing I really want is to take a holiday... at least for 5 days, just to relax. I haven't had a holiday since September 2021, because if I'm not working, I'm volunteering, and it takes up absolutely all my free time.

16. Where can others find information about you/your activities? (links to your website, social media pages, etc.)

ЦЯ ІСТОРІЯ "INSIDE UKRAINE", з Павлограда.

* Всі фотографії та відповіді в матеріалі були надані WOW Woman, якщо вказано інакше.

СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.

СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.

"Жінки в Україні справді неймовірні. Пишучи про пані Марію Борисенко, я намагаюся стримувати свої емоції. Вона - блискуча молода українка, яка, переступивши поріг середини 20-х років, витримала безперервний натиск російських бомб над головою. Незважаючи на це, як молодий професіонал, що працює в своїх улюблених сферах автотюнінгу та дресирування собак, пані Борисенко використовує всі свої навички мирного часу, щоб допомогти своїй країні під час цього лютого вторгнення, допомагаючи як постраждалому цивільному населенню, так і чоловікам і жінкам у Збройних Силах України.

Що мені здається найбільш несправедливим і обурливим, так це втрачений час і можливості для української молоді, яка вже майже 2,5 роки є свідком і потерпає від злочинів, скоєних їхнім варварським сусідом. Як і де молодь України поверне собі цей дорогоцінний час, щоб відчути молодість, бути безтурботною і радісною? Тим не менш, стійкість, яку демонструють такі жінки, як пані Борисенко, вражає, і саме ця стійкість спонукає мене підтримувати Україну. Бачити, як звичайні люди непомітно перетворюються на рішучих борців, слугує мені сигналом до дії, спонукає мене використовувати свої власні навички, як це робить Марія, щоб надати допомогу Україні в будь-якій можливій формі.

Сила Марії, безсумнівно, походить від іншої видатної жінки, її матері, пані Лариси Борисенко. Я вперше дізналася про неоціненний внесок собак-рятувальників у пошуках живих або загиблих українських цивільних осіб під завалами. Мати Марії керує кінологічною школою, навчає тренерів і сама виїжджає на пошуки в завалах зруйнованих російськими бомбами будівель. На мою думку, було б упущенням обговорювати Марію, не згадавши її матір, Ларису, і не віддавши їй належне як сильному моральному взірцю для моєї WOW-жінки.

І Марія, і Лариса Борисенко реагують на жорстокі російські бомбардування посеред ночі; вони є свідками наслідків російських звірств на власній землі, поспішаючи назустріч руйнуванню, а не від нього. Вони уособлюють українську силу та єдність, і я пишаюся тим, що можу поділитися потужними словами Марії в цьому інтерв'ю".

- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman та горда українка.

Кінолог-рятувальник, Волонтер-автомобіліст для Збройних Сил, Павлоград

1. Імʼя

Марія Борисенко, позивний: «Марічка»

2. Де ви народилися і де ви зараз живете?

Народилася в Павлограді, Дніпропетровської області, тут і живу.

3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?

Навчалась на біотехнолога, але з професією не склалося. Одразу знала що не буду працювати за професією, бо у 16 років не могла визначитися ким хочу бути все своє життя. Працюю майстром з тюнінгу авто в тюнінг-ательє «Лівша» . Також я волонтер: кінолог-рятувальник павлоградського пошуково-рятувального загону «Антарєс», та тренер і національний суддя з кінологічного виду спорту «аджиліті» (перетин смуги перешкод з собакою), але це як хоббі.

4. Як виглядав ваш звичайний день до війни та як змінилася ваша роль після вторгнення в Україну?

Я займалась тюнінгом автівок, робила обвіси на авто зі склопластику та карбону, та фарбувала цивільні добротні автівки. Також я робила капітальні ремонти автобусів, та виливала цілі кузова зі склопластику, міняла звичним автобусам екстерʼєр та інтерʼєр. Також я їздила по чемпіонатах світу, та національних змаганнях зі своєю командою, тренувала дітей, та їх собак.

Після початку повномасштабного вторгнення, я почала весь свій вільний час приділяти волонтерській діяльності:

Я фарбую авто на фронт безкоштовно, по ночах. Переробляю іх, під спеціалізований транспорт на фронт.

Роблю безпілотники, та дрони зі склопластику та карбону.

А також, я виізжаю на пошуки людей, після прильотів російських ракет в будинки, як кінолог-рятувальник. Ми шукаємо як живих, так і загиблих…іноді шматки людей, для визначення загиблого по ДНК.

5. Де ви були, коли стався напад росії (у 2022 році, але, звісно, можна писати і про перше захоплення землі, і про Майдан, і про Крим)? Чи вірили ви в можливість нападу РФ на ключові міста України та початок повномасштабної агресії?

В 2014 році я навчалася в 10 класі. І вже тоді ми з друзями кінологами записували відео про те, що ми проти Росії на території нашої країни, та що ми проти війни. Ми 8 років намагались пояснити людям, що в нашій країні війна, і все це зовсім поруч, але це тільки викликало величезне обурення з боку інших, кого це не торкалося. В 2014 році я було в Павлограді, але всі мої друзі допомагали протистояти Росії. Хтось воював в АТО, хтось стояв на блокпостах. Я їздила в «сіру зону» до діточок з дитячих будинків, які втратили сімʼю, через війну. Там я виступала зі своїми собаками, та надавала дітям емоційну підтримку. Також, ми іноді допомагали військовим робити їх авто, в зубну АТО, але це було досить рідко.

В 2022 році ми розуміли що це неминуче, але всеодно до кінця не вірили, що так буде. Ми говорили про це постійно, але до кінця не вірили, що це дійсно можливо. 24 лютого 2022 року о 6 ранку я прокинулась від дзвінка матері: «Путін війну почав! Збирай валізу!». Звісно я нічого не збиралась збирати, і нікуди їхати я також не збиралась. Переді мною були відкриті двері в різні країни, бо я маю дуже багато друзів по всьому світу, але я розуміла, що якщо я кину свою країну, і своїх друзів у війні, і просто втечу, я більше ніколи не зможу повернутися додому, та дивитися в очі тих людей, які боронили б мій дім, поки я б жила своє безпечне життя в Європі.

6. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?

Мені доволі важко відповісти на це питання, але.. Щоденно живучи у війні, напевно, я помітила за собою неабияку стрестійкість, та вміння брати себе в руки, та бути абсолютно спокійною в дуже стресових ситуаціях. Навіть коли над головою ракети розриваються від ППО, а ти лежиш в 100 метрах від епіцентру попереднього прильоту балістики, серед тисяч уламків. Навіть коли під вікна прилітає ракета. Коли підривається на розтяжці твоя матір. Коли гинуть друзі. Коли померли бабуся з дідусем, в перші два місяці повномасштабної війни. Я можу спокійно розрулювати ситуації, в моменті, не даючи собі захлинутися в істериці, та паніці.

7. Що ви пережили в день початку війни? Куди ви пішли і який, наскільки ви пам'ятаєте, був ваш план?

24.02.2022 я пішла на роботу, як завжди. Там ми весь день робили з колегами «їжаки» на блокпости, щоб наші хлопці мали можливість зупиняти автівки. Також ми обладнали підвали під укриття, та спочатку навіть там ночували, але це дуже швидко втомило, і ми припинили ховатися під час тривог. Плану ніякого не було. Який може бути план, коли ти вперше в житті попадаєш в ситуацію, яку абсолютно не розумієш, та не керуєш нею? Просто жили, працювали, допомагали хлопцям, та моніторили новини, намагаючись хоч щось зрозуміти.

8. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?

*пункт 4*

9. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе докупи? Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?

Робота та собаки відволікають, але війна зламала нас всіх. Ми вже зовсім інші. І тут ніяк неможливо тримати нормальний моральний стан. Ми всі дуже втомлені, від постійних обстрілів, страху, та нескінченних похорон… все що зараз тримає кожного українця, це віра в те, що ми обов’язково маємо перемогти. Це все має колись закінчитися. Я вже не маю моральних і фізичних сил, але я не припиню допомагати, допоки наші військові нас боронять! Вони гинуть за нас, за цивільних, і я не можу повернутися до них спиною тільки тому що я втомилась. Вони втомлені сильніше, але не припиняють нас боронити, і я буду допомагати їм, допоки буду мати таку можливість.

10. Чим, на Вашу думку, росіяни відрізняються від українців? Чи хочете ви правосуддя для росіян? Чи вважаєте ви, що це можливо і як би ви хотіли, щоб це відбулося?

На це питання доволі важко відповісти. Українці та росіяни дійсно дуже схожі, АЛЕ(!) одні прагнуть незалежності, та ніколи нікому не будуть підчинятися. Інші роками живуть в рабстві, розуміють це, але їх це повністю влаштовує. Але в іншому народи безумовно схожі.

До повномасштабного мені було абсолютно всеодно на росіян, я про них не згадувала і не думала. В мене були родичі на Кавказі, але я не бачила їх з 2013 року. Я розуміла, що з моєю позицією мені не можна їхати в Росію, після окупації Криму, та заходу російських військ на територію луганської та донецької областей. Так і померли мої бабуся з дідусем, не побачивши мене більше…і за це я також ненавиджу цю війну! Був там дядько, але він виявився підтримує все що творять росіяни, та бажає нам «мудрості» на свята….🤯

Після початку повномасштабного я ненавиджу кожного росіянина! Від малу до великого! В мене не лишилося жодного відсотка жалю до них. Я їх ненавиджу! І бажаю їм всім, абсолютно всім, тільки одного!!!! І мені за це не соромно. Ми втратили найкращих людей через них, я маю право на такі почуття до цих людей.

11. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?

Я хочу щоб світ постійно памʼятав про те, що зовсім поруч йде війна! Що тут люди боряться щодня, що їм дуже страшно, боляче, але вони все ще боряться, попри свою втому! Я хочу щоб про нас памʼятали… щоб люди в світі розуміли наскільки це страшно, і що Росія піде далі, якщо Україна не вистоїть. Нам потрібна допомога світу, але я бачу що вже багатьох іноземців втомили розмови про війну.

12. Які дивовижні жінки вас надихають?

Мене надихають абсолютно всі жінки, які дійсно щось роблять для нашої перемоги! В нас настільки неймовірні люди. Наші жінки і штурмують, і волонтерять, і водять військові авто, і готують на фронт, рятують людей, плетуть сітки; кожна українська жінка, яка допомагає здобути нашу перемогу - неймовірна!

13. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?

Я обожнюю свою роботу, та своїх собак. Можу годинами проводити час на майданчику для тренувань з собаками. А ще я дуже люблю картини по номерам та алмазну мозаїку. Це мене заспокоює. Іноді можу поїхати в парк, або до річки, природа також дуже заспокоює (коли над тобою не збивають ракети 🤯).

“Я з дитинства займалася з собаками, з чотирьох років в мене вже був особистий пес, за яким я майже повністю сама доглядала. Раніше готувала свого собаку в пошуково-рятувальний напрямок, але довелося його прибрати з пошуковців, бо він ставив мету знайти людину, важливішою за збереження власного життя. Не беріг себе, не думав про себе.”

14. Як, на вашу думку, змінюється динаміка всередині країни, ставлення до тих, хто виїхав, і тих, хто залишився? Чи вважаєте ви, що українці, які виїхали з країни, мають особливу відповідальність перед батьківщиною?

Особисто я не уявляю, як ті хто виїхав зможе спокійно повернутися додому, по завершенню війни. Їм буде дуже важко, і багато хто не зможе, та виїде з України назавжди. Ті люди, які прожили цю війну всередині країни, вони дуже зламані. Вони вже зовсім інші. І тим хто цього всього не бачив на власні очі, і жив мирне життя десь в Європі, їм буде дуже важко знайти спільну мову з тими хто зараз тут, під ракетами, в тривогах, в окупації, хто паше на перемогу щодня. Особисто я не виїхала з України ні на день. Не змогла кинути свою країну. Поїду якось потім, після перемоги…дуже хочу на міжнародні змагання, як це було раніше, до повномасштабного.

15. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?

Перемога України - це не кінець військовим діям. Після перемоги ще треба буде допомагати військовим, які будуть працювати на звільнених територіях. Треба буде шукати та повертати наших полеглих воїнів. Треба буде відбудовуватись. Це дуже довгий процес, який займе ще не один рік. Єдине, я дуже хочу у відпустку.. хоч на 5 днів, просто відпочити. В мене не було відпустки з вересня 2021 року, оскільки якщо я не працюю, я волонтерю, і це займає абсолютно весь мій вільний час.

16. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на веб сайт, сторінки в соц. мережах тощо)