THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM Novyi Rozdil.

* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman, unless otherwise specified.

INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.

GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.

When russia brought the war of aggression onto Ukrainian land, Ukrainian women were forced to provide for their families within the debilitating confines of war. Additionally, uniting around the shared rage against the aggressor, Ukrainians began to act. Ukrainian women organized and volunteered, they picked up arms, switched careers to serve the front, fundraised for the army and advanced the fields of innovation and education; all while living under a constant threat of indiscriminate russian bombing campaigns.

My current Inside Ukraine WOW Woman, Ms. Nadiia Chorna, is no exception. On the surface, Ms. Chorna is a regular Ukrainian woman, a kind and gentle demeanor and a soft approach toward others. Nadiia’s passion is working with unique people in her community: kids and adults with special needs, kids without parents and the elderly. Nadiia is an angel who makes lives of those around her better. When russians invaded, she continued her work with the disadvantaged but also assisted internally displaced Ukrainian refugees, conducted fundraisers for the army and began fundraising. Such was and continues to be extra work and burden on Ukrainians who are split between helping, volunteering and attempting to provide for their families.

I will stop here and leave you with a note from Nadiia after my continual pestering for her to share her story and she finally obliged:

“Dear Olga, it's up to you to decide whether to use these answers, because I don't know whether it's worth writing anything about me at all. Even if the war ends, people who need help will remain. They will not disappear. Before the war, during the war, after the war, this need will be constant. In our center we will always work to defend human rights of kids and persons with special needs. The war uncovers more gaps in resources, more needs that Ukraine and Ukrainian families require now. I would really like there to be no war, no poverty, no diseases, no fear, no cruelty, no injustice, for everyone to be happy. War is a consequence of the cruel-hearted people, cruelty that is ignited in the their hearts. Although we may not see these terrible scenes from the frontline, we can still encounter cruelty and injustice every day in our daily lives. With words and deeds we wound and betray our neighbours, even our relatives and friends. I am a small pot, but I do everything in my power and within my family's means. When I was looking at the photos to send you, I was reminded again, that small people can create a big world around them. I believe we have done that here. The joy of children inspires my heart. I worked in this place before the war and now, during the war, I do the same - work with children and people with special needs. As you can see from the photo making dumplings for the kids, this is also a beloved servanthood and care toward others, which I enjoy immensely.”

I am proud of and inspired by Ukrainian women, wonderstruck by the collective action of Ukrainians who are persevering through the worst atrocities the country has experienced in centuries. I know that as long as Ukraine boasts warm and kind people like Nadiia Chorna, Ukraine will come out victorious.

You can read about and assist Nadiia in her efforts as well as read about the progress to-date here.

- Olga Shmaidenko, Founder of WOW Woman.

Teacher, Caregiver, Children and Adults with Special Needs, Novyi Rozdil, Ukraine

3. What did you study and what is your profession?

I received my first degree in 1999 at Novorozdilsk Vocational School 5, where I became a tailor of light clothing. But I always understood that this was not my career. I dreamed of teaching and working with children, creating and being creative with them. So my dream came true. In 2017, I graduated from the Ivan Franko Drohobych State Pedagogical University, receiving a bachelor's degree in occupational training and drafting.

In 2018, I graduated from Ivan Franko Drohobych State University with a Master's degree in preschool education. "I thank God for giving me the opportunity to get a higher education, because at that time I was married and had four children in my care”.

The Tavor Organisation, where I work now, is a day activity camp that is attended by people with special needs. We conduct daily programs for children and persons with disabilities, focus on rehabilitation, social adaptation, occupational therapy, daily social work with children and persons with special needs. Our attendees are from Rozdilskyi orphanage, Khodorivskyi psychoneurological boarding school (Zhyrova village) as well as kids from the Novyi Rozdil town. Before the war, I worked with local children at the parish of the Nativity of the Blessed Virgin Mary. During the war now, I work with children, both local children from low-income families, large families and those who came to us from the east and the heavily war-affected areas.

Tavor Center celebrating Christmas with the help of donors from Poland and United States.

4. What was your typical day like before the war and how has your role changed since the invasion of Ukraine?

No one could have imagined that a full-scale war would begin in Ukraine on February 24, 2022. That morning we woke up at 7:00 AM, the children were getting dressed for school, my husband for work. The phone started "bursting" with SMS messages - the war had broken out in Ukraine.

The first thing I did was call the mother of our son's classmate to make sure it was true. Later, I called my family and we started looking at information online to see what we had to do next. I was afraid for my children's lives and my own, every worry caused stress, but we had to act. Many people went abroad, but we stayed in Ukraine to be useful to people in need, to soldiers at the front; this is how our extensive volunteering during the war began.

I joined the Caritas-Novyi Rozdil Charitable Foundation, where I started working with children who came to us from other cities and regions of Ukraine to create a safe space for them.

5. What kind of activities are carried out at the Tavor Center and what needs do you currently have with the backdrop of russia’s war raging in Ukraine?

At the Tavor Center we develop inclusion programs for adults and kids with mental and physical disabilities. We focus on skills development and building of interpersonal abilities. Our participants learn to work with wood, clay, paraffin, beads and are taught embroidery, weaving, drawing, applique; they also work with computers. We focus on communication and confidence-building games, conversations, recitals, performances, pilgrimages and worship. Walks and sports are also part of a daily routine.

As an example, in this video, the Tavor Centre reminds everyone that the rights of people with special needs are important, with members reciting the following: "We are people with special needs. We are needed by society to make it better. We have a right to privacy, healthcare, freedom and self-realisation. We not only have rights, but also equally important responsibilities to contribute to our society. Everyone has the right to happiness. Protect your rights!"

Our needs are the same at the moment if there was no war. However, meeting our needs in a climate of war is extremely hard, because there is limited funding to go around. Our immediate needs are:

• Work and repair of premises (420 sq.m.) (which includes a roof repair)

• Constant repairs of the territory around the premises

• We feed participants, so food is always a need

• Fuel (diesel, petrol)

• Paraffin wax, for both activities, such as candle making (for the front and in case of the power outages due to russian bombings)

• Car with a wheelchair lift to transport wheelchair-bound participants

6. What do you consider to be your strengths or even your superpowers?

The fact that the God gives me the opportunity to move forward, regardless of the circumstances, is a strength. Most of my strengths and inspiration are in the Lord. That I can be a good mother to my four children and at the same time give warmth and love to other children. My husband is also my strength, as he supports me in all my endeavours. During the war, I discovered many opportunities to serve people in need. I realised that these people change me as a person for the better, they inspire me. I realised that I am an instrument in the hands of a loving God. I learnt to appreciate every moment of our life, to be grateful for every day.

7. What specific actions (big or small) have you taken and continue to take to help Ukraine and the Ukrainian people?

I try to fulfil myself in different areas of volunteering: working with children of internally displaced persons (those Ukrainians who fled immediate frontline and russian terror of occupation), children with special needs in the Tavor centre, lonely elderly people, communicating and helping people with disabilities, etc.

I organise charity events and workshops to raise funds for soldiers and people in need. To accelerate our victory, this Christmas we organised a nativity scene to raise funds for drones for our soldiers. We managed to raise and transfer UAH 47,000 (1,254.68 USD) to the Armed Forces to buy drones. I am proud and grateful for everything I can do.

9. Do you feel that the war has changed you? How so? Were you surprised by what you learned about yourself, people and the world in general? Can you say that you had some kind of epiphany?

Yes, of course, it did: I became stronger, more responsible for my actions, and began to appreciate life more. I became more courageous, my sense of injustice became more acute and, at the same time, my sense of trust in the Lord increased. I have an even greater desire to serve and help, even when abroad.

10. At what point did you feel that the war had come to you? What happened, where were you and how did you survive the bombing and shelling?

On the day the invasion started, we were at home, a lot of information started coming in about the full-scale invasion of our land, but the biggest worry was when the sirens began sounding, when we hid in shelters with our family, when there was no light and heat, no water, when rockets flew overhead, when I saw the frightened eyes of children, when there were explosions near our city.

11. What day did you leave and how did you manage to get out of there and where did you go?

We were invited by a volunteer from Warsaw, Zosia, who was helping Ukrainians settle in Warsaw at the time. Honestly, we had no intention of leaving, but for the sake of our children, to change the situation a little and feel a little safer, we left for Warsaw on 5 June 2022. It wasn't easy, but we have a large family and we did cross the border.

We stayed in Poland for 3.5 months. It was summer, so the children could have a little rest. In September of ‘22, the children started school in Poland, but they didn't study for long because two weeks later we returned to Ukraine. Although at the time in Warsaw we felt that we were safe and there was no anxiety, no fear of death, we felt extreme sadness for home. One day we organised a charity fair at the church in Warsaw, where we went every Sunday to the Holy Liturgy, to sell gingerbread. We managed to get $1,000 from the fair and with all the money we bought food, which our Ukrainian priest, chaplain Father Ivan, sent to the front for our soldiers. When we returned to Ukraine, the very next day there was an explosion in our town. We were all very frightened, but thank God, noone got hurt.

12. In your opinion, how do Russians differ from Ukrainians? Do you want justice for Russians? Do you think it is possible and what would you like to see happen?

We are different in our thinking: we do not want to conquer anyone, we want to live in a free, democratic and sovereign state - Ukraine - and develop it. I do not wish justice, but rather an epiphany for the Russians, so that they understand the trouble they have brought to our country. It is possible I believe, but they need to want it first - and understand that it is because of them that our children are dying, because of their pride to dominate the whole world that innocent people will suffer.

I think that everyone in life should realise their guilt and then start to change, so that new generations will be born without aggression toward anyone. Justice is not for me to wish for. God is love and he loves each of his creations!

13. What would you like the world to know about Ukrainians at the moment? And, in particular, about Ukrainian women?

That we, Ukrainian women, like the whole of Ukraine, are first and foremost spiritually inclined, open and sincere. We are able to work, surprise, prove ourselves in selfless service and simply enjoy every moment of our lives. We are strong and can also defend our country, and every Christian mother prays and stands with faith to the end. We know how to love and forgive our enemies.

14. What is the place or activity that gives you the most enjoyment right now, if any?

I get the most joy out of working with children, it is a blessing to see happy and smiling children. It is very interesting for me to work with children. I try to create a safe space for them so that they feel needed. I try to work with children with special needs who require a special approach, attention and love.

Every place where I work or do ministry has its own uniqueness and joy, satisfaction from the work we do together.

15. What will be the first thing you do when Ukraine wins? What do you dream about for yourself and your family after the war is over?

I will thank God. I have a dream of having my own business or project involving work with children, so that I can express more of myself. I would really like to do this on a full-time basis.

16. Is there anywhere I can find out about your work or activities (web links or social media)?

Our Address: Mykhailo Hrushevskyi St, 16, Novyi Rozdil, L'vivs'ka oblast, Ukraine, 81652

Facebook page: TAVOR Recreation Centre for People with Special Needs

Instagram: @vyroby_centrtavor

YouTube: @centrtavor

Blog posts here: centr-tavor.blogspot.com

ЦЯ ІСТОРІЯ "INSIDE UKRAINE", З Нового Роздолу.

* Всі фотографії та відповіді в матеріалі були надані WOW Woman, якщо вказано інакше.

СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.

СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.

Коли Росія розв'язала агресивну війну на українській землі, українські жінки були змушені забезпечувати свої сім'ї у виснажливих умовах війни. Крім того, об'єднавшись навколо спільного гніву проти агресора, українки почали діяти. Українські жінки організовувалися та волонтерили, взяли до рук зброю, змінили кар'єру щоб служити фронту, збирали кошти для армії, розвивали сферу інновацій та освіти - і все це під постійною загрозою невибіркових російських бомбардувань.

Моя сьогоднішня учасниця проекту "Inside Ukraine WOW Woman", пані Надія Чорна, не є винятком. На перший погляд, пані Чорна - звичайна українська жінка, з доброю та лагідною поведінкою та м'яким підходом до інших. Пристрастю Надії є робота з унікальними людьми в її громаді: дітьми та дорослими з особливими потребами, дітьми без батьків та людьми похилого віку. Надія - ангел, який робить життя тих, хто її оточує, кращим. Коли росіяни вторглися в Україну, вона продовжила свою роботу з малозабезпеченими, а також допомагала внутрішньо переміщеним українським біженцям, проводила збори коштів для армії і почала збір допомоги. Це було і залишається додатковою роботою і тягарем для українців, які розриваються між допомогою, волонтерством і спробами забезпечити свої сім'ї.

На цьому я зупинюся і залишу вам записку від Надії після того як я постійно набридала їй, щоб вона поділилася своєю історією, і вона нарешті погодилася:

“Люба Ольга чи варто використовувати ці відповіді рішати вам,бо я взагалі не знаю чи варто щось про мене писати. Навіть якщо завершиться війна, але люди які потребують допомоги залишаться. Вони ніде не дінуться. Що до війни,що під час війни,що по завершенню війни ця потреба буде постійна. Війна це просто більші ресурси, більші потреби,які потрібні зараз Україні і українським родинам. Я б дуже хотіла, щоб не було війни,бідності,не було б хворіб, страху, жорстокості,несправедливості,щоб всі були щасливі.Війни це наслідок жорстокого серця людей, вона розпалюється у серці. Ми можемо не бачити цих страшних картин,що відбуваються на фронті, але ми можемо зустрічатися з такою жорстокістю та несправедливістю кожного дня у нашому щоденному житті. Своїми словами,вчинками ми ранимо та зраджуємо,своїх ближніх тих хто поряд, навіть рідних та близьких.

Я маленька посудина у руках. Але роблю все, що у моїх силах і по наших сімейних можливостях. Я думаю, як маленькі людина можуть створювати великий світ навколо себе. Радість дитяча надихає моє серце. Тут є діяльність до війни і зараз під час війти все те саме, працюю і займаюся із дітьми та люди з особоивими потребами.”

Я пишаюся українськими жінками, я пишаюся колективними діями українців, які стійко переживають найстрашніші звірства, які Україна пережила за останні століття. Я знаю, що поки в Україні є такі теплі та добрі люди, як Надія Чорна, з країною все гаразд і вона переможе.

- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman.

Вчитель, Вихователь дітей та дорослих з особливими потребами, Львів, Україна

1. Ваше Ім'я.

Надія Чорна.

2. Де ви народилися і де живете зараз?

Народилася в м. Рогатин, Івано-Франківської області. Своє щасливе дитинство провела у м.Новий Розділ, Львівська область, де і надалі проживаю із своєю сім’єю.

3. На кого вчилися і яка у вас професія?

Магістратура – Дрогобицький університет ім.І.Я.Франка – вихователь. Бакалаврат - Дрогобицький університет ім.І.Я.Франка - вчитель інформатики та технології.

Першу освіту здобула у 1999р.- Новороздільське ПТУ 5 - кравець легкого одягу. Але я завжди розуміла, що це не моє, я мріяла займатися та працювати із дітьми, разом з ними творити та креативити. Тому моя мрія здійснилася, 2017р. Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, ступінь вищої освіти бакалавр- вчитель трудового навчання та креслення.

2018р. Дрогобицький державний університет імені Івана Франка - ступінь вищої освіти магістр- організатор дошкільної освіти. Виховптель дітей дошкільного віку. Дякую Богу, що дав мені можливість здобути вищу освіту, бо на той момент я була одружена і на руках було 4 - ро наших дітей.

4. Який вигляд мав ваш звичайний день до війни і як змінилася ваша роль після вторгнення в Україну?

Ніхто не міг і подумати, що 24 лютого 2022року в Україні розпочнеться повномасштабна війна… Зранку, о 7:00, ми прокинулися – діти одягалися до школи, чоловік на роботу… Телефон «розривався» від sms-повідомлень що в Україні розпочалася війна. Найперше я зателефонувала мамі однокласника нашого сина, щоб переконатись чи це правда. Пізніше я зателефонувала рідним і ми почали переглядати інформацію в Інтернеті, щоб знати що робити далі. Появився страх за життя дітей і своє власне, кожна тривога викликала стрес, але потрібно було діяти…

Багато людей виїхали за кордон, та ми залишалися в Україні, щоб бути корисними потребуючим людям, воїнам на фронті – так почалося наше велике волонтерство під час війни. Долучилася до Благодійного Фонду «Карітас-Новий Розділ», де почала займатися із дітьми, які прибували до нас з інших міст, областей України, щоб створити для них безпечний простір.

5. Яка діяльність здійснюється в центрі "Тавор" і які потреби ви маєте зараз на тлі війни, яку веде росія в Україні?

У центрі "Тавор" ми розробляємо інклюзивні програми для дорослих і дітей з ментальними та фізичними особливостями. Ми зосереджуємося на розвитку навичок та побудові міжособистісних стосунків. Наші учасники вчаться працювати з деревом, глиною, парафіном, бісером, вишиванню, плетінню, малюванню, аплікації, а також працюють з комп'ютерами. Ми робимо особливий акцент на комунікації та розбудові довіри через ігри, бесіди, концерти, спектаклі, паломництва та богослужіння. Прогулянки та заняття спортом також є частиною щоденного розпорядку.

Наші потреби зараз такі ж самі, як і за відсутності війни. Задоволення наших потреб в умовах війни є надзвичайно важким, оскільки фінансування є обмеженим. Наші нагальні потреби на даний момент такі:

• Роботи та ремонт приміщення (420 кв.м.) (що включає ремонт даху)

• Постійний ремонт території навколо приміщення

• Ми годуємо учасників, тому їжа завжди є потребою

• Паливо (дизель, бензин)

• Парафін для обох видів діяльності, таких як виготовлення свічок (для фронту та на випадок відключення електроенергії через російські бомбардування)

• Автомобіль з підйомником для перевезення учасників на візках.

6. Що ви вважаєте своїми сильними сторонами чи навіть над здібностями?

Своєю сильною стороною вважаю те, що мені Господь дає можливість рухатися вперед, не зважаючи на обставини. Всі мої сильні сторони і натхнення є у Господі. Що я можу бути доброю матір’ю для своїх чотирьох дітей і водночас дарувати тепло і любов іншим дітям. Також моєю сильною стороною є мій чоловік, який мене підтримує у всіх моїх починаннях. Під час війни, я відкрила багато можливостей для служіння людям, які цього потребують. Я зрозуміла, що ці люди змінюють мене як особистість у кращу сторону, вони надихають мене. Я зрозуміла, що є інструментом в руках люблячого Бога. Навчилася цінувати кожну мить нашого життя, дякувати за кожен прожитий день.

7. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили і продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?

Я пробую реалізовувати себе у різних сферах волонтерства: діти внутрішньо переміщених осіб, діти з особливими потребами в центрі «Тавор», одинокі люди похилого віку, спілкуюся та допомагаю людям-інвалідам та ін.

Шукаю спонсорів як в Україні так і за кордоном для допомоги потребуючим людям. Організовую благодійні акції та майстер-класи для збору коштів для воїнів та потребуючих людей. Для пришвидшення нашої перемоги, цьогорічного Різдва організували вертеп для збору коштів, які потрібні для закупівлі дронів для наших воїнів. Нам вдалося назбирати та передати для ЗСУ на закупівлю дронів 47000 грн. Я пишаюся і дякую за все що можу робити.

8. Як ви дбаєте про себе? Чи реально залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає залишатися собою?

Я стараюся працювати і служити, але деколи помічаю, що я морально виснажуюся і мало про себе дбаю. Але я розумію, що я повинна дбати про себе та своє здоров’я, бо моя сім’я потребує мене. Мені допомагає відновити сили відпочинок із сім’єю на природі, спілкування з рідними. А також для мого відновлення використовую духовні розмови у спільноті,читання Біблії, друзі,рідні,радісні обличчя дітей,спокій у серці та мир у душі.Все це допомагає мені відновлювати сили і далі проявляти себе у служінні.

9. Чи є відчуття, що війна змінила вас? Як саме? Чи здивувалися про себе, про людей і світ загалом? Чи можна щось назвати вашим прозрінням?

Так, звичайно, змінила: я стала сильнішою, відповідальнішою за свої вчинки, почала більше цінувати життя. Стала більш сміливішою, загострилося відчуття несправедливості і, разом з тим, збільшилося відчуття довіри до Господа. Появилося ще більше бажання служити і допомагати, навіть будучи за кордоном.

10. У який момент ви відчули, що війна прийшла до вас? Що сталося, де ви були і як пережили бомбардування та обстріли?

В день початку вторгнення ми були вдома, почало надходити багато інформації про повномасштабне вторгнення на нашу землю, але найбільше переживання було, коли почали працювати сирени, коли почали із сім’єю переховуватися в укриттях, коли не було світла і тепла, води, коли літали ракети над головами, коли побачила перелякані очі дітей, коли відбулися вибухи біля нашого міста….

11. Якого дня ви виїхали і як вам вдалося вибратися звідти і куди попрямували?

Нас запросила волонтер Зося з Варшави,яка на той момент допомагала українцям влаштуватися у Варшаві.Чесно, ми не думали виїжджати, але за ради наших дітей, щоб хоч трошки змінити обстановку і трішки відчути у безпеці ми виїхали 5 червня 2022 року до Варшави. Було не легко, але у нас багатодітна сім’я і ми перетнули все ж таки кордон.

У Польщі ми перебували 3,5 місяця.Це було літо,що діти змогли трішки відпочити.Ще з вересня діти пішли до школи,але провчилися не довго ,два тижні і після того ми повернулися на Україну.Так, на той час у Варшаві ми відчували себе,що ми у безпеці, не було тривог,страху,але був тільки сум за домом.Перебуваючи у Варшаві ми старалися серцем і душею залишатися з Україною. Якось організували благодійну ярмарку при церкві у Варшаві,яку ми що неділі ходили на Святу Літургію,по продажі пряників.Із ярмарки нам вдалося вилучити 1000 доларів і на всі кошти ми закупили продукти ,які наш український священик капелан о.Іван передав на фронт для наших воїнів.Можливо ми б залишилися,але морально було важко без дому і ми прийняли рішення повертатися,хоч розуміли ,що коли повернемся буде важче. Коли ми вернулися,зразу наступного дня в нашому містечку стався вибух. Ми всі були дуже перелякані.Дякувати Богу все обійшлося добре.

12. Чим, на вашу думку, росіяни відрізняються від українців? Чи бажаєте ви правосуддя для росіян? Чи вважаєте ви, що це можливо і що б ви хотіли, щоб сталося?

Відрізняємося мисленням: ми нікого не хочемо завойовувати, хочемо жити у вільній демократичній і суверенній державі – Україні, та розвивати її. Бажаю не правосуддя а прозріння для росіян, щоб вони зрозуміли яку біду принесли в нашу державу. Так, це можливо, але цього потрібно найперше хотіти – і зрозуміти,що саме через них, наші діти гинуть,саме через їхню гординю запанувати над цілим світом, будуть страждати не винні люди. Я думаю,що кожен має усвідомити свою провину, а далі почати змінюватися, щоб нові покоління почали народжуватися без агресії до всіх хто їх оточує. Правосуддя не я маю бажати. Бог є любов і він любить кожне своє творіння!!!

13. Що б ви хотіли, щоб світ дізнався про українців на даний момент? І, зокрема, про українських жінок?

Про те, що ми, українські жінки, так як і вся Україна найперше є духовні, відкриті та щирі. Вміємо працювати, приємно дивувати, проявляти себе у безкорисливому служінні і просто радіти кожній миті нашого життя. Що ми є сильними і теж можемо стояти на захисті нашої держави, кожна християнська жінка- мати молиться та з вірою стоїть до кінця. Ми вміємо любити і прощати ворогів.

14. Яке місце чи діяльність приносить вам найбільше задоволення зараз, якщо це можливо?

Найбільше задоволення я отримую від праці із дітьми, для мене є щастям бачити радісних і усміхнених дітей. З дітьми працювати мені дуже цікаво. Стараюся створювати для них безпечний простір, щоб вони відчували себе потрібними. Пробую працювати із дітьми з особливими потребами, до яких потрібен особливий підхід, увага та любов.

У кожному місці де працюю або займаюся служінням є своя неповторність і радість, задоволення від спільно виконаної роботи.

15. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе і своєї сім'ї після закінчення війни?

Подякую Богові. Мрію мати свою власну справу або проект у роботі з дітьми, щоб я могла себе проявити у повній мірі. Дуже хочу, щоб це було на постійній основі.

16. Чи можу я десь дізнатися про вашу роботу або діяльність (веб-посилання або соціальні мережі)?

Сторінка у фейсбук:

Центр організації дозвілля для осіб з особливими потребами "ТАВОР".

YouTube: @centrtavor

Блог тут: centr-tavor.blogspot.com

У цьому відео, Центр "Тавор" нагадує всім про права людей з особливими потребами: “Ми - люди з особливими потребами. Ми потрібні суспільству, щоб робити його кращим. Ми маєм право на приватне життя, охорону здоров'я, свободу та самореалізацію. У нас є не тільки права, а і рівноцінні з усіма обов'язки. Усі мають право на щастя. Захищай свої права!”