THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM AN UNDISCLOSED LOCATION.
* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman, unless otherwise specified.
INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.
GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.
“As I delved into Nadiia Sukha’s answers, it became evident that she embodies an indomitable spirit, dignity and resolve of the Ukrainian people. It is my hope that readers also feel this sentiment deeply. Amidst the russia-brought turmoil on Ukrainian land, remarkable individuals like Nadiia are fighting, reporting, and risking their lives daily for Ukraine’s freedom and independence—privileges many of us take for granted in our respective corners of the world.
Nadiia Sukha has witnessed the horrors of russian attacks and seen first hand the price Ukrainians pay for their resistance. With unwavering courage, she continues her work. Nadiia accompanies Ukrainian soldiers to the frontline, documenting and exposing the atrocities committed by russian forces. She is not just a reporter; she is a paragon of fearlessness.
Few possess Ms. Sukha’s profound moral clarity and strength. Women like Nadiia inspire me deeply. She will be written into the history of Ukraine’s resilience, bravery and resistance. Her descendants will read about their mother and grandmother and feel immense pride.”
- Olga Shmaidenko, WOW Woman Founder
Investigative Journalist, War Reporter, Undisclosed Location
1. Name.
My name is Nadiia Sukha. I am a war reporter for a Ukrainian investigative media outlet Bihus.info.
2. Where were you born and where do you live now?
I was born in a small town called Lukiv in the Volyn region. It is in the west of Ukraine. In 2013 I began my studies at the university in Kyiv. Since then, for 10 years now, I have been living in Ukraine’s capital. I witnessed and lived through the beginning of the full-scale war and all the subsequent events here.
Life BEFORE.
3. What did you study and what profession do you work in now?
I studied journalism. And now I am 100% working in my profession. I work as a frontline reporter at Bihus.info. Currently, my main focus is the russia's war in Ukraine and reporting from the frontline.
Life NOW.
4. What did your typical day look like before the war and how has your role changed since the invasion of Ukraine?
The war began for me in February 2014. I was 17 years old at the time, so I can say that I have lived in a state of war all my mature life. It was obvious to me that sooner or later russia would invade Ukraine on a full scale. But I would be lying if I said that I did anything with this understanding.
Before the full-scale invasion, I was a journalist, I also worked on my own projects and lived a life I had always dreamed of.
I reminisce about that time in my life. I remember my "magical mornings" consisting of yoga, cooking my favourite breakfast, working remotely, reading a lot, pursuing hobbies, eating exceptionally healthy food, and playing sports.
On February 24, 2022, I woke up to explosions. I still remember looking out the window and seeing people getting into cars with their belongings and leaving the capital. I firmly believed that I would stay. I immediately realised that I had my life's work, which I love and know how to do well. And I would do whatever it took to help my country. That's how I became a war reporter.
Today I think that my life will never be the same as it was 2.5 years ago. Many people who used to be in my life are no longer alive, many places are different, and many things I found important before, no longer are. Values have changed.
I am driven by what I do and I know how to do it well: I show people what war looks like and tell people about our defenders and heroes. I am here to remind people of the reality that is very close by and in which we all live in.
5. What would you say are your strengths and superpowers?
What helps me a lot in my work is that in times of critical stress, I mobilise, become cool and can act reasonably. In the places and realities where I work, this helps me to focus and be resilient.
It is generally very difficult for me to talk about my strengths, because it feels immodest. I am inspired to act by the enormous love I feel for everyone who has defended my country. My strong values and principles help me do my job professionally and with this I can best support those who are most important for our country right now - military men and women.
6. How do you take care of yourself mentally? Is it possible to remain morally stable in a time of war?
During the first year of my work, I was often asked how I was holding up. 2022 was indeed very difficult: the first mass graves uncovered, first victims of the occupation, the first terrible losses. I always answered: how do you know I'm holding up? Sometimes I think that I can only stand it because I am already irrevocably crazy and wounded. I often dream about corpses, and after filming the exhumation of bodies in Izium, I almost always smelled the characteristic sweet smell of death, wet sand and pine needles along with a sense of anxiety.
However, I insist that everyone should take care of themselves in some way.
I'm in therapy with a psychologist, and I think it helps me persevere through many challenges. In addition, I surround myself with people who share my values and who are dear to me. Because of this, I am in what I call my "comfort zone".
I also try to do the things that were part of my life’s routine before the full-scale war, such as cooking a nice breakfast, walking, enjoying good books and taking trips to nature. These are things that ground me and help me find balance. They recharge me.
7. Do you feel that the war has changed you? In what way? Were you surprised by yourself (how you held on, stayed strong, found inspiration in unexpected sources, etc.), by your country, by your ideas about humanity, by your attitude to the world? What was an epiphany for you?
The war made me much more decisive and direct. In many instances, when dealing with people and first impressions, I don't waste too much time on second chances. This must be a defense mechanism I’ve developed in the face of daily life-threatening events. In parallel, the empathy toward those risking their all for our country has increased exponentially. Finally, the war made me more focused and resilient.
What has been my epiphany? This war and living inside it make me want to be an active participant in life and live it hungrily. I realize that tomorrow may not be the same as it was today, so I pull myself together and do the best I can every day. I try to spend every free moment with my family, tell them I love them more, ask for forgiveness and forgive them in return. One day, I dream of starting my own family and becoming a mother.
8. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?
First and foremost, I want the world to know that we will not give up. Ukrainians have already paid a huge price for their victory, and so they will never give up their independence. We will fight to the bitter end. I would like to remind the world that it is Ukrainians who are still defending the world's peace and stability, and that is why we need full support in the form of weapons.
Ukrainian women today embody the power of womanhood. They are an integral part of our fight at the front. Thousands of women, who do not hold weapons, volunteer, treat, teach, and report on the Ukrainian struggle. They are and will be an integral part of the Ukrainian victory.
9. Which WOW-women inspire you?
I am inspired by Ukrainian insurgents from the Ukrainian Insurgent Army and today's female soldiers. They are examples of strength and perseverance who do not know what fear is. I'm also inspired by Ukrainian writers Olha Kobylianska, Marko Vovchok and Lesya Ukrainka. They are inspiring, have strong character and incredible writing talent.
However, the most important WOW Woman to me was and still remains my grandmother Hanna, who went through the hardships of Stalin's repression together with her family. She had become an orphan at a very young age, but managed to give birth to three children in exile, give them a decent and humane upbringing, and passed on her family values. She is the kindest woman in my life, the gentlest grandmother, who had so much inner strength that enabled her to live a difficult life as a dignified person.
10. What brings you Happiness ?
My family home, I feel most at ease there.
I treasure SPending time with my sweetheart who is currently serving in the Ukrainian military as a defender.
Finally, my work, where I feel that I am contributing to something important, gives me a good feeling.
11. What will be the first thing you do when Ukraine wins? What do you dream of for yourself and your family after the war is over?
I used to think about victory a lot, but now I don't. I don't want to create any illusions for myself. We don't know what this victory will look like. But I do know that it will be both, the feelings of joy and also realisation and acceptance of all the grief we feel. Ukrainians don't know when that time will come; will I be an old woman, a mother with children, or a young journalist?
For some reason, I hope that if there is one moment when everyone learns about the victory, we will all run out to the streets as we wave Ukrainian flags. We will all be crying and hugging one another.
12. Where can others find information about you/your activities? (links to website, social media pages, etc.)
Facebook: @nadiyka.blomqvist
Instagram: @n_blomqvist
My reporting pieces can be found on YouTube: @BIHUSinfo
Year at work. 2023.
Instead of summing up the year, I'd like to remind you of a few of my materials that were special to me, personally. Each of these videos features absolute heroes and legends. And I want you all to know them by their faces.
The end of April 2023. We arrive in Bakhmut to visit the 93rd Brigade's positions. The city is destroyed, it smells like a fire, and there are burnt houses all around. The sounds of blasts and explosions do not cease. In a few weeks, the Ukrainian military will leave the city. These are the people in our video - they held on to their weapons until the last order. - https://cutt.ly/kwGxaKJZ
August 2023. Maryinka. We are filming our coverage in a town that has been completely destroyed by the Russians. We spend the night at the command post with one of the platoons of the 79th Air Assault Brigade and go to the positions of the infantrymen. That joke about "I have a new washing machine at home" that you might have heard on social media is from this video. Heroes. - https://cutt.ly/IwGxa4nO
July 2023. Ukrainian troops are liberating villages in the Zaporizhzhia sector. Neskuchne, Donetsk Oblast, is now a wasteland. We were among the first to arrive there. Soldiers of the Arei Battalion of the Ukrainian Armed Forces tell how they liberated this piece of Ukrainian land from the Russians. - https://cutt.ly/vwGxseph
And this interview feels very dear and warm to me. I first met Mykola from the 80th Air Assault Brigade in June, when we accompanied the soldiers to storm the positions on the outskirts of town of Klishchiyivka. And here is this kid telling me how he liberated the village already and how he has evolved over the course of his service in the army. I'm always proud of you, kid! - tinyurl.com/5xy46chf
This is a piece is about the town of Klishchiyivka and one particular hero, but it is also about this terrible war and the price of war. One of our defenders, Vlad Tkachenko, was killed during a combat mission. During his last assault, he filmed all his actions. Vlad was posthumously awarded the Order of Courage. This film was the most difficult for me in the whole of 2023 - tinyurl.com/3zh8wwdj
November 2023. The outskirts of Avdiivka. We are recording an interview with Ivan. He is an incredible guy from the Separate Presidential Brigade. He tells us the story of how he found himself virtually at zero due to a massive enemy offensive from the second line, but he did not lose his cool and took command of the battle. A few days after the video was published, Ivan was killed - tinyurl.com/4fz739a7
The storming by the 80th Air Assault Brigade, which we filmed for several days, sent off and met the guys, and then analysed the successful actions with the command, I cannot help but show you. For me, it was something new in terms of work and something very strong in terms of emotional connection with the heroes. - tinyurl.com/5n74zycn
And this is September 2023. We are sitting with Umka, a combat medic, near Spartan. He tells us about the enemy's offensive in the Kupyansk sector and his work as if it were a commonplace. Umka is very sincere, cool and unreasonably modest. You should really meet him. - tinyurl.com/aj83e3js
And the last report of my 2023 is about Azov's fight in the Serebrianka woods. The main hero of this report is the deputy company commander Mishan. He went through Azovstal, Russian captivity, and was back in service after his release. - tinyurl.com/ymh9fvwj
There were many more reports, each of them about the bravest and most courageous. Whether it's medics in the field clinics, or drone operators, or police officers, or artillerymen. All of them are the reason I am alive today. Thank you. This is the only conclusion of the last two years.
ЦЯ ІСТОРІЯ "INSIDE UKRAINE" - З ПЕРЕДОВОЇ.
* Всі фотографії та відповіді в матеріалі були надані WOW Woman, якщо вказано інакше.
СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.
СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.
“Коли я заглибилася у відповіді Надії Сухи, стало очевидно, що вона уособлює незламний дух, гідність і рішучість українського народу. Я сподіваюся, що читачі також глибоко відчують ці почуття. Посеред принесеного росією хаосу на українській землі, такі видатні люди, як Надія, щодня борються, висвітлюють події і ризикують своїм життям заради свободи і незалежності України - привілеїв, які багато хто з нас сприймає як належне у своїх куточках світу.
Надія Суха була свідком жахів російських атак і на власні очі бачила ціну, яку українці платять за опір. З непохитною мужністю вона продовжує свою роботу. Надія супроводжує українських солдатів на передову, документуючи та викриваючи звірства, скоєні російськими військами. Вона не просто репортер, вона - взірець безстрашності.
Мало хто володіє такою глибокою моральною чистотою і силою, як пані Суха. Такі жінки, як Надія, мене глибоко надихають. Її ім'я буде вписано в історію стійкості, хоробрості та опору України. Її нащадки читатимуть про свою матір і бабусю і відчуватимуть величезну гордість.”
- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman.
Журналістка, Воєнна репортерка.
1. Імʼя.
Мене звати Надія Суха. Я воєнна репортерка (Bihus.info).
2. Де ви народилися і де ви зараз живете?
Я народилась у невеликому містечку Луків у Волинській області. Це Захід України. Проте у 2013 році вступила до університету в Київ. І ось уже 10 років я живу в столиці України. Початок повномасштабної війни та всі подальші події я переживала тут.
3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?
Я навчалась на журналістку. І фактично зараз працюю стовідсотково за своєю професією. Я працюю фронтовою репортеркою в Bihus.info. Зараз мій основний фокус роботи - це війна та фронт.
4. Як виглядав ваш звичайний день до війни та як змінилася ваша роль після вторгнення в Україну?
Для мене війна розпочалась у лютому 2014 року. На той час мені було 17 років, тож можу сказати, що все своє усвідомлене життя я жила в стані війни. Для мене було очевидним, що рано чи пізно Росія вторгнеться в Україну повномасштабно. Але я збрешу, якщо скажу, що я робила щось із цим розумінням. До повномасштабного вторгнення я працювала журналісткою, планувала створення свого проєкту на історичну тему і намагалася жити своє життя, про яке завжди мріяла. Я досі згадую і усміхаюся, бо в мене була “магія ранку” - я робила йогу, готувала свій улюблений сніданок, працювала дистанційно, багато читала, мала хобі, їла винятково здорову їжу, займалася спортом.
24 лютого 2022 року я прокинулась від вибухів. Досі пам’ятаю, як дивлюся вниз у вікно і бачу, як люди з речами сідають в машини і їдуть зі столиці. Я була твердо переконана, що залишуся. Одразу зрозуміла, що в мене є справа мого життя, яку я люблю і вмію робити добре. І я зроблю все, аби в такий спосіб допомагати своїй країні. Так я стала воєнною репортеркою.
Зараз я думаю, що ніколи моє життя не стане таким, як 2,5 роки тому. У ньому вже немає багатьох людей, які були там, немає місць, немає речей, що були тоді важливими. Цінності змінилися.
Я роблю те, що вмію і що люблю: показую людям, як виглядає війна, розповідаю людям про героїв. Весь час нагадую про реальність, яка поруч і в якій живемо.
5. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?
Мені дуже допомагає в роботі те, що в момент критичного стресу, я мобілізуюся, стаю холодною і можу діяти розважливо. У місцях та реаліях, де я працюю, це допомагає мені зібратися і бути стійкою.
Мені взагалі дуже складно говорити про свої сильні сторони, бо це ніби якось нескромно. Мене дуже мобілізує величезна любов, яку відчуваю до кожного, хто став на захист країни, а стійкі цінності та принципи допомагають мені виконувати роботу професійно. А ще усвідомлення, що в такий спосіб я можу підтримати тих, хто зараз найважливіший для нашої країни - військових хлопців та дівчат.
6. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе до купи?
Перший рік моєї роботи мене часто запитували, як я тримаюся. 2022-ий справді був дуже важким: перші ексгумації, перші жертви окупації, перші страшні втрати. Я завжди сміялась: з чого ви взяли, що я тримаюся? Мені здається іноді, що я це все витримую тільки тому, що я вже безповоротно божевільна і поранена. Мені дуже часто сняться трупи, а після зйомки ексгумації тіл в Ізюмі я майже завжди на рівні з відчуттям тривоги відчувала характерний солодкавий запах смерті, мокрого піску та хвої.
Проте я наполягаю на тому, щоб кожна людина хоч якось дбала про себе.
Я знаходжуся в терапії з психологом, і, думаю, це допомагає мені стійко проходити через усі випробування. Крім того, я оточую себе людьми, які поділяють мої цінності та які близькі мені. Завдяки цьому я знаходжуся в так званій “зоні комфорту”. Насамкінець стараюся робити речі, які були звичними для мого життя до повномасштабної війни. Красивий сніданок, прогулянки, хороші книжки і поїздки на природу - це те, що допомагає мені знаходити рівновагу, відновлюватися і накопичувати ресурс.
7. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?
Війна зробила мене набагато більш категоричною і прямою. У деяких питаннях я не даю людям часу на подумати або другого шансу. Я думаю, що це захисний механізм в умовах щоденної загрози. Разом із тим, війна розвинула до найглибших меж мою емпатію. Також війна зробила мене більш зібраною, стійкою.
Щодо іншого - війна і життя в ній спонукає поспішати жити. Розуміючи, що завтра може не настати для тебе таким, як було раніше, збираєшся в кулак і реалізовуєш все, що можна. Я стараюся кожну вільну мить провести з рідними людьми, більше говорити їм про любов, просити вибачення і вибачати. Я мрію створити сім’ю, народити дитину.
8. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?
Я хочу, щоб світ насамперед знав, що ми не здамося. Українці вже заплатили за свою перемогу величезну ціну, і тому ніколи не відмовляться від своєї незалежності. Ми будемо битися з останніх сил. Хочеться нагадати світові, що поки що його мир та благополуччя обороняють саме українці, і тому нам потрібна тотальна підтримка у вигляді зброї.
Українські жінки сьогодні уособлюють усю жіночу силу. Вони є частиною нашої боротьби на фронті. Тисячі жінок, які не тримають у руках зброю, волонтерять, лікують, навчають, висвітлюють українську боротьбу. Вони є і будуть частиною української перемоги.
9. Які WOW-жінки вас надихають?
Мене надихають українські повстанки з УПА та сучасні дівчата-військовослужбовиці. Це взірець сили та завзятості, що не знають страху. Також надихають українські письменниці Ольга Кобилянська, Марко Вовчок та Леся Українка. Передусім, завдяки їх сильним характерам, потім - письменницьким талантам.
Проте найважливішою для мене WOW-жінкою була і залишається моя бабуся Ганна, яка пройшла разом зі своєю родиною крізь жорна сталінських репресій, осиротіла дуже рано, але зуміла в засланні народити трьох дітей, дати їм достойне та людяне виховання, передати цінності своєї родини. Вона була для мене найдобрішою жінкою, найлагіднішою бабусею, яка мала в собі стільки внутрішньої сили, що дало їй змогу прожити важке життя достойною людиною.
10. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?
Мій рідний дім. Там почуваюся найспокійніше. Крім того, справді щасливою мене робить час, що я проводжу зі своїм коханим-військовослужбовцем. А також - моя робота, в якій я відчуваю, що роблю щось важливе.
11. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?
Раніше я про це багато думала, а зараз не думаю. Не хочу створити собі ілюзію. Ми не знаємо, якою буде ця перемога, але це буде і радість, і усвідомлення всього горя одночасно. Ми не знаємо, коли. Тому я не розумію, буду я в цей час старою бабцею, жінкою з дітьми, чи такою ж молодою дівчиною-журналісткою.
Але я думаю, що чомусь думаю, що коли всі дізнаються про перемогу, то вибіжать з домівок з прапорами. Ми будемо плакати і обіймати один одного.
12. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соц.мережах тощо)
Facebook: @nadiyka.blomqvist
Instagram: @n_blomqvist
Тут є мої репортажі:
YouTube - @BIHUSinfo
2023.
Замість підсумків року нагадаю кілька своїх матеріалів, які особисто для мене були особливими. У кожному з цих відео - абсолютні герої і титани. І я хочу, аби ви всі знали їх в обличчя.
Кінець квітня 2023 року. Ми потрапляємо в Бахмут на позиції до 93 бригади. Місто зруйноване, пахне згарищем, навколо обгорілі будинки. Звуки вибухів та розривів не вщухають. За кілька тижнів українські військові вийдуть з міста. Ось ці люди в нашому відео - тримали зброю міцно до останнього наказу. - cutt.ly/kwGxaKJZ
Серпень 2023. Мар’їнка. Ми знімаємо репортаж в місті, яке вщент зруйнували росіяни. Проводимо ніч на КСП з однією з рот 79 ОДШБр та виходимо на позиції до піхотинців. Оцей жарт про “в мене вдома стіралка нова”, який ви могли чути в соцмережах, - саме з цього відео. Титани. - https://cutt.ly/IwGxa4nO
Липень 2023 року. Українські військовики звільняють села на Запорізькому напрямку. Від Нескучного Донецької області не залишилося живого місця. Ми приїхали туди одними з перших. Бійці батальйону Арей УДА розповідають про те, як вони позбавили від росіянців цей шматок української землі. - https://cutt.ly/vwGxseph
А це інтерв’ю якесь зовсім рідне і тепле для мене. Миколу з 80 ОДШБр я вперше зустріла в червні, коли ми проводжали бійців на штурм позицій на околиці Кліщіївки. А ось тут малюк уже розповідає мені, як звільняв село і як змінився за час служби у війську. Завжди пишаюся тобою, малечо! - tinyurl.com/5xy46chf
Це кіно про Кліщіївку та одного конкретного її героя, але воно також про цю жахливу війну та її ціну загалом. Один із наших героїв - Влад Ткаченко - загинув під час бойового завдання. У ході свого останнього штурму він фільмував усі свої дії. Влад посмертно нагороджений Орденом “За мужність”. Цей фільм - найскладніший для мене за весь 2023 рік - tinyurl.com/3zh8wwdj
Листопад 2023-го. Околиці Авдїівки. Ми записуємо інтерв’ю з Іваном. Неймовірним хлопчиною з Окремої президентської бригади. Він розповідає історію, як через масований наступ ворога з другої лінії опинився фактично на нулі, не розгубився і взяв на себе командування боєм. Через кілька днів після публікації відео Іван загинув - tinyurl.com/4fz739a7
Штурм 80 ОДШБр, який ми знімали кілька днів, проводжали і зустрічали хлопців, а потім аналізували проведені успішні дії з командуванням, теж не можу не показати. Для мене це було щось нове в плані роботи і щось дуже сильне в плані емоційного зв’язку з героями. - tinyurl.com/5n74zycn
А це вересень 2023. Ми сидимо з бойовим медиком Умкою біля Спартана. Він розповідає про наступ ворога на Куп’янському напрямку і про свою роботу, ніби це звична справа. Умка - дуже щирий, крутий і невиправдано скромний. Ви маєте його побачити. - tinyurl.com/aj83e3js
І останній репортаж мого 2023-го - про те, як воює Азов у Серебрянському лісництві. Головний герой цього сюжету - заступник командира роти Мішаня. Пройшов Азовсталь, російський полон і знову став у стрій після повернення. - tinyurl.com/ymh9fvwj
Ще було багато репортажів, і кожен з них - про найсильніших і найвідданіших. Чи то медиків на стабпунткі, чи операторів безпілотників, чи поліцейських, чи артилеристів. Усі вони - це ті, завдяки кому я жива цього дня.
Дякую. Це єдиний висновок двох останніх років.
