This Inside Ukraine story is from the City of Zaporizhzhia.
* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman, unless otherwise specified.
INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.
GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, for SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.
The introduction for my Inside Ukraine WOW Woman Stella Orel will be done by someone I respect very much. She is a true patriot and a survivor of the russian siege of Mariupol. For the security reasons, I can’t name her but these are her words:
“Stella Orel - an acquaintance of mine and a super woman volunteer. Stella is fighting for the release of the defenders of Mariupol and Mariupol marine infantry garrison. Unfortunately, she is battling a serious illness, while every minute her thoughts are with the defenders, warriors, Heroes of Ukraine. She is the epitome of an ‘indomitable Ukrainian woman’. I am immensely proud of her strength and unbreakable spirit. She's now volunteering with the brigades of the Armed Forces of Ukraine who are fighting the enemy in the hottest spots of the frontline. I respect Stella because she understands me, she sees me. Because she helps the fighters, she sees death and deeply understands what it’s like to lose friends. But she also sees a bright future for Ukraine. She lives for this future, for the Ukrainian warriors, for those who will go all the way to our victory!
I am from Mariupol, Ukraine. I survived Mariupol’s russian attack and siege. I was in my building’s basement when a russian rocket hit the neighboring high-rise. I heard people’s desperate cries for help, I knew how many people must have been trapped inside that fallen building. I knew that their painful deaths were inevitable because the rubble could not be removed with my hands alone. I remember, I just stood there and all I could do morally and physically was to suppress my tears, to not start screaming in hysterics. March 18, 2022 is the day I will never forget; these cries for help and horror were happening a mere 150 meters from me. I realized that in my moment I felt absolutely no fear of death. What could be worse than the moral pain of not being able to help these innocent people, children, families? This experience affected me deeply. I decided then and there, that I had to fight for life. I understood what people like Stella and our defenders were trying to do to save me.
Stella is fighting for the release of the defenders of Mariupol from the russian captivity. These are the guys who helped my little girl and me get out of that hell. Stella fights for the release of our heroes, for their exchange. My husband fought with them in Mariupol. He took up weapons for the first time when russians attacked Mariupol. After two weeks of fighting, he came to transport my daughter and me to the Ukraine-controlled freedom. There was no guarantee to get there in one piece, to even pass one russian block post. If my husband was forced to remove his jacket, they would have seen the bruises from wearing a bulletproof vest or a shoulder bruise from the butt of the machine gun (russians shot those whom they suspected in resistance). We would have been killed on the spot. Fortunately, my husband’s shoulder tattoo runs to his shoulder; it saved us. Of his brothers-in-arms in Mariupol, some men survived but were captured by the encircling russians. Several were exchanged in a prisoner swap and we keep going to the rallies organized by Stella to bring attention to the rest of the guys in the russian captivity. I am inspired by Stella because she is a fighter and I was saved by fighters like her.”
Military Volunteer, Grandmother, Entrepreneur, Zaporizhzhia, Ukraine
1. Name.
Stella Orel.
2. Where were you born and where do you live now?
I was born in Murmansk region, in Russia. I now live in Zaporizhzhia, Ukraine.
3. What did you study and what is your current profession?
I studied to be a computer programmer and then I worked as an entrepreneur. Now I am a military volunteer.
4. What did your typical day look like before the war and how has your life changed since the invasion of Ukraine? What challenges did you face since the invasion?
Before the full-scale invasion, I worked, took care of my grandson. I worked as an entrepreneur in the market. I sold building materials! I did not work in my field.
When the full-scale war began, on the very first day, I came to the Zaporizhzhia Regional Defence Headquarters and pretty much stayed there. All the volunteers who showed up with me, have all known each other since the 2014 russian attack (on Ukraine's east and Crimea annexation). I signed a volunteer contract and we formed the "AZOV ZAPORIZHZHIA". This was then renamed into "DFTG N4". Our unit was unpaid!
I was in charge of the kitchen and feeding everyone. My day started at 8:00 am and ended at 11:00 pm. It was very tough, there was constant incoming russian shelling, we kept running down to the basement. I worked without a break! Every weekend, I would go to the war zone with my teammate, delivering aid to the locals, to the military, to the doctors who worked in the camps, and to the frontline hospitals. We also evacuated military vehicles for repairs!
Above map is a screenshot of the invasion and occupation of Ukrainian territory as of Aug 19, 2024. The latest and most up-to-date data is found in the source of the image: Institute for the Study of War and Critical Threats.
We often visited places like Gulyai Pole, Bakhmut, Chasiv Yar, Druzhkivka, Konstantinovka, Kramatorsk, Dobropillya, Izium! I returned home for the first time six months later. I served until December, 2023. Then we were decommissioned. During that time, I was diagnozed with breast cancer, underwent surgery, then radiotherapy. But I did not give up! I continued to volunteer and make delieries to Ukrainian military, to our guys on the front line! I even made trench candles, chemical hot water bottles, sold souvenir bracelets and donated profits.
I am also the organiser of the campaign ‘Don't be silent - Captivity Kills.’ Every weekend we go out to support the prisoners of war of Azovstal! They have been captured by the enemy for the third year now, where they go through all the horrors of captivity, torment, hunger, lack of medical care, abuse, torture, where many die during interrogations, they are simply slowly killed! It is my duty to fight for their release from captivity.
5. What would you say are your strengths and superpowers?
The most important thing is not to lose spirit and hope. I have always said that if we, in the rear, did not continuously help the front, the enemy would already be in our cities! Only together we are STRENGTH.
6. What specific actions (big or small) have you taken and continue to take to help Ukraine and the Ukrainian people?
I helped the locals and children of (now destroyed and occupied) Bakhmut, Chasiv Yar. We risked our lives to deliver food, medicine, animal feed, drinking water, generators! For the military, I deliver food, Mavic drones, FPV drones, generators, chainsaws, vehicles which are used by the guys for evacuation from the battlefield. I take care to repair the vehicles and bring them back to the front. We also make and deliver camouflage nets, gas masks, sew up military uniforms, and much more!
7. How do you take care of yourself? Is it possible to remain morally balanced in a time of war? What exactly helps you to keep yourself focused?
I am constantly feeling depressed because russians kill my comrades. Only thoughts of revenge make me stronger. We all live one day at a time (as if each day is our last), and that's why I want to do more to help us win.
8. Do you feel that the war has changed you? In what way? Were you surprised at yourself (how you held on, stayed strong, found inspiration in unexpected sources, etc.), at your country, at your ideas about humanity, at your attitude to the world? What has been your epiphany?
For me, the war started in 2014, when I was a volunteer in the Zaporizhzhia Self-Defence. I went to Donbas and volunteered with the Donbas battalion. I can't be indifferent when there is a war, when people, the military, animals, the wounded need help!
9. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?
I think that the world has already seen how brave Ukrainian women are, how brave, unbreakable, strong in spirit they are, and how many women are engaged in combat!
Anton
Anton and I met in the same volunteer unit. I suggested we join forces and travel to the war zones together to deliver aid. At that time, for eight months we travelled to Bakhmut (the city which was later completely destroyed and occupied by russians), delivering aid to local residents, to the military, to medical stabilization points, to wounded soldiers, and to frontline hospitals! Additionally, we took out shot up but salvageable cars from the combat zones, and on a carriage took the cars to Zaporizhzhia for repairs!
Our schedule was: we would leave in the morning, visit 7-8 locations on the front, and return at night, or sometimes the next day!
A jack of all trades, Anton was a professional car mechanic, he repaired all of the unit's vehicles, then patrolled the city with the police! He was such a nice guy, calm, kind, he never refused to give a hand, he helped everyone! The military approached him one day on the street and handed him a summons despite the fact that he was active in a volunteer unit. A day later he was sent to Donbas. He spent couple of months in trianing, in Poland, and upon returning he was immediately sent to the ‘0’ positions on the front (directly on the enemy line). The army was just preparing his documents to be sent to Britain for the commander training, when his commander was killed in the line of duty. He took his place in the interim and a month later he too was killed in his first battle. This happened in the village of Synkivka in the Kharkiv direction. His unit came under artillery fire, a sharpnel hit his head. He died instantly.
Anton was summoned to serve in September 2023 and died on January 14, 2024. It was such a blow for me. We have been hit by so many air raids while volunteering together, we were under direct fire so many times, that I always thought that if something happened to one, we would both die together. We’ve known each other for two years. When Anton died, he was serving in the 95th Air Assault Brigade of the Armed Forces of Ukraine.
Anton was posthumously awarded the Order for Courage, 3rd class by Volodymyr Zelenskyy, Ukraine’s President.
10. Which WOW-women inspire you?
Everyone inspires me, every woman has her own story!
11. What place or activity makes you the happiest?
I'm happiest when I spend time with my grandson! I haven't had a chance to see him for two years because of the war!
12. What will be the first thing you do when Ukraine wins? What do you dream of for yourself and your family after the war is over?
Reunite with my brothers-in-arms and celebrate the Victory, then go to the cemetery to my perished friends! Then go to the sea and be alone with my thoughts!
13. How do you feel about the nation and its transition to the Ukrainian language? How the russian propaganda about the ‘suppression of Russian speakers’ was initially perpetuated in the United States. Now the world knows the truth.
I feel good about conscious national switch to Ukrainian. Personally, it was a hard transition for me. I wish I had started speaking Ukrainian earlier in life.
14. In your opinion, how do russians differ from Ukrainians as a people? Were we aware of these differences before the full-scale conflict? Or were we in a state of denial?
They started killing us back in 2014 in Ilovaisk, so many of our defenders died. We warned everyone that they would come to our homes and kill us, many did not believe it until the full-scale conflict started and so many people died! They are torturers and murderers, and there is no forgiveness for them!
15. Do you feel that people who left Ukraine during the 2022 exodus wave, or those Ukrainians who have been living abroad for years, have any responsibility to their homeland?
Ukrainians who have moved abroad should help the front, donate, repost stories and news, and send aid to our defenders. As for Ukrainian men, their duty is to defend the country from the enemy!
16. Where can other people find information about you/your activities? (links to your website, social media pages, etc.)
Facebook, Instagram (@orelstella1972)
Це інтерв'ю "Inside Ukraine" з міста Запоріжжя.
* Всі фотографії та відповіді в матеріалі були надані WOW Woman, якщо вказано інакше.
СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.
СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.
Вступне слово для моєї WOW-жінки Inside Ukraine Стелли Орел зробить людина, яку я дуже поважаю. Вона справжній патріот і пережила російську облогу Маріуполя. З міркувань безпеки я не можу назвати її ім'я, але це її слова:
“Стелла Орел - моя знайома і супер-жінка-волонтер. Стелла бореться за звільнення захисників Маріуполя та маріупольського гарнізону морської піхоти. На жаль, вона бореться з важкою хворобою, але щохвилини її думки з захисниками, воїнами, Героями України. Вона є взірцем «незламної української жінки». Я безмежно пишаюся її силою та незламністю духу. Зараз вона є волонтером у бригадах Збройних Сил України, які борються з ворогом у найгарячіших точках фронту. Я поважаю Стеллу за те, що вона розуміє мене, бачить мене. Тому що вона допомагає бійцям, вона бачить смерть і глибоко розуміє, що таке втрачати друзів. Але вона також бачить світле майбутнє України. Вона живе заради цього майбутнього, заради українських воїнів, заради тих, хто пройде весь шлях до нашої перемоги!
Я з Маріуполя, в Україні. Я пережила російську атаку та блокаду Маріуполя. Я була в підвалі свого будинку, коли російська ракета влучила в сусідню багатоповерхівку. Я чула відчайдушні крики людей про допомогу, я знала, скільки людей опинилося в завалах цієї будівлі. Я знала, що їхня болісна смерть неминуча, бо завали неможливо було розгребти самотужки. Пам'ятаю, я просто стояла там і все, що я могла зробити морально і фізично - це стримувати сльози, щоб не почати кричати в істериці. 18 березня 2022 року - це день, який я ніколи не забуду, ці крики про допомогу і жах відбувалися всього за 150 метрів від мене. Я зрозуміла, що в той момент я абсолютно не відчувала страху смерті. Що може бути гіршим за моральний біль від неможливості допомогти цим невинним людям, дітям, сім'ям? Цей досвід глибоко вплинув на мене. Тоді я вирішила, що повинна боротися за життя. Я зрозуміла, що такі люди, як Стелла і наші захисники, намагаються зробити, щоб врятувати мене.
Стелла бореться за звільнення захисників Маріуполя з російського полону. Це хлопці, які допомогли мені і моїй донечці вибратися з того пекла. Стелла бореться за звільнення наших героїв, за їх обмін. Мій чоловік воював разом з ними. Вперше він взяв до рук зброю, коли росіяни напали на Маріуполь. Після двох тижнів боїв він приїхав, щоб вивезти нас з донькою на підконтрольну Україні територію. Не було жодної гарантії дістатися туди цілими та неушкодженими, проїхати хоча б один російський блокпост. Якби мого чоловіка змусили зняти піджак, то побачили б синці від носіння бронежилета або синяки на плечі від приклада автомата (росіяни розстрілювали тих, кого підозрювали в опорі). Нас би вбили на місці. На щастя, у мого чоловіка на плечі є татуювання, воно нас і врятувало. З його побратимів у Маріуполі деякі чоловіки вижили, але потрапили в полон до росіян, що оточили місто. Деяких обміняли в ході обміну полоненими, і ми продовжуємо ходити на акції, організовані Стеллою, щоб привернути увагу до решти хлопців, які перебувають у російському полоні. Я надихаюся Стеллою, тому що вона борець, і мене врятували такі бійці, як вона.”
Військовий волонтер, Бабуся, Підприємниця, Запоріжжя, Україна
1. Імʼя.
Стелла Орел.
2. Де ви народилися і де ви зараз живете?
Народилася в Росії, Мурманская область, зараз живу в Україні, м.Запоріжжя
3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?
Навчалася оператор ЄВМ,працювала предпрінімателем. Зараз, військовий волонтер.
4. Як виглядав ваш звичайний день до війни та як змінилася ваше життя після вторгнення в Україну? З якими труднощами вам довелося зіткнутися після вторгнення?
Працювала, займалась внуком! Працювала предпрінімателем на ринку! Продавала стройматеріали! По професії не працювала.
Коли почалася повномасштабка, в перший день прийшла в штаб оборони Запорізького краю, і там осталась, там збиралися всі добровольци,ветерани АТО, волонтери,ми всі знали друг друга з 2014 року, я підписала контракт добровольца у добровольче формування АЗОВ ЗАПОРІЖЖЯ, потім перейменували у ДФТГ N4.
Підрозділ був без зарплати! Я була старша по кухні,мій день починався з 8:00 ранку і до 23:00. Дуже тяжко було, постійно прильоти,ховалися у підвалі, я працювала без перерви! Кожні вихідні я з напарником їздила в зону бойових дій,відвозила допомогу для місцевих жителів, для військових,для медиків, які працювали на стабах, також в прифронтовие шпиталі, займалися євакуації машин військових на ремонт! Гуляй поле, Бахмут, Часів Яр, Дружківка, Константиновка, Краматорськ, Добропілля, Ізюм! В перший раз повернулася додому через півроку, служба була до 12.2023 року, потім нас розформували,я захворіла на рак грудей, перенесла операцію,потім лучевую терапію,но не опустила руки,а продовжувала волонтерить і їздити до хлопців на передову! Робила окопні свічки, робила хімічні грілки, плела браслети для сувенірів!
Ще я організатор акції Не МОВЧИ -ПОЛОН ВБИВАЄ. Ми кожні вихідні виходимо на акції на підтримку військовополонених Захисників Азовсталі! Вони вже третій рік знаходяться у полоні ворога,де вони проходять всі жахіття полону, тортури, голод, не оказания медичної допомоги, знущання, катування, де багато вмирають не витримуючи допитів, їх просто повільно вбивають! Мій обов'язок боротися за їх звільнення з полону.
5. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?
Само головне,не падати духом,я завжди казала, якщо тил не будет допомогати фронту,то ворог буде в наших містах! Тільки разом ми СИЛА.
6. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?
Допомогала місцевим жителям і дітям Бахмута, Часів Яр продуктами харчування, медікаменти,корм для тварин,питьева вода,генератори!
Для військових продукти харчування,дрони Мавики,дрони FPV,генератори, бензопили, євакуації машин з бойових дій до тилу на ремонт! Маскувальні сітки, протигази,військова форма,і багато іншого!
7. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе до купи?
Постійно знаходжуся у депресії із за смертей побратимів, тільки помста мене робить сильніше,я знаю,що ми живемо одним днем,і тому мені хочеться більше зробити допомоги для Перемоги
8. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?
У мене війна почалася у 2014 році,я також була добровольцем у Запорізькій Самообороні,а потім поїхала на Донбас і була волонтером у батальйону Донбас,у мене війна вже десять років! Я не можу бути байдужою,коли їде війна,коли потрібна допомога людям,військовим,тваринам,пораненим!
9. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?
Я думаю,що світ вже побачив, наскільки сміливі українські жінки,які вони хоробрі,незламні, сильні духом, багато жінок воює!
Антон
Ми з Антоном познайомилися в одному волонтерському загоні. Я запропонувала об'єднати зусилля і разом їздити в зону бойових дій, щоб доставити допомогу. Тоді ми вісім місяців їздили в Бахмут, розвозили допомогу місцевим жителям, військовим, в медичні стабілізаційні пункти, пораненим бійцям, у прифронтові госпіталі! Крім того, ми вивозили із зони бойових дій підбиті, але придатні до експлуатації автомобілі, і на лафеті відвозили їх на ремонт до Запоріжжя!
Наш графік був такий: виїжджали вранці, відвідували 7-8 точок на фронті, поверталися вночі, а іноді й наступного дня!
Антон був професійним автомеханіком, ремонтував усі машини підрозділу, потім патрулював місто разом з поліцією! Він був таким хорошим хлопцем, спокійним, добрим, ніколи не відмовляв у допомозі, всім допомагав! Одного разу до нього на вулиці вручили повістку, незважаючи на те, що він був активним учасником добровольчого підрозділу. Через день його відправили на Донбас. Кілька місяців він провів у Польщі, а після повернення його одразу ж відправили на «нульові» позиції на фронті. Армія якраз готувала його документи для відправки до Британії на командирські курси, коли його командир загинув при виконанні службових обов'язків. Він тимчасово зайняв його місце і через місяць теж загинув у своєму першому бою. Це сталося в селі Синьківка на Харківському напрямку. Його підрозділ потрапив під артилерійський обстріл, осколок влучив йому в голову. Він помер миттєво.
Антона призвали на службу у вересні 2023 року, а 14 січня 2024 року він загинув. Для мене це був такий удар. Ми стільки разів потрапляли в повітряні нальоти, коли були волонтерами, стільки разів потрапляли під обстріли, що я завжди думала, що якщо щось трапиться з одним, то ми загинемо обидва разом. Ми знали один одного два роки. Коли Антон загинув, він служив у 95-й десантно-штурмовій бригаді Збройних Сил України.
Антон був посмертно нагороджений орденом «За мужність» 3-го ступеня.
10. Які WOW-жінки вас надихають?
Всі надихають,у кожній жінці своя історія!
11. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?
Коли провожу врем'я з внуком! Із за війни я два роки не була з ним!
12. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?
Зібратися з побратимами і відмітити Перемогу, потім з'їздити на кладовище до побратимів! Потім уїхати на море і побути самої,зі своїми спогадами!
13. Як ви ставитеся до нації та її переходу на українську мову? Як російська пропаганда про "придушення російськомовних" спочатку увічнювалася в Штатах. Тепер світ знає правду.
Добре ставлюся. Було тяжко переходити на українську мову. Жалію, що раніше не почала розмовляти українською!
14. Чим, на Вашу думку, росіяни як народ відрізняються від українців? Чи знали ми про ці відмінності до повномасштабного конфлікту? Чи були в стані заперечення?
Вони нас почали вбивати ще у 2014 році у Іловайську, скільки загинули наших Захисників, ми казали всім, про те, що вони прийдуть до наших домів, і будуть нас вбивати, багато, хто не вірив в це, пока не почалася повномасштабка, і загинули дуже багато людей! Вони кати і вбивці, і нема їм прощення!
15. Чи відчуваєте ви, що люди, які виїхали з України під час хвилі виїзду у 2022 році, або ті українці, які вже роками живуть за кордоном, чи мають вони якусь відповідальність перед батьківщиною?
Українці які виїхали за кордон, мають допомогати фронту, донатити,репости робити,присилати допомогу для наших Захисників. Якщо це стосується чоловіків, їх обов'язок був захищати країну від ворога!
16. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соц.мережах тощо)
Фейсбук, інстаграм (@orelstella1972)
