THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM AN UNDISCLOSED LOCATION on the front.
* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman, unless otherwise specified.
INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.
GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.
“My Inside Ukraine WOW Woman Ms. Tetiana Oliinyk captured my attention with her honest portrayal of what it’s like to be a woman in the Armed Forces. Whatever you imagine feeling in her shoes, forget about it! It’s impossible to understand a full picture of such a life’s choice, hence impossible and wrong to judge it. Our job is then to listen, read and educate ourselves. I would not be able to write a single cohesive sentence upon landing in the midst of a war; neither would most of you. That’s why, as Ms. Tetiana Oliinyk’s inner monologue pours out onto a page, no holds barred, we should all be transfixed and reading. Ms. Oliinyk didn’t ask for this attack by the fascist neighbor, but she left her office job and decided to dive in - as a defender of the Ukrainian people.
On one hand, I’m able to internalize her sacrifice and honour Tetiana’s daily decision to get up and risk her life. On the other hand, I’ll never be able to fully understand. How many shattered and rebuilt emotions must one go through to first be attacked and hear the sounds of exterminatory bombs, then feel the rage and injustice at the thought of a future destroyed, followed by a decision to enlist in the nation’s Armed Forces? I wouldn’t know the first thing about how to seek support, to feel the feelings of being a woman in the army, to watch brothers and sisters get killed and not be able to bury them because of the danger involved. I do know that a woman full of rage can be both effective and lethal, yet I still wouldn’t know what it’s like to strategize, conserve energy, kill the enemy invader, sleep and repeat. Ms. Tetiana does. That’s why I will shut up and read her words.
As the countries around the world, for the 100th time, vigorously debate the future of russia’s murderous, barbaric and unlawful war in Ukraine, I would like for all parties to keep returning to Tetiana’s words because hers and Ukrainian soldiers’ are the only words that matter.
Ukrainian defenders will decide for themselves when enough is enough. If they go through the American F-16s, Leopard 2s and M1 Abrams tanks, and no more shipments are on the horizon, it will be up to Ukrainian defenders to choose to turn to bayonets, machetes, rocks or fight with own bare hands. Whatever the choice they pursue, Ukrainians will continue paying the highest possible price for their Nation’s dignity, sovereignty and freedom - freedom above all!”
- Olga Shmaidenko, Founder of WOW Woman
Drone Pilot, Armed Forces of Ukraine, Nurse, Fearless Woman, Undisclosed Location
“Well, I learned some things in the few months I've served in the army: You should sit when you have the option of not stand and lie down when you have the option of not sitting. Whenever there is a possibility, you should sleep. You have to fill up on water, even if you've only had a couple of sips from a flask, and drink as much as you can to avoid fainting after running around with a flashlight. If you are cuddled by several men in a trench at night, it is definitely no strings attached in the morning. In addition, the feeling of hunger becomes a constant state, so even if you don't want to have any more porridge, you have to keep eating. In general, I thought that fatigue would kill me in the first days, but you get used to it and you don't need an alarm clock anymore, my body's on/off buttons work automatically. The more energy you spent yesterday, the more you will have tomorrow. And so on.
I took this photo after a week in the woods, after washing the dirt and pine twigs out of my hair. I'm getting used to not wearing make-up and having bags/bruises under my eyes. However, I have retained the superpower to turn on my femininity whenever I have at least one day off.”
- February 13, 2023
“Tomorrow marks a year since the full-scale russian invasion, and I know everyone will be posting about it.
I don't want to write how a year ago I was scared, confused, hurt, etc. I want to say that I had many plans, hopes and desires for my life; I also had concerns, and worries. And then I suddenly lost everything in mere hours. Turns out, none of it was important.
Now, I am left with the most precious thing - myself, we finally met under the right circumstances. And this girl surprises me. She is strong, stubborn and a nuisance to many. She often cries, but never feels useless or helpless. She knows the reasons behind her actions and pursues her goals. She is exactly how I would like her to be. She is who I once imagined as my older sister. This woman is finally balanced. Unfortunately, it was the war that made me that way. War is terrible, but through it all I realized this: there are no challenges we cannot overcome and together we will do so because we all agree on our reasons.”
- February 23, 2023
“I realised an interesting thing about myself; it seems quite obvious, but it was a revelation. I don't have to please everyone nor be friendly with everyone; on the contrary, I often need to show character and be rude to be taken into consideration.
I faced this very unexpectedly when I was transferred to another unit. It was a typical Soviet structure with a corresponding frenzied sexism. I was refused to join the "mission" with the phrase "We don't take women", I was honestly shocked, but it prompted me to look for ways to resolve the issue.
Once I took the risk of taking the initiative, I was immediately punished. Instead of giving me a useful task, I had to recite several pages of the charter memorised to the letter, word for word, in front of the company at the formation. Later I found out that no one was required to do this. It was only for " overly smart girls" who "meddled in other people's business".
After being here for a while, I realised why this exists. Some girls misunderstood when they were told to adapt to the army and decided to do nothing and be proud of it, receiving a salary.
A conflict for me arose, because I involved myself in kind of “real” work, however that was treated with mockery. Like, "What? You sweep the floor as well? Maybe you can shoot a gun?"
I understood that in addition to the war with russia, there is also a war for equality, which in a broad sense should have ended somewhere in the last century, no? And that if a woman wants to defend her country, her family, her own rights, it should be normal for men. But most of them ask me the real reason for my decision to join the Armed Forces. As if the well-known fact is not enough. In general, I have a little more work to do.
- March 7, 2023
1. Your name.
My name is Tetiana Oliinyk.
2. Where were you born and where do you live now?
I was born and lived most of my life in Kyiv, but now I live all over Ukraine.
3. What did you study and what is your profession?
My education and profession was nursing. At one point, I worked as a laser hair removal specialist, then I did a 3D interior visualization. And now I am a drone operator in the Armed Forces of Ukraine.
4. What did your typical day look like before the war and how has your role changed since the invasion of Ukraine?
I would wake up without an alarm, have a free work schedule, and go to my dream office, where I was creating 3D interior visualisations. I had a great team, many prospects and projects in this sphere of work.
Pre-war.
TRANSITION
NOW
After the full-scale invasion, I realised that even by making regular donations, I was not helping the country to the maximum. So after returning back to Ukraine from Poland, with clear head I made a decision to join the Armed Forces as a medic. With this decision, literally everything in my life changed, including my every day, week, typical train of thought as well as my outlook on life.
5. What motivates you at the moment?
With each passing day of this war, I cannot say that I am motivated at all. There are so many demoralizing things around me, that motivation as such has ceased to exist. There is only one goal left - to personally do something useful for our victory.
6. What do you consider to be your strengths or even superpowers?
I learned to manage and control my fears.
Stubbornness and determination on my daily pursuit goals - they gives me wings.
I know that absolutely everything can be changed as long as I’m breathing.
Nothing is lost as long as my friends and family are picking up the phone.
These are my superpowers.
7. What specific actions (big or small) have you taken and continue to take to help Ukraine and the Ukrainian people?
I always feel like I'm not doing enough, but it's better to do something rather than be left crying into a pillow. I add to my official duties everything I did before I joined the army: donating, searching for necessary things for my friends on the front line and publicising the situation in Ukraine to my friends abroad. For a certain period of time, I had to be a tactics and firearms instructor for my unit.
8. How do you take care of yourself? Is it realistic to remain mentally stable in a time of war? What exactly helps you to stay yourself?
I can't help anyone else if I don't help myself first. Therefore, the issue of self-care is always open. I don't demand the impossible from myself, I give myself the right to make mistakes or have weaknesses, I also allow myself to rest when necessary. By the way, sports and meditation help to keep mental health under control.
If you have someone who can support you and listen to you, you are lucky. I have an older sister with whom I am very close. I want to thank her again for her love, which pulls me out of anxiety, helps me cope and reminds me of who I am at the core.
9. Do you feel that the war has changed you? In what ways? Were you surprised about yourself, people and the world in general? Can something be called your epiphany?
One hundred per cent - yes. Just like life was divided into "before" and "after", I feel that I have become a different person. In many ways, everything became easier, I became moderately tougher and tempered my character with the ups and downs of the war.
Looking back, I realize that I didn't know my own potential, I didn't comprehend that I could withstand some terrible things yet still not give up.
I was also surprised by what people who strive for a common goal are capable of - unity and confidence, self-sacrifice and love for their neighbors - all of which we saw at the beginning of the full-scale invasion. Unfortunately, like any resource, all of this is finite. And now donations have decreased, faith in a quick victory has been shaken, and as a military I often hear the phrases "We did not send you there" or "How much longer can you beg for endless donations?"
However, we all have to understand that either we will win together or the sun will fade on our land.
10. At what point did you feel that the war had come to you? What happened, where were you and how did you survive the bombing and shelling?
I received a call from a military friend of mine at 4:00 a.m. "Tanya, get your documents ready, the war has started"; I realized that he was not joking. A week later I was in Warsaw with my grandmother. And three weeks later, I was back in Ukraine, in a shelter in the basement of a school, during the air raid alarm, as the ground shook from explosions over my head and the children sitting next to me were twitching quietly at every rustle. Children of war. At that moment, I wished with all my heart that it was a bad dream.
11. How do you think Russians differ from Ukrainians? Do you want justice for Russians? Do you think it is possible and what would you like to see happen?
We are defending ourselves, and they want to destroy us. At least that was the case at the beginning. Now, after so many losses, deaths, maimed children, destroyed cities, after every ruined life, we sincerely wish them the same.
I have been unable to bury my friend for five months now because he died a hero in a mined by russians Ukrainian area, defending what was his. We don't want anyone else's, but now we want revenge. As long as russia exists, the war will not be over. Either they or we will remain.
12. What would you like the world to know about Ukrainians at the moment? And, in particular, about Ukrainian women?
That we are running out of time. That Ukrainians will not last too much longer if our soldiers, who have your weapons, should fall. We will fight to the end, with weapons, with stones, with our bare hands, because we have something to fight for.
Ukraine is the last outpost that holds this plague back, away from the rest of the world. We need help. We need victory. We need your support. Girls are taking up assault rifles and going to defend their unborn children. I am proud to be part of this fight, but we all need help.
About Ukrainian courage -
I want to tell you about Dima, whom I promised I wouldn’t cry. I am sorry, I couldn’t keep that promise. He was a good friend, he supported me and inspired me with his vision of the world. Everyone who knew him would agree that Dima was not super easy going and had an interesting personality. But his beautiful quality was always wearing what was in his heart on his face; he couldn't hide it. At our military enlistment office, I remember he asked the officer with a smile, "Where do they send you to the war around here?" Dima is like the hero of a (Erich Maria) Remarque book, someone I had an honour to call a comrade. Alas, this is not a book and this pain is sharper than a razor's edge.
“You had so many opportunities and ambitions, but you chose a war that none of us wanted. But you knew what you were doing, and you knew it was terrible, horrible, and you went anyway. I'm sorry for everything I didn't get a chance to say and for any hurt I may have caused in my moments of weakness. Thanks for all those times you lent a shoulder and silently lit a cigarette for me, saying that everything was bullshit and we would get through it. We will get through, but without you. The pain is replaced by anger, and we will definitely channel it into revenge. Thank you for your sacrifice.”
- August 7, 2023
13. What place or activity gives you the most pleasure now, if any?
I am happy when I see the results of my work, when I can sleep peacefully after a productive day's work and when I see respect in the eyes of my colleagues.
However, I am most fulfilled when I see my family - rarely now or when I get to go home. Or when I’m on a holiday, and can travel to the mountains and just walk until I’m completely exhausted.
14. What will be the first thing you do when Ukraine wins? What do you dream of for yourself and your family after the war is over?
I want to live to see this day and until that day comes I want to help save as many Ukrainian lives as possible. Other dreams? They are too far away to even think about.
15. Where can other people find information about you/your activities? (links to website, social media pages, etc.)
I am not very active on social media, but I have an Instagram page - @tess_ramon; I often raise funds there toward our collective goal; I would be happy to receive support.
ЦЯ ІСТОРІЯ "INSIDE UKRAINE" - З ПЕРЕДОВОЇ.
* Всі фотографії та відповіді в матеріалі були надані WOW Woman, якщо вказано інакше.
СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.
СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.
"Моя WOW-жінка "Inside Ukraine" Тетяна Олійник привернула мою увагу своєю чесною розповіддю про те, як це - бути жінкою в Збройних Силах. Якщо ви думаєте, що ви відчуваєте на її місці, забудьте про це! Неможливо зрозуміти повну картину такого життєвого вибору, а отже, неможливо і неправильно його засуджувати. Наше завдання - слухати, читати і виховувати себе. Я не змогла б написати жодного зв'язного речення після приземлення в епіцентрі війни, як і більшість з вас. Тому, коли внутрішній монолог пані Тетяни Олійник виливається на її сторінку, ми всі повинні бути зосереджені і читати. Пані Олійник не просила про цей напад сусіда-фашиста, але вона залишила свою офісну роботу і вирішила пірнути в бій - як захисниця українців.
З одного боку, я можу усвідомити жертовність і честь щоденного рішення Тетяни встати і ризикнути своїм життям. З іншого боку, я ніколи не зможу до кінця зрозуміти. Скільки розбитих і відновлених емоцій треба пережити, щоб спочатку зазнати нападу і відчути звуки винищувальних бомб, потім відчути лють і несправедливість при думці про зруйноване майбутнє, а потім прийняти рішення вступити до лав Збройних Сил країни? Я нічого не знаю про те, як шукати підтримку, як відчувати себе жінкою в армії, як бачити, як гинуть брати і сестри, і не мати змоги поховати їх через небезпеку, пов'язану з цим. Я точно знаю, що бути жінкою, сповненою люті, може бути як смертельно небезпечно, так і ефективно, але я все одно не знаю, як це - спати, зберігати енергію, вбивати ворога-загарбника і повторювати це заново. Пані Тетяна знає. І саме тому я хочу замовкнути і прочитати її слова.
У той час як країни світу в 10 000-й раз обговорюють майбутнє кривавого, варварського і незаконного вторгнення росії та війни в Україні, я хотіла б, щоб усі політики поверталися до слів Тетяни, тому що її слова і слова українських солдатів - це єдині слова, які мають значення. Українці самі вирішують, коли буде достатньо: чи якщо після того, як вони пройдуть крізь американські F-16, Leopard 2 і танки M1 Abrams, вони складуть зброю, чи візьмуться за багнети, мачете, каміння або голі руки. Який би вибір вони не зробили, вони продовжуватимуть платити найвищу ціну за гідність, суверенітет і свободу".
- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman
ОПЕРАТОР БЕЗПІЛОТНИКА, ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ, МЕДСЕСТРА, БЕЗСТРАШНА ЖІНКА
“Так, ну я зрозуміла декілька найважливіших речей за декілька місяців в армії. Треба сидіти, коли є можливість не стояти і лежати якщо є можливість не сидіти. І спати коли в принципі є можливість. Набирати воду навіть якщо з фляжки відпито хоча б пару ковтків і пити, щоб не втратити свідомість після біганини з нічником. Якщо в окопі тебе вночі обіймають декілька чоловіків, то це точно без зобов'язань на ранок. Ще відчуття голоду стає постійним станом, тому навіть якщо та каша в тебе не лізе, треба їсти. Загалом, я думала що втома мене вб'є одразу з перших днів, але втягуєшся і вже будильник не потрібен, кнопки "вкл/викл" працюють автономно. Чим більше енергії витрачаєш вчора, тим більше у тебе є завтра. Та й таке.
Фотку зробила після тижня в лісі, вимила звідусіль землю і ялинкові гілочки. Звикаю бути не нафарбованою і з мішками/синцями під очима. Але зберегла суперсилу вмикати жіночність коли є хоч один вихідний”
- 13 лютого 2023
“Завтра всі будуть згадувати багато речей річної давності. Я не хочу писати що мені було страшно, незрозуміло, боляче, тощо. Я хочу сказати що у мене було багато планів, надій, бажань, вагань. І що я все втратила. І з'ясувалося що все це було не важливим. І зараз маю найголовніше - саму себе, ми нарешті познайомилися за потрібних обставин. І ця дівчина мене дивує. Вона сильна, вперта і незручна для багатьох. Вона часто плаче, але ніколи більше не відчуває себе безпорадною. Вона дозволяє собі все що хоче і ці бажання їй не шкодять. Вона знає навіщо вона робить ті чи інші речі і знає чого прагне в кінцевому результаті. Вона така, якою я б хотіла її бачити. Вона така, якою я уявляла собі старшу сестру, якби вона була б досі зараз з нами. Вона нарешті стабільна. І мене такою зробила війна. Війна це жахливо, але немає випробовувань, які ми не здатні побороти. І ми це зробимо, тому що знаємо навіщо.”
- 23 лютого 2023
“Зрозуміла для себе цікаву річ. Здавалося б, дуже очевидну, але для мене це було відкриття. Я не маю всім подобатися і бути з усіма доброзичливою, навіть навпаки, часто потрібно показувати характер і бути грубою, щоб зі мною рахувалися. Зіткнулася з цим дуже неочікувано, перевівшись в інший підрозділ. З типовим радянським устроєм і відповідним шаленим сексзмом. Мені відмовили у "виїзді на завдання" фразою "Бабів не беремо", я була чесно кажучи в шоці, але це спонукало мене шукати шляхи вирішення питання.
Після того як я ризикнула проявити ініціативу, це було одразу покарано. Замість того щоб дати мені корисну задачу я мала розказати завчені до коми, слово в слово декілька сторінок статуту перед ротою на шикуванні. Згодом з'ясувала, що у жодного хлопця такого не вимагали. Це виключно для "надто розумних дівчат", які "лізуть не в своє діло".
Пробувши тут певний час до мене дійшло, чому це існує. Деякі дівчата не так зрозуміли, коли їм сказали пристосуватися до армії і вирішили нічого не робити і цим пишатися, отримуючи заробітну платню.
І виник конфлікт, бо я залучаю себе до будь-якої роботи, але до цього ставляться з насмішкою. Типу "Шо? Ти теж підмітаєш підлогу? Може й з калаша вмієш стріляти?"
І тут я усвідомила що окрім війни з рф є ще війна за рівноправ'я, яка в широкому розумінні ніби мала закінчитися десь в минулому столітті, нє? І що ніби якщо жінка прагне захищати свою країну, сім'ю, власні права - це має бути нормальним явищем для чоловіків. Але більшість з них у мене питає якусь справжню причину мого рішення йти в ЗСУ. Ніби недостатньо загальновідомого факту. Загалом, задач стало трошки більше.”
- 7 березня 2023
1. Ваше Ім'я.
Мене звати Тетяна Олійник.
2. Де ви народилися і де живете зараз?
Я народилася і більшість свого життя прожила у Києві, та зараз живу по всій Україні.
3. На кого вчилися і яка у вас професія?
Першою освітою і професією у мене було медсестринство. Згодом я працювала спеціалістом лазерної епіляції, потім була 3D-візуалізація інтерʼєрів. І наразі я оператор безпілотників в Збройних Силах України.
4. Який вигляд мав ваш звичайний день до війни і як змінилася ваша роль після вторгнення в Україну?
Я просиналася без будильника, маючи вільний графік роботи і їхала в офіс мрії, де займалася створенням 3D-візуалізацій інтерʼєрів, я мала чудовий колектив, багато перспектив і проектів в цій сфері.
Довоєнне.
ПЕРЕХІД
ЗАРАЗ
Після повномасштабного вторгнення я зрозуміла що навіть роблячи донати я не допомагаю на максимум країні і після повернення з Польщі чітко вирішила вступити до ЗСУ як медик. З цим рішенням змінилося буквально все : мій типовий день, тиждень, хід думок, погляди на життя.
5. Що вас мотивує на даний момент?
З кожним наступним днем цієї війни я не можу сказати що взагалі маю мотивацію. Навколо стільки деморалізуючих явищ що мотивація як така припинила своє існування. Є тільки ціль - зробити щось корисне для нашої перемоги.
6. Що ви вважаєте своїми сильними сторонами чи навіть надздібностями?
Я навчилася керувати своїми страхами. Це надає мені крила, впертість і щоденне прагнення мети. Я знаю що змінити можна абсолютно все, поки я дихаю. Що нічого не втрачено поки мої товариші і сімʼя беруть слухавку. Це моя супер сила.
7. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили і продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?
Мені завжди здається що я роблю недостатньо, проте краще робити хоч щось, ніж плакати в подушку. До своїх службових обовʼязків я додаю все те що робила і до вступу в армію: донати, пошук для знайомих військових на передовій необхідних речей та розголос ситуації в Україні для своїх друзів закордоном. Певний період часу мені довелося бути інструктором з тактики та вогневої підготовки для свого підрозділу.
8. Як ви дбаєте про себе? Чи реально залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає залишатися собою?
Я не зможу допомогти іншому, якщо не допоможу першочергово собі. Тому питання турботи про себе завжди відкрите. Я не вимагаю від себе неможливого, я даю собі право на помилку чи слабкість, я дозволяю собі відпочити коли це необхідно. Доречі, тримати під контролем ментальне здоров’я допомагає спорт та медитації.
Якщо є людина яка може вас підтримати і вислухати то ви щасливчик. У мене є старша сестра з якою ми дуже близькі і я їй хочу ще раз подякувати за її любов, яка витягує мене з тривожних станів, допомагає впоратися і нагадує мені, ким я є.
9. Чи є відчуття, що війна змінила вас? Як саме? Чи здивувалися про себе, про людей і світ загалом? Чи можна щось назвати вашим прозрінням?
Стовідсотково - так. Як життя розділилося на «до» та «після» так і я відчуваю що стала іншою людиною. Все стало простіше, я отримала помірну жорсткість і загартувала характер падіннями та зльотами. Я не знала свого потенціалу, не здогадувалася навіть що я можу витримати певні жахливі речі і не здатися. Так само я здивувалася на що здатні люди, які прагнуть спільної мети - згуртованість та впевненість, самопожертва та любов до ближнього- все це ми бачили на початку повномасштабного вторгнення. Нажаль все це як і будь-який ресурс має вичерпність. І зараз донати зменшились, віра в швидку перемогу похитнулася і як військова я часто чую в нашу сторону фрази «Ми вас туди не посилали.», «Скільки можна клянчити на безкінечні збори?» Проте всі ми мусимо розуміти що або ми переможемо разом, або сонце згасне на наших землях.
10. У який момент ви відчули, що війна прийшла до вас? Що сталося, де ви були і як пережили бомбардування та обстріли?
Я отримала дзвінок від знайомого військового о четвертій ранку «Таня, збери документи, почалася війна.» і зрозуміла що він не жартує. Через тиждень я вже була у Варшаві з бабусею. А ще через три тижні я знову була в Україні, в укритті в підвалі школи, під час тривоги, над головою здригалася від вибухів земля і діти що сиділи поряд тихо сіпалися від кожного шороху. Діти війни. В той момент я всім серцем хотіла щоб це був страшний сон.
11. Чим, на вашу думку, росіяни відрізняються від українців? Чи бажаєте ви правосуддя для росіян? Чи вважаєте ви, що це можливо і що б ви хотіли, щоб сталося?
Ми захищаємось, а вони бажають нашого знищення. Принаймі так було на початку. Зараз, після стількох втрат, смертей, понівечених дітей, зруйнованих міст, після кожної занапащеної долі ми щиро бажаємо їм того ж. Я не можу поховати друга вже пʼятий місяць, бо він загинув героєм на замінованій території, боронячи своє. Нам не потрібно чужого, але тепер ми прагнемо помсти. Поки росія існує - війна не буде скінчена. Лишаться або вони, або ми.
12. Що б ви хотіли, щоб світ дізнався про українців на даний момент? І, зокрема, про українських жінок?
Що ми закінчуємося. Що нас не вистачить довше ніж існують наші воїни, у яких є ваша зброя. Ми будемо битися до останнього, зі зброєю, з камінням, голими руками, бо нам є за що. І Україна є останнім форпостом, який стримує цю чуму від решти світу. Нам потрібна допомога. Нам потрібна перемога. Нам потрібна ваша підтримка. Дівчата беруть в руки автомати і йдуть боронити своїх ненароджених дітей. Я пишаюся тим що є частиною цієї боротьби, проте всім нам треба допомога…
Про українську мужність -
“Я хочу розказати про Діму, якому я обіцяла що не буду плакати. Вибач, я не стримала обіцянку. Він був мені хорошим товаришем, підтримував і надихав своїм баченням світу. Ти мав дуже багато можливостей і амбіцій, але обрав війну, якої ніхто з нас не хотів. Але ти знав на що йдеш, і знав що це страшно, жахливо і всеодно пішов.
Всі хто його знав погодяться що він не був супер зручним і мав цікавий характер. Але у нього на обличчі завжди було те що на душі, не приховати. Тоді у нашому військкоматі ти з посмішкою запитав у офіцера «Де тут відправляють на війну?».
Діма як герой книжки Ремарка, якого я мала честь називати комрадом, але це не книжка і цей біль гостріший леза. Вибач за все, що я не сказала і за все чим могла образити в хвилини слабкості, коли ти підставляв плече і мовчки мені підкурював цигарку, кажучи що все фігня і ми прорвемося. Ми прорвемося, але вже без тебе. Біль заміщяється гнівом і ми обовʼязково направимо його на помсту. Дякую за твою жертву.”
- 7 серпня 2023
13. Яке місце чи діяльність приносить вам найбільше задоволення зараз, якщо це можливо?
Я радію коли бачу результати своєї роботи. Коли можу спати спокійно після робочого дня. Коли бачу повагу в очах побратимів. Проте найбільше мене наповнюють рідкі зустрічі з сімʼєю чи відпустка, коли я можу поїхати у гори і йти так далеко, наскільки вистачить сил.
14. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе і своєї сім'ї після закінчення війни?
Хочеться дожити до цього дня і зберегти якомога більше життів. Інші мрії занадто далекі щоб про це думати.
15. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на website, сторінки в соцмережах тощо)
Я не дуже старанно веду соцмережі, проте маю інстаграм сторінку за ніком @tess_ramon , часто я там збираю кошти на допомогу в зборах, тому буду рада підтримці.
