THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM Novomoskovs'k.
* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman, unless otherwise specified.
INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.
GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.
“While defending her country from the russian invader, Ms. Yuliia Rymarenko’s heel and part of the leg were blown off. Doctors had a hard time agreeing on how to proceed. Ms. Rymarenko feared amputation. But the leg was saved by a brave Ukrainian surgeon; so was Yuliia’s life.
"There is a rule at the hospital”, says Yuliia, “in a severe emergency, doctors cut off the clothes right off the wounded person’s body. My army boots were brand new, expensive. All I remember yelling out was ‘Don't cut the boots!” Thankfully, the doctor only cut the laces. Much is ahead for Yuliia, in terms of rehabilitation, but I’m certain about one thing: Yuliia Rymarenko’s, whose calls sign is Mala (“small”) is tougher than the titanium plate keeping her leg intact.
My Inside Ukraine interview is with a hero, who, for over five years, fought for her home, her family, her freedom. Defender Ms. Yuliia Rymarenko.”
- Olga Shmaidenko, Founder of WOW Woman.
Defender, Armed Forces of Ukraine, Novomoskovs’k, Ukraine
1. Name.
Yuliia Ihorivna Rymarenko.
2. Where were you born and where do you live now?
I was born in the city of Novomoskovs’k, Dnipro region.
3. What did you study and what is your current profession? What is your rank?
I studied "Accounting and Auditing", worked in the profession for 10 years, after which I joined the army in 2017.
4. What did your typical day look like before the war and how has your life changed since the invasion of Ukraine?
To be honest, my day hasn't changed much since the start of the full-scale invasion, because I had been serving in the army for almost five years, and I had four rotations in Donetsk and Luhansk regions, where I spent 8-10 months. It was the same at the beginning of the full-scale invasion.
“I spent some time in Donetsk and Luhansk regions (in the east of Ukraine). I saw what was happening there (destroyed and occupied by russia Ukrainian land) and did not want to see it in Dnipro (or in the rest of the country). I didn't want some strangers to come to my house and decide my fate for me." - Yulia Rymarenko, commander of the 93rd Brigade's Kholodnyi Yar unit.” / Я певний час провела в Донецькій, Луганській області. Я бачила що там відбувається і не хотіла цього бачити в себе в Дніпрі. Я не хотіла, щоб в мій дім прийшли якісь люди та вирішували за мене мою долю» - Юлія Римаренко, командир відділення 93-ї бригади Холодний Яр.
Photo source: @93OMBr, 93rd Brigade Kholodny Yar / 93-тя ОМБр Холодний Яр.
Everything changed after I was wounded. I spent ten months in several hospitals, and now I'm at home undergoing rehabilitation.
“June 2, 2024. Today is two years since my injury. Back then, everyone told me - six months at most and you will be running! But I will never run again. After two years of surgeries and rehabilitation, I have a leg 4 cm shorter, a foot that does not bend, the absence of the metatarsus and talus, the return of hypersensitivity and constant pain in the leg, but why am I talking about this? Do not give up under any circumstances and do not lower your hands!!! Everything takes time, do not listen to anyone and move forward.” 2 червня 2024 року. Сьогодні два роки з моменту мого поранення. Тоді мені всі казали - максимум пів року і ти будеш бігати! А бігати я вже не буду ніколи. Після двох років операцій, реабілітацій я маю ногу коротшу на 4 см., стопу яка не згинається, відсутність пьятки і таранної кістки, повернення чутливості в вигляді гіперчутливості і постійним болем в нозі, але до чого я це все? При будь яких обставинах, ніколи не здавайтесь і не опускайте руки!!! Все потребує часу, не слухайте нікого і ідіть вперед.
Questions for Defenders
As a woman, do you feel that you immediately became a member of the team, that you were accepted in the Ukrainian army? Did you feel that you could grow, move up the ranks and get promoted? I immediately felt part of the team, because I never positioned myself as a girl, only as a soldier. Almost immediately, I got a position with subordinates and, yes, I saw career prospects.
Before the war started in 2022, did you feel psychologically prepared for the possibility of war? I had been serving for almost five years at that time, and I felt that a full-scale war would happen, but it was difficult to prepare myself mentally for it, because it was hard to imagine how something like that could happen in a European country in the 21st century.
Do you feel that the enemy on our land has motivated you to act with more anger and with greater readiness? Of course, after seeing the atrocities committed by these inhumans, there is a great desire to work even harder.
Do you have a moment in your life that flashes before your eyes when you were wounded? Actually, no, when I was wounded, I only wanted to be evacuated as soon as possible and given water, I was only thinking about amputation.
As a fighter, a defender, do you have any regrets? Or is it better to just keep looking forward?
I have no regrets in my life because I believe that if something happened or I did something, there were certain reasons for it at the time. And in general, how can you regret something that has already happened, you just have to learn to live with and from it.
5. What would you say are your strengths and superpowers?
My optimism and desire for something better, bigger. My friends call me “a locomotive” because I don't see any obstacles. I just move forward.
6. What specific actions (big or small) have you taken and continue to take to help Ukraine and the Ukrainian people?
Unfortunately, at the moment, due to my physical condition, I cannot do much. I sometimes go to Donbass to deliver aid to my fellow soldiers. But most of all, I think I can only motivate by example.
7. How do you take care of yourself? Is it possible to remain morally stable in the midst of war? What exactly helps you pull yourself together?
My approach to life in general helps my morale. I believe that if you can change something, change it! If not, don't whine, don't cry, just accept the situation and keep moving forward.
8. Do you feel that the war has changed you? How?
Neither the war nor the injury changed me in any way; perhaps they strengthened me and my resolve. I've always had determination and nerves of steel and tried to control everything around me. These qualities are still with me. I think it is my character that helps me go through all the difficulties in life with a smile.
9. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?
At the moment, the level of interest has dropped a lot, everyone is "tired" of this war. I want people to remember that nothing is over, that everything that happened is still happening. I want people to remember those who gave their lives for us.
10. What WOW Women inspire you?
I met a lot of different women in the army, but unfortunately, the ones who are really WOW for me, not many people know about them. They are the girls who carry the wounded out in the fields, who work as snipers and UAV operators. For me, they are the real WOW Women, not the ones who are written about and shown everywhere. Because they have no time for "popularity".
11. What place or activity makes you the happiest?
I am happiest when I am with my family. Unfortunately, at the moment it happens very rarely, because my beloved is at war and we rarely get to spend time together.
12. What will be the first thing you do when Ukraine wins? What do you dream of for yourself and your family after the war is over?
I dream of a holiday. I want to go on a vacation with the whole family. I know how hard it is for my partner, and I wish he could just sleep and rest.
13. How do you feel about the nation and its transition to the Ukrainian language? How Russian propaganda about the "suppression of Russian speakers" was initially perpetuated in the United States. Now the world knows the truth. Did you easily "switch" to the Ukrainian language? How did you manage it?
For 34 years, I spoke exclusively russian because I lived in a russian-speaking environment and went to a russian-speaking school. But with the start of the full-scale invasion, I decided to start speaking Ukrainian for myself. It was difficult to communicate at first, but I started to correspond in Ukrainian, translated all my devices into Ukrainian, used social media exclusively in Ukrainian, and in a year I completely switched to Ukrainian. I never went back to russian again. Mainly, I did it because I want my child to speak Ukrainian.
14. In your opinion, how do Russians as a people differ from Ukrainians? Were we aware of these differences before the full-scale conflict? Or were we in a state of denial?
The main difference is that we will never be enslaved, we have this spirit of freedom, unlike russians. Their mentality is that it must be their fate to pull the yoke. Such is their fate in life.
15. Do you feel that people who left Ukraine at the start of the full-scale, or those Ukrainians who have been living abroad for years, have any responsibility to their homeland?
This is their choice, I do not condemn anyone. The only thing I would like to say is, if you left, behave with dignity, because through your actions, foreigners will form their opinion about Ukraine.
16. Where can others find information about you/your activities? (links to your website, social media pages, etc.)
ЦЯ ІСТОРІЯ "INSIDE UKRAINE" - З НОВОМОСКОВСЬКА.
* Всі фотографії та відповіді в матеріалі були надані WOW Woman, якщо вказано інакше.
СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.
СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.
“Захищаючи свою країну від російського ворога, Юлії Римаренко відірвало п'ятку та частину ноги. Лікарі не знали, як діяти далі. Пані Римаренко боялася ампутації. Але відважний український хірург врятував ногу, як і життя Юлії.
"У госпіталі є правило, - розповідає Юлія, - в екстрених випадках лікарі зрізають одяг з пораненого прямо з тіла. Мої армійські берці були новенькі, дорогі. Все, що я пам'ятаю, як кричала: "Не ріжте черевики!". На щастя, лікар розрізав лише шнурки. Попереду на Юлію чекає ще багато реабілітації, але я впевнена в одному: Юлія Римаренко з позивним Мала - міцніша за ту титанову пластину, що тримає її ногу цілою.
Моє інтерв'ю для Inside Ukraine - з героїнею, яка понад п'ять років боролася за свій дім, свою сім'ю, свою свободу. Захисниця Юлія Римаренко.”
- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman.
Захисник, Збройні Сили України, Новомосковськ, Україна.
1. Імʼя.
Римаренко Юлія Ігорівна
2. Де ви народилися і де ви зараз живете?
Народилась в місті Новомосковськ, Дніпропетровська область.
3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз? What is your rank?
Навчалась я на професію «Бухгалтерський облік в аудит», попрацювала по професії 10 років, після чого в 2017 році пішла служити в армію.
4. Як виглядав ваш звичайний день до війни та як змінилася ваше життя після вторгнення в Україну?
Насправді мій день майже не змінився після початку повномасштабного вторгнення, бо я на той момент служила в армії майже 5 років, мала 4 ротації на Донецьку, Луганську область, де проводила по 8-10 місяців на ротації, все те саме було і на початку повномасштабного вторгнення. Все змінилось після поранення. Було 10 місяців шпиталів, а зараз я вдома і проходжу реабілітацію.
Запитання до захисниць
Як жінка, чи відчуваєте ви, що одразу стали членом команди, що вас прийняли в українській армії? Чи відчували ви, що можете рости, просуватися службовими щаблями та отримувати підвищення? Я одразу відчула себе частиною команди, бо я ніколи себе не позиціонувала як дівчина, лише як військовослужбовець. Майже одразу отримала посаду, де передбачались підлеглі і так, бачила перспективи в карʼєрі.
До початку війни, у 2022 році, чи відчували ви психологічну готовність до можливості війни? Чи була психологічна підготовка до можливого вторгнення у 2022 році? Як можна психологічно підготуватися до повномасштабної війни? Я служила на той момент вже майже 5 років і я відчувала, що повномасштабна війна буде, але морально себе до цього важко підготувати, бо навіть важко уявити як в Європкйській країні в 21 столітті може таке відбуватись.
Чи відчуваєте ви, що ворог на нашій землі мотивував вас діяти з більшою злістю і з більшою готовністю? Звичайно, після побаченого там, які звірства робили ці нелюди, виникає велике бажання працювати ще більше.
Чи є у Вас момент життя, який промайнув перед очима? коли Ви були поранені? Насправді ні, отримавши поранені, я хотіла лише, що б мене швидше евакуювали і дали води, думала лише про ампутацію.
Як боєць, захисник, чи можете ви про щось жалкувати? Чи краще просто продовжувати дивитися вперед? Я в своєму житті взагалі ні про що не жалкую, бо вважаю, що якщо щось сталось, чи я щось робила, значит на той момент для цього були якісь причини. Та і в цілому, як можна про щось жалкувати, що вже відбулось, просто треба вчитись далі з цим жити.
5. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?
Мій оптимізм і прагнення до чогось кращого, більшого. Мої друзі називають мене локомотив, бо я не бачу перешкод, я просто рухаюсь вперед
6. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?
Нажаль на даний момент в силу свого фізичного стану, я багато зробити не можу. Я інколи їзджу на Донбас, вожу своїм побратимам допомогу. Але найбільше мені здається я можу лише мотивувати своїм прикладом.
7. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе до купи?
Моє ставлення до життя в цілому допомагає моєму моральному стану. Я вважаю, що якщо ти можеш щось змінити - міняй! Якщо ні - не скигли, не ний, просто прийми ситуацію і продовжуй ідти вперед.
8. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином?
Ніяк мене не змінила ні війна, ні пораненя, можливо навіть зробила ще сильнішою. Я завжди мала стальний характер і цілеспрямованість, завжди намагалась все навкруги контролювати, це все і залишилось. Думаю як раз мій характер і допомагає переступати через всі труднощі в житті з посмішкою.
9. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?
На даний момент дуже знизився рівень зацікавленості, всі «втомились» від цієї війни. Я хочу, що б не забували, що нічого не скінчилось, що все, що було, воно продовжується. Що б пам’ятали тих, хто віддав своє життя за нас.
10. Які WOW-жінки вас надихають?
Я стикалась з дуже різними жінками в армії, але нажаль ті, що дійсно для мене WOW, про них мало хто знає, це дівчата які в полях виносять пораннних, які працюють снайперами і оперторами коптерів. Для мене саме вони справжні WOW жінки, а не ті про яких всюди пишуть і показують. Бо в них нема часу на «популярність»
11. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?
Найщасливішою я буваю тільки коли моя родина поряд. Нажаль в даний момент це буває дуже рідко, бо коханий воює і всім разом нам виходить дуже рідко зустрітись.
12. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?
Мрію про відпочинок. Обов’язково всією родиною. Знаю як коханому важко і мр про те, щоб він просто виспався і відпочив.
13. Як ви ставитеся до нації та її переходу на українську мову? Як російська пропаганда про "придушення російськомовних" спочатку увічнювалася в Штатах. Тепер світ знає правду. Чи легко ви "перейшли" на українську мову? Як вам це вдалося?
Я 34 роки спілкувалася виключно російською мовою, бо жила в російськомовному оточені, вчилась в російськомовній школі. Але з початком повномасштабного вторгнення я вирішила для себе почати говорити українською. Саме спілкуватись виходило спочатку важко, але я почала вести листування українською, перевела всі гаджети на українську, вела соцмережі виключно українською, за рік я повністю перейшла на українську. Більше не верталась до російської. В першу чергу я зробила це, бо хочу, що б моя дитина спілкувалася українською.
14. Чим, на Вашу думку, росіяни як народ відрізняються від українців? Чи знали ми про ці відмінності до повномасштабного конфлікту? Чи були в стані заперечення?
Є сама головна відмінність, ми ніколи не будемо рабами, в нас живе цей дух свободи, навідміну від росіян. Тягнути ярмо і казати, що це так і треба, це їх доля.
15. Чи відчуваєте ви, що люди, які виїхали з України під час хвилі виїзду у 2022 році, або ті українці, які вже роками живуть за кордоном, чи мають вони якусь відповідальність перед батьківщиною?
Це їх вибір, нікого не засуджую. Єдине що хочу зазначити, якщо ви виїхали, ведіть себе достойно, бо саме по ним формується думка, що до людей які живуть в нашій країні.
16. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соц.мережах тощо)
