THIS INSIDE UKRAINian Heart STORY IS FROM Spain.
* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman. Additional photos provided by Christopher Occhicone or Alan Spink and Rob Spink.
Proud to highlight a woman who has persevered through unfathomable adversities, brought herself up from an orphanage in east Ukraine to the world-class sports stage. My WOW Woman is Ms. Oksana Kozyna whose limb length discrepancy requires her to use prosthetic in one leg; but this didn’t stop her from trying powerlifting, rowing, karate and swimming before focusing her attention on badminton. Since she identified a goal for herself, Oksana won World’s Para-Badminton Championships in 2022, achieving sport’s first gold medal for Ukraine. This year, she represented Ukraine at the 2024 Paris Paralympics.
Oksana is impressive and disciplined, both mentally and physically; she continues to show the world that Ukraine can be on the world athletic stage, despite continual russian aggression and terror. When russia’s full-scale invasion of Ukraine disrupted her life inside Ukraine, Oksana was forced to relocate to Europe where she has continued to train to be able to compete on a global scale. But even this upheaval could not shake Oksana’s resolve; Kozyna continues to embody the strength and perseverance of the Ukrainian spirit. Oksana’s unbelievable journey from orphanage to paralympic champion demonstrates her fierce independence and self-determination, qualities that have shaped her life and athletic career.
Oksana’s success is not just a personal victory; it serves as the beacon of hope for her compatriots, including her family who are living with a constant russian threat. Despite the challenges of displacement and adversity, Kozyna has continued to represent Ukraine with pride and fierce loyalty. Her victories are not only athletic achievements but also symbols of endurance and survival. Each win on the international stage, every hard-earned medal, embodies her unyielding spirit and dedication to her country. Kozyna’s journey is a powerful narrative of self-determination and national pride, a reminder that even in the face of hardship, strength and identity remain unbroken.
- Olga Shmaidenko, Founder of WOW Woman.
Ukrainian Paralympic Medalist, Master of Sport, Badminton
1. Name.
Oksana Kozyna.
2. Where is your hometown?
I grew up in an orphanage in the city of Kamianske. It is an industrial city in the Dnipro region and a port on the Dnipro River. Now I live in France and train in Lille.
image source: Christopher Occhicone (@occhicone98) at the 2024 Paralympic Games in Paris, France.
3. What is your profession? What is your usual day like? How did you get into badminton? Who inspired you and you, and what is your history of playing parabadminton?
I'm a sportswoman, a badminton player. In my sports career - Para badminton. I am also a Master of Sports of International Class in badminton. I am paralympian.
My day starts at 4:00 am with an orthostatic test, then I go for an independent training session at 5:00 until 08:30. I usually write an individual training plan for myself in order to be the best in my sport. Breakfast is next, followed by rest, personal training, lunch, then I go to a team training session. Next, I have dinner and study English on Duolingo, pray, and go off to bed. This is almost always my schedule because I have a lot of competitions in a year. Additionally, I also watch my diet in order to stay healthy.
When I lived in Ukraine, I used to play volleyball while sitting down, and sometimes I went to the gym of the Glinka Music Conservatory in Dnipro for some physical exercises. It was there that I saw the badminton court. At first, I watched the game, then I became curious and decided to give badminton a try. After a while, badminton became passion and I stopped playing sitting volleyball. I believe that I picked up a badminton raquet at the call of my heart. I felt that I could be a champion here and win. I respect every sport, but my love is only for badminton, I love this sport very much.
Currently, I am the 2022 World Champion in the SL3 singles category, the 2023 European Championships in the SL3 singles category, the SL3-SU5 doubles category, and the fourth place at the 2024 Paralympic Games.
This is a very good result for someone who has been playing for six years because badminton is a very precise sport, you need to play very well technically and tactically, which usually takes 10+ years to develop. Thanks to God, I was able to achieve these results sooner; I really wanted this and I pushed myself to be better.
image source: Oksana Kozyna’s facebook page
4. How did you reconnect with your parents?
This is a very special story. It was 2009, I was 14 years old. I remember that day at the orphanage, when we celebrated Teacher's Day on October 4th. A woman who taught traditional Ukrainian Petrykivka style of painting came to visit us. She immediately understood that we didn't want to paint, instead we wanted to talk and celebrate. Like a fortune teller, she offered to look at our writing styles and "predict" our personalities. For this assignment, she asked us to write a few words on a piece of paper and show her. I still remember sitting there, thinking, ‘What should I write? What words could convey the kind of character I have?’ And you know what? The first thing that came to my mind was to write ‘mum and dad’; for some reason these three words. It scared me so much, because I had never had such a desire. I hadn't thought nor dreamed about those words much, so this impulse came as a shock to me.
The next day, on 5 October, the teachers came to our orphanage and decided that they would celebrate the holiday with us. All the teachers turned up and started the celebration. I still remember standing in the hallway and looking down the large corridor at the main entrance. All of a sudden, I see two women walking in; for some reason my heart started trembling and I said to myself in my head, ‘Kozina, they're here for you’. I was shaking so much that I can't even convey. I was so afraid, but for some reason I just felt it in my heart that these people were coming for me, that they were my family. I remember repeating to myself, ‘No, don't think so, it's not for you.’ Soon, after the holiday, I was called to the director's office where I was told that I had parents. It was my mother and grandmother I saw walking. I was in such a shock; I couldn't believe that such things could happen in life. That's how I met my grandmother and mother. The next day, I met my father when he came to visit me. To this day, I am in touch with my parents although now I don't maintain a regular connection with my mother, as we more or less decided to stop our communication. It was mostly from my end, because it is very difficult for us to restore mother-daughter relationship. Nevertheless, I am very grateful to my parents for giving me life and I will always have respect for them.
5. What people inspire you?
I am inspired by people who can speak multiple languages because it really helps with communication with people from other countries. I also love it when people dance (recreationally or professionally); it's so beautiful and it helps you to feel and connect to your body. Everyone needs movement in order to feel better in both body and soul.
6. Where in the world do you feel ‘tallest’ (i.e. where is your happy place)?
I feel the happiest in Japan. My soul has a deep connection to Japanese culture. But if we talk about the moments when I feel the happiest, it is when I am praying, talking to God as well as when I am training, on the court.
7. Any advice for young women?
I would advise every woman to respect herself, don't let anyone humiliate you, don't let people break your dreams, and always listen to your intuition.
8. What/who inspires you?
In this life I am inspired by my friends, in my spiritual life I am inspired only by the belief that everything will be fine and God will help me.
9. What (at least) three qualities do you like most about yourself and why? What are your superpowers?
In myself, I appreciate honesty, fairness, and sincerity. My superpowers are: willpower, Faith and accountability.
10. What advice would you give to your 14-year-old self? What advice would she give in return?
At the age of 14, I was living in an orphanage; my life was in the hands of my caretakers, and I didn't know what a normal carefree life looked like. I would advise that girl to read a lot of different literature in order to be prepared for this life. I would also advise her to learn to read people well.
These lessons are very important. Learning this will help you avoid many mistakes in life.
photos: Alan Spink (@alanspink1743); poster design: Rob Spink (@bad.gpx)
image source: Christopher Occhicone (@occhicone98)
11. How do you respond when people tell you that you cannot do something? Do you listen to them and what do you say in response? What would you say to a future Paralympian if he or she feels judged or discouraged by others?
I feel very strongly about it. I'll be honest, I've been dealing with comments like that for six years now, as I've constantly been told that I can't do something. I don't listen to such people anymore and I don't even argue with them because they don't understand what they are saying. In fact, I heard this very often from the person who trained us. I think it's a very big mistake when a trainer says that, it invalidates all the hard work; words like that may have a big mental impact on faith in oneself, in competing and in winning. I went through it before and continue to go through it now. I regret that at the time I didn't have enough experience to be able to push back and put the insecurities back on that person.
After competing and training hard, I know that I can do what I put my mind to. If I want it, I will make it happen.
images source: Christopher Occhicone (@occhicone98) at the 2024 Paralympic Games in Paris, France.
I would advise anyone who may be hearing such negativity to hear me: everyone has talents and a potential to accomplish incredible things. Believe me, sometimes I've wondered at myself, asking how on earth it was all possible. But it is! So, you should never listen to "you can't do it" nor should you say that to anyone else.
The first thing I would advise a person who may be hearing a barrage of negativity: “Be responsible and honest with yourself, first and foremost. Train to follow the food and exercise regime”. Only then can a person achieve something.
12. Who is a WOW woman in your world who inspires you and why? Can you nominate three (or more) women?
My first badminton coach Elena Ivanivna Nozdran, who trained me in Ukraine, is a WOW Woman. She loves what she does; she taught me that I have to love what I do first and results will follow. She is a good soul.
(image source)
The second WOW Woman is the Spanish badminton player Carolina Marín who is an Olympic badminton Champion, three-time World Champion, and eight-time European Champion. She is mentally strong with a will of steel. Although Carolina has been injured a lot, she is now a multi-titled accomplished athlete; she inspires me to train and not to give up.
(image source: Wikipedia; image credit: TSportsasia)
As for the third WOW Woman, I would nominate myself. I have gone through and overcame a lot, realised how strong I am, how useful I can be to myself and to others.
I can write the best training and nutritional plans for myself and succeed; I can take care of myself! I am solely responsible for what I do. I am a superwoman.
image source: Oksana Kozyna’s facebook page
13. Where can others find you/your work (links to websites, blogs, etc.)?
You can find me on Facebook or Instagram: kozyna_oksana_official.
14. Where were you when russia launched its invasion (last year, but feel free to mention the earlier land seizures, Maidan, or Crimea)? Did you believe an attack on Ukraine’s key cities and a full-scale war was possible?
When the full-scale invasion began, I was still in Ukraine, preparing to leave for a tournament in Spain on February 24, 2022. I would never have thought that an all-out war could start, although we’d already been living in tense conditions since the 2014 war for Crimea. In the days leading up to the invasion, something strange happened that left an impact on me.
On February 20, I dreamed about the russian president, Putin, who spoke to me and offered me money. When I woke up, I was shocked because I’d never dreamed of him before. There were a lot of news stories about him that day, and I couldn’t quite understand why he was suddenly on my mind.
As the week went on, there were more and more unsettling conversations, and I began to feel something ominous building. It’s hard to explain, but I felt something instinctively, almost as if I sensed something terrible approaching. I was tense for days. When the invasion finally began, it was like my intuition had warned me — but I was still devastated by the reality.
I haven't seen Ukraine, touched Ukrainian soil or seen my family and friends for over two years. Only God knows that I'm really doing this for Ukraine, for my family. I want to prove to people that despite everything, Ukrainians are warriors, they are Cossacks.
15. What did you feel on the day the war began? Where did you go, and what was your plan?
That day, I felt almost numb, as if it were all just a bad dream. I couldn’t take any action until I spoke to my coach to understand what to do. I realized that the tournament was canceled, and we had to find another plan. I packed my things, and my mother called to say she was coming to pick me up. With no plan in place, I went home with her. At that time, my focus was still on the tournament; I was in a different world, mentally preparing for the competition.
16. How are your family and friends now? How often do you communicate with them?
Thank God, they are safe. My parents and friends stayed in Ukraine, and my brother, who’s a soldier, is on the frontlines, which makes the worry even harder to bear. I stay in touch with them, with my parents as often as I can, and I try to keep close contact with friends, too, to be updated on their well-being.
Ukrainian athlete. photo credit from the 2024 Paralympic Games in Paris: Christopher Occhicone, @occhicone98
17. What specific actions (large or small) have you taken or are you continuing to take to support Ukraine and its people?
I continue to train in badminton despite everything, and every victory is dedicated to Ukraine. It’s a huge honor, and I will keep going as long as it’s needed. During the war, I had to leave for another country to keep training and prepare for the 2022 World Championship.
I was able to win first place for our country, a major victory because badminton isn’t well developed in Ukraine. I was the first person to achieve such a victory for us, and I still get emotional thinking about it. Each competition I dedicate to Ukraine and its people; this is how I can make a difference.
I want the world to know that I achieved this victory through faith, as God has been my support. When I was still in Ukraine during the first two months of the war, I kept training, praying, and asking for help to do something meaningful for my country, and God made this possible for me.
18. Do you feel that the war has changed you? How? Was there anything surprising you discovered about yourself, your country, or humanity? What has been your greatest realization?
Yes, I never realized how deeply patriotic I am. I always believed in Ukraine’s strength and talent, but when the war started, I found myself singing our anthem daily, proudly declaring my identity as a Ukrainian, a descendant of the Cossacks.
This experience has shown me the importance of representing Ukraine and how honored I feel to do it. I find my strength in God and the people He places in my path.
Tournaments and Medals. images source: Oksana Kozyna’s facebook page
In France, where I currently live, the kindness and generosity of the French have moved me; they’ve given us a home without charging rent, a relief for which I am endlessly grateful. It’s been heartwarming to experience their openness and support in such difficult times.
19. What would you like the world to know, realize, understand, or appreciate about Ukrainians?
I believe that when we focus on improving our own lives and working toward positive goals, there will be no room for harming others. Achieving things with good intentions is far better, as God will ensure that justice prevails.
To Ukrainians, I wish kindness — let’s focus on building ourselves and trust that justice will come in its own way.
20. What is it like to live abroad now and stay connected with family and loved ones back home? Can you describe it for those who may not relate on a personal level?
Before the war, I dreamed of living in another country because life in Ukraine was becoming increasingly difficult, but I couldn’t have imagined the pain of leaving under the circumstances of a full-scale invasion. While I don’t want to return during the war, I miss our cities, our food, and most of all, the people I left behind.
Competing abroad feels different; I miss the natural strength I feel from my homeland’s soil and from having my loved ones by my side.
21. Do you plan to live in Ukraine again? What do you think it will take to encourage the return of the millions who have left?
Someday, I believe I will return to Ukraine, where I was born. But for people to come back, there needs to be real safety for citizens and a solid economy with good salaries and housing. Many Ukrainians abroad are working to support themselves because that’s simply not possible back home. If these issues can be addressed, I think it will be possible for our people to return.
22. How do you feel the dynamic within Ukraine has changed regarding those who stayed and those who left? Do you believe Ukrainians abroad have a particular responsibility to their homeland?
I haven’t received negative comments personally, but I know it’s mixed. Some think those who left are betrayers, while others understand the decision. As an athlete, I feel a double responsibility to represent Ukraine and prove our strength abroad.
23. What will you do first when Ukraine wins? What are your dreams for yourself and your family post-war?
When Ukraine wins, I will call everyone I know, then buy tickets to return home and celebrate with family and friends.
My dream is to open a badminton club in Ukraine where I will coach children with disabilities. I also plan on some day gifting my family the book I’m writing now, as a tribute to this journey.
ЦЕ інтерв'ю «Усередині українського серця», з Іспанії.
* Всі зображення та відповіді в матеріалі були надані WOW Woman. Додаткові фотографії надані Крістофером Окіконе або Аланом Спінком і Робом Спінком.
З гордістю розповідаю про жінку, яка пройшла через незбагненні випробування, пройшла шлях від дитячого будинку на сході України до спортивної арени світового рівня. Моя WOW-жінка - Оксана Козіна, яка через різницю в довжині кінцівок змушена користуватися протезом на одній нозі, та це не завадило їй спробувати себе в пауерліфтингу, веслуванні, карате та плаванні, перш ніж зосередити свою увагу на бадмінтоні. Після того, як Оксана визначила для себе мету, вона виграла чемпіонат світу з парабадмінтону у 2022 році, здобувши першу золоту медаль для України в цьому виді спорту. Цього року вона представляла Україну на Паралімпійських іграх 2024 року в Парижі.
Оксана вражає своєю силою та дисциплінованістю, як ментальною, так і фізичною; вона продовжує демонструвати світові, що Україна може бути на світовій спортивній арені, незважаючи на безперервну російську агресію та терор. Коли повномасштабне вторгнення рф в Україну порушило її життя в Україні, Оскана була змушена переїхати до Європи, де вона продовжує тренуватися, щоб мати змогу конкурувати на світовому рівні. Але навіть ці потрясіння не змогли похитнути рішучість Оскани; Козик продовжує уособлювати силу і наполегливість українського духу. Неймовірний шлях Оксани від дитячого будинку до паралімпійської чемпіонки демонструє її запеклу незалежність і самовизначення - якості, які сформували її життя і спортивну кар'єру.
Успіх Оксани - це не лише її особиста перемога; він слугує маяком надії для її співвітчизників, у тому числі для її родини, яка живе в умовах постійної російської загрози. Незважаючи на виклики переміщення та негаразди, Козик продовжує представляти Україну з гордістю та палкою відданістю. Її перемоги - це не лише спортивні досягнення, а також символи витривалості та виживання. Кожна перемога на міжнародній арені, кожна важко зароблена медаль уособлює її незламний дух і відданість своїй країні. Подорож Козик - це потужний наратив про самовизначення та національну гордість, нагадування про те, що навіть перед обличчям труднощів сила та ідентичність залишаються незламними.
- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman
Паралімпійська Чемпіонка, Майстер Спорту України з Бадмінтону
1. Ім'я.
Козина Оксана.
2. Де ваше батьківське місто?
Я виросла в дитячому будинку в місті Кам'янське. Це промислове місто в Дніпропетровській області, та порт на річці Дніпро. Зараз я живу у Франції тренуюся в місто Лілль.
3. Яка ваша професія/кар'єра/звання/самоназва/позначення? Як проходить ваш звичайний день? Як ви прийшли в бадмінтон? Хто надихнув вас і вас, і яка ваша історія гри в парабадмінтон?
Спортсменка Бадмінтоністка. Спортивна кар'єра - Пара бадмінтон. Майстер спорту міжнародного класу бадмінтон.
Мій день починається з 4:00 ранку з ортостатичної проби, потім я йду на самостійне тренування о 5:00 до 08:30 (я сама собі пишу індивідуальний план тренувань, для того, щоб бути кращою в своєму виді спорту). Сніданок, відпочинок, самостійне тренування, обід потім я йду на командне тренування, вечеряю, вчу англійську (Duolingo), спілкуюсь з Богом, лягаю спати. У мене такий план майже завжди тому що в нас дуже багато змагань на рік, також я слідкую за харчуванням щоб бути здоровою.
Раніше я займалася волейболом сидячи інколи ходила до залу музичної консерваторії імені Глінка м. Дніпро займатися фізичними вправами. Там я і побачила секцію бадмінтону, спочатку я дивилася як грають потім мені стало цікаво і я вирішила спробувати пограти в бадмінтон. Пройшов час я закінчила займатися волейболом сидячи вирішила себе спробувати у бадмінтоні. Коли я прийшла вперше займатися професійним бадмінтоном тоді я прийшла по оклику серця я відчувала що я тут можу бути чемпіонкою і перемагати. Я поважаю будь-який вид спорту але кохання є лише до бадмінтону я дуже люблю цей вид спорту.
Наразі я являюсь чемпіонкою світу 2022 р. в одиночній категорії "SL3", призеркою чемпіонату Європи 2023 р. одиночна категорія "SL3", парна категорія "SL3-SU5", четверте місце на паралімпійських іграх 2024 р. Це дуже хороший результат за 6 років котрі я займаюсь бадмінтоном, бо бадмінтон - це дуже тонкий вид спорту, тут треба дуже добре грати технічно, тактично, що дається лише через 10 років, але дякую Богові результат в мене вийшов раніше, бо я дуже цього хотіла і я собі допомагала особисто бути кращою.
4. Як ви відновили зв'язок з батьками?
Це дуже така цікава історія. Це був 2009 р., мені було 14 років. Я пам'ятаю день в дитячому будинку, 4 жовтня відмічали день вчителя. До нас прийшла вчителька котра нас навчала петриківську розпис. Вчитель бачила що ми не хотіли малювати, ми хотіли більше спілкуватися відчували таке свято. І вчитель каже, “Xочете я кожного перевірю по письму в кого який характер?” Я як зараз пам'ятаю що тоді я сиджу і думаю, “що мені написати на папері? Які слова писати щоб мою розповідь могли розглянути і сказати який в мене характер?”. І ви знаєте тоді якось так довго думала і перше що мені прийшло на думку це написати “мама і папа”, чомусь ці слова. Якось я так злякалась цього, бо ніколи такого бажання в мене не було. Про це я не дуже багато міркувала, тому такі слова для мене були дуже таким шоком.
Наступного дня, 5 жовтня вчителі прийшли до нас у дитячий будинок і вирішили що свято будуть святкувати в нашому дитячому будинку. Всі вчителі прийшли і почали свято. Я як зараз пам'ятаю що я стояла в великому такому холі котрий виходив на великий коридор де було бачно коли люди йшли від тіля. Я бачу що йдуть дві жіночки і в мене чомусь починає тремтіти серце і я чомусь собі в голові говорю, “Козина це до тебе”. Мене так трясло що я не можу перекласти. Я так боялась, чомусь я відчувала що ці люди йдуть саме до мене, що це хтось мій рідний. Потім я сказала собі “ні, не думай так це не до тебе.” З часом, після свята, мене покликали до директора дитячого будинку і там в кабінеті директора мені сказали що в мене знайшлись батьки. Це була моя мама і бабуся. Я була в такому шоці якомусь я не могла повірити що таке в житті буває.
Ось так ми і познайомились. Наступного дня до мене приїхав батько, я з ним познайомилась і до сьогоднішнього дня я спілкуюсь з батьками. Але зараз я не спілкуюсь з мамою, ми вирішили зупинити наше спілкування. Більше це було з моєї сторони бо дуже важко нам дається полагодити відносини. Але я дуже вдячна батькам за те що вони мені подарували життя і я завжди їх буду поважати.
5. Які люди вас надихають?
Мене надихають люди, які знають багато мов тому, що мови - це дуже допомагає комуніціювати з людьми будь-якої країни. Я також люблю коли люди танцюють; це дуже гарно і це дуже допомагає відчувати своє тіло. Рухи це дуже потрібно кожній людині для того, щоб краще себе відчувати тілом та душею.
6. Де у світі ви відчуваєте себе «найвище» (тобто де ваше щасливе місце)?
Саме щасливою я себе відчуваю в такій країні як Японія мені там дуже подобається знаходитись душею, але якщо говорити в яких випадках я себе відчуваю щасливою це коли я молюся розмовляю з Богом і коли я тренуюся або граю на корті.
7. Порада для інших жінок?
Я раджу кожній жінці поважати себе, не давати собі принижувати себе, не давати людям ламати твої мрії і завжди прислухатися до своєї інтуїції.
8. Що/хто вас надихає?
В цьому житті мене надихають мої друзі, в духовному житті мене надихає лише віра в те що все буде добре і Бог мені допоможе.
9. Які (принаймні) три якості ви найбільше любите в собі і чому? Які ваші суперсили?
В собі мені подобається чесність, справедливість, щирість. Моєю суперсилою являється: сила волі, Віра та відповідальність.
10. Яку пораду ви б дали собі 14-річному? Яку пораду ви б дали собі 14-річному у відповідь?
В 14 років я знаходилась в дитячому будинку, моє життя було в руках вихователів я не знала що таке без турботливе життя. Я б собі радила, багато читати різної літератури, для того щоб бути готовою до цього життя і дуже добре розбиратися в людях.
Так це дуже потрібно для того щоб не так багато робити помилок в житті.
11. Як ви ставитеся до того, коли люди кажуть вам, що ви не можете чогось зробити? Чи слухаєте ви їх і що говорите у відповідь? Що б ви сказали майбутньому паралімпійцю, якщо він чи вона відчуває осуд або знеохочення з боку інших?
Я дуже погано ставлюсь до цього. Я буду чесною, я це проходжу вже шість років коли мені кажуть що я нічого не можу чи ще щось. Я не слухаю таких людей і можу навіть сперечатись бо людина не розуміє що говорить. Я це дуже часто чула від людини котра нас тренувала. Я вважаю що це дуже велика помилка коли людина тебе тренує і таке говорить; це дуже впливає на змагання та віру в себе. Я це проходила і проходжу саме зараз.
(фото з Паралімпійських ігор 2024 року в Парижі: Крістофер Окіконе, @occhicone98)
Мені не вистачало знань щоб розуміти коли тобі кажуть що ти нічого не можеш, це лише проблема тієї людини котра це говорить. Я це можу і я буду це робити якщо я цього хочу, тому я кожній людині раджу не сприймати цю інформацію що це ви не можете робити. Кожна людина дуже талановита і може зробити такі неймовірні речі що інколи ти думаєш як це відбувається, навіть та людина котра це робить. Тому говорити таке не можна ніколи, нікому!
Перше що я раджу людині котра чує осуд і немає підтримки, це бути відповідальним чесним перед собою, хто віруючий перед Богом це тренуватися слідкувати за їжею та режимом і тільки тоді людина може чогось досягнути. Не слухати нікого щоб там не говорила. Це дуже допомагає я це пройшла я говорю те що я робила коли зі мною так траплялось.
12. Хто у вашому світі є WOW ЖІНКОЮ, яка вас надихає, і чому? Чи можете ви номінувати трьох (або більше) жінок?
Для мене Wow woman перше - Ноздрань Олена Іванівна, це тренер котра мене тренувала в свій час тому що вона дуже любить свою справу котрою займається вона мене привела до розуміння того що тим чим я займаюсь треба спочатку любити а потім буде результат, вона гарна душею, друга Wow woman, для мене являється ігрок бадмінтону жінка з Іспанії Koralina Marin тому що вона дуже сильна силою волі вона дуже багато травмувалася але вона наразі являється дуже титулованою спортсменкою вона надихає тренуватися не здаватися, третя Wow woman являюсь я сама собі бо через те що я пройшла я зрозуміла наскільки я сильна наскільки я можу бути для себе корисною, я можу сама собі написати план тренувань я можу написати план харчування слідкувати за собою відповідати за те що я берусь це для мене є супер-жінка.
13. Де інші можуть знайти вас/вашу роботу (посилання на веб-сайти, блоги тощо)?
Мене можна знайти в Facebook та Instagram: kozyna_oksana_official.
14. Де ви були, коли стався напад РФ (минулого року, але, звісно, можна писати і про перше захоплення землі, і про Майдан, і про Крим)? Чи вірили ви в можливість нападу РФ на ключові міста України і початку повномасштабної агресії?
Коли почалася повномасштабна війна я знаходилась в Україні тоді ми повинні були 24 лютого поїхати на змагання в Іспанію. Я б ніколи не подумала що може початися війна але ми вже знаходились не дуже прості ситуації бо в 2014 році вже почалась війна за Крим, але я розповім що відбулось за декілька днів зі мною до початку повномасштабної війни.
20 лютого мені приснився президент росії Путін що він щось мені говорив, про щось були у нас розмови та він пропонував мені гроші. Коли я прокинулась я була у шоці бо ніколи за все моє життя мені він не снився, чомусь в той день дуже багато було якихось новин про цього президента я не могла зрозуміти що відбувається а потім під час неділі було дуже багато розмов і тоді в мене вже було відчуття що щось може початися.
В мене дуже було таке відчуття начебто я щось відчуваю бо мене трясло десь більше одної неділі до початку цієї війни мабуть відчуття якесь було але коли це все почалось я зрозуміла що це була дуже хороша інтуїція що щось почнеться це дуже страшно і боляче.
Два роки я не бачила України, не торкалася української землі, два роки не бачила своїх рідних і близьких. Один Бог знає, що я справді роблю це для України, для своєї родини, я хочу довести людям, що не дивлячись ні на що українці є воїнами, козаками.
(фото з Паралімпійських ігор 2024 року в Парижі: Крістофер Окіконе, @occhicone98)
15. Що Ви відчували в день початку війни? Куди Ви пішли і який, наскільки Ви пам'ятаєте, був Ваш план?
В той день я нічого не відчувала страшного мені здавалося що це просто сон якийсь я нічого не могла зробити бо спочатку ми повинні були запитати тренера що робити я так розуміла тоді що змагання відміняються і треба щось робити тому ми чекали відповіді від тренера і потім від цього ми вже відштовхувались що робити коли я дізналася що ми залишаємось я зібрала речі до мене зателефонувала мама і сказала що приїде до мене забере мене і я поїхала додому. У мене не було ніяких планів бо тоді я дуже багато міркувала про змагання і дуже хотіла поїхати тому я в цей час знаходилась в якомусь іншому світі тобто в думках на змаганнях.
16. Як поживають ваші рідні та друзі? Як часто ви з ними спілкуєтеся?
Дякую Богові з ними все добре але мої батьки залишились в Україні мої друзі також залишились в Україні мій брат військовий тому це дуже ускладнює хвилювання. Я тримаюсь з ними зв'язок з батьками як виходить з друзями також але я стараюся спілкуватися виходити з ними на зв'язок щоб бути повідомленою ситуацією.
17. Які конкретні дії (великі чи малі) ви зробили і продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?
Я продовжую не дивлячись ні на що тренуватися бадмінтоном для того щоб перемагати і кожна моя перемога присвячується Україні для мене це дуже велика честь це робити і я буду це робити стільки скільки це буде потрібно. Під час війни я мусила поїхати до іншої країни щоб продовжувати тренуватися не дивлячись ні на що тому я готувалась до чемпіонату світу 2022 року і дякую Богові за те що я змогла перемогти перше місце для нашої країни це була дуже велика підтримка і дуже велика перемога тому що бадмінтон в Україні не дуже розвинутий вид спорту я була першою людиною котра змогла здобути історичну перемогу для нашої країни я сама не зрозуміла що відбулось я зараз кажу і мені дуже хочеться плакати бо це дуже велика відповідальність дуже велика честь для мене я продовжую тренуватися для того щоб перемагати і приносити перемогу для нашої країни лише так я можу допомогти.
Я хочу щоб багато людей знали що цю перемогу я одержала в першу чергу завдяки Богові бо лише віра мені допомогла дойти до цього рівня і я вважаю що ця перемога була благословінням для мене моєї країни. Бо коли я знаходилась в Україні під час війни два місяці я продовжувала тренуватися молитися і говорити богу допоможи будь ласка щоб я могла щось зробити для України і він дав це навіть краще ніж я могла очікувати.
18. Чи відчуваєте Ви, що війна змінила Вас? Як саме? Чи здивувало вас щось від початку війни в собі (як ви справлялися з труднощами, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у вашій країні, у ваших уявленнях про людяність? Що стало для вас прозрінням?
Так я ніколи не думала що я настільки патріотична людина я ніколи про це не говорила нікому так я дуже вірю в те що Україна сильна країна я завжди це казала що люди в нашій країні талановиті але коли почалась війна я не могла повірити в те що я настільки вірю в це що ми такі і що я буду співати гімн нашої країни кожного дня от тоді я сказала що я дійсно являюсь українкою і козачкою.
Я не була здивована я зрозуміла що ця ситуація привела мене до розуміння того чим я насправді займаюсь я дуже була задоволена тим що саме я можу представляти Україну, що я роблю дуже добру справу для країни. Я завжди буду казати що сили я знаходжу лише в Богові Бог дає мені таких людей такі обставини де я можу знаходити сили але все що я маю лише Богові Дякую бо інколи бувають люди зустрічаються недобрі тому я знаходжу силу натхнення в Богові дякуємо за це. У Франції дуже людяні люди, я дуже здивована тим що французи нам дали будинок і ми за нього нічого не платимо це дуже мене дивує, бо багато в країнах вже платять за житло ми це не робимо дякуємо велике бо я б не змогла платити бо не вистачає грошей на це. Дуже багато таких моментів де двоє їх доброта і відкритість і щирість допомоги.
19. Що б Ви хотіли, щоб світ знав/усвідомив/зрозумів/поцінував про українців та українок зокрема?
Я б хотіла щоб весь світ зрозумів одну річ коли ми почнемо думати працювати лише над собою над своїм життям тоді не буде часу щось робити погане іншій людині. Ще дуже круто зрозуміти що в цьому житті краще чогось досягати гарними намірами аніж поганими, що все одно щоб ми не робили але є Бог котрий все одно зробить так як повинно бути. Особисто українцям я бажаю бути добрішим не бажати нічого поганого тим хто робить щось погане все одно все буде по справедливості.
20. Як це - жити зараз за межами країни і підтримувати зв'язок зі своєю сім'єю та близькими всередині? Чи можете ви описати це для тих, хто не може відчути це на особистому рівні?
Я давно мріяла жити в іншій країні тому що я бачила що в нашій країні все важче та важче жити тому хотіла щось спробувати інше але це було було за два роки до війни бажанням, тому коли прийшлось покинути країну і жити в іншій країні я нічого поганого не бачила лише бачила можливість але з часом я починаю розуміти що як за Україною за містами за часом я сумую за їжею сумую і дуже-дуже сумую за людьми котрі були поруч зі мною в Україні і мені їх дуже не вистачає. Зараз я починаю розуміти що бажання повертатися до України під час війни немає бо я боюсь таких моментів вибухів і все таке але хочеться повернутися до України побути в тому часі коли ти з друзями коли ти з сім'єю коли ти торкаєшся своєї землі живеш в своєму будинку все твоє все твоє рідне ось це розуміння приходить але повертатися і жити нема такого бажання бо я розумію що краще там не буде і просто чекати часу коли прилетить в мій будинок ну такого я також не хочу я розумію що я можу щось зробити хороше для моєї країни в іншій країні. Але дуже важко коли їздив на змагання з України завжди відчувала якусь силу природню від України зараз я їжджу на змагання і мені не вистачає цієї сили і землі української не знаю чому завжди хочеться доторкнутися до української землі і дуже не вистачає друзів і близьких.
21. Чи плануєте ви знову жити в Україні? Як ви вважаєте, який підхід є правильним, щоб врешті-решт заохотити всіх людей, які виїхали з країни (близько 6 мільйонів українців), повернутися назад?
Я думаю що колись я повернусь до України бо це моя країна я там народилась але не зараз. Я вважаю що заохотити людей повернутися до України в першу чергу повинна бути велика безпека для громадян країни, щоб люди не боялися повертатися до своєї країни і саме що є головним - це економіка я маю на увазі це заробітна плата житло, бо я бачу в інших країнах дуже багато українців запитую чому так всі ми розуміємо зараз українці живуть в різних країнах
тому що війна але дуже багато українців мешкає в інших країнах як люди котрі хочуть заробити грошей це є велика проблема в нашій країні бо претензії до самої країни питань нема тобто в нас гарно добре але відношення до людей не дуже поважливе тому і люди і виїжджають з країни.
22. Як, на вашу думку, змінюється динаміка всередині країни, ставлення до тих, хто виїхав, і тих, хто залишився? Чи вважаєте ви, що українці, які виїхали з країни, мають особливу відповідальність перед батьківщиною?
Дякую Богові в мій адрес я не чула якийсь поганих коментарів щодо того що я живу в іншій країні але я знаю що 50 на 50 зараз в країні відбувається, деякі люди вважають що ті хто залишили країну є ворогами а ті хто залишились молодці, інша сторона говорить що молодці що виїхали думають про своє життя тобто в кожної людини своя думка щодо цього. Я як спортсмен я можу сказати що це дійсно така відповідальність бути в іншій країні і виступати за Україну ми повинні це вдвічі доказати що це дійсно так.
23. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе і своєї сім'ї після закінчення війни?
Перше що я зроблю коли дізнаюсь що Україна перемогла дуже-дуже рада я буду прям всім телефонувати розповідати а потім я куплю квитки і поїду до України, і буду відмічати таке велике свято зі своїми друзями і родиною. Якщо говорити про те що мрія я би створила клуб для бадмінтону і тренувала би діток з інвалідністю бадмінтону, я би своїй сім'ї після закінчення війни подарувала б свою книгу котру я пишу зараз.
