Jewish Ukraine - historical Sites Preserving Jewish History

“Jewish Ukraine” project aims to highlight for readers the contradictions in the russian De-Nazification narrative by demonstrating the profound respect Ukrainians hold for Jewish history, as well as their commitment to openly confront their complex past.

The world shifted dramatically when russia invaded Ukraine on February 24, 2022. In his attempts to justify the incursion into a sovereign nation, russia’s president reached for dubious explanations, including his now-infamous claim of “de-nazification of Ukraine.” Since then—and continuing into now late 2024—Ukraine has faced relentless russian attacks: indiscriminate bombings of civilian areas, drone strikes on residential buildings, and the destruction of schools and hospitals. This false "Nazi" narrative, broadcast worldwide by putin, has forced Ukrainians into the difficult position of explaining, often with measured calm, that Ukraine has no more of a Nazi presence than the United Kingdom or Denmark—essentially a marginal and statistically insignificant minority.

Antisemitism has a complex history across the former Soviet Union, as the practice of ‘blaming the Jews’ was continued and furthered by the Soviet state, especially under Joseph Stalin. During World War II, over 2 million Soviet Jews were killed due to Nazi occupation of parts of Soviet Union, including 1.5 million in Ukraine alone. From 1948 to 2006, roughly 1.6 million Jews emigrated from the territory of Soviet Union, including russia, Ukraine, and other ex-Soviet states, many relocating to Israel under the Law of Return in pursuit of better lives and opportunities.

Olena Sugak, a Ukrainian woman, history buff, housewife, found herself under russian bombardment and occupation inside the city of Mariupol. she picked up her camera and photographed the aftermath of bombs in her beloved city. She survived to tell the world. Now, as part of the Jewish Ukraine Project, Ms. Sugak reflects on the Mariupol that once was, sharing her pre-war photographs of its Jewish heritage sites. From synagogues to memorials, these images preserve a history now at risk of vanishing. Today, forced to relocate to Kyiv, she continues her work, walking the city's streets to photograph its historic places of worship—a poignant act of remembrance and resilience.

For “Jewish Ukraine”, a Mariupol refugee Olena Sugak traveled across Kyiv to photograph sites of historical significance to Jewish culture, including commemorative locations and monuments. These places, which are revered and respected in modern Ukraine, are found in the capital—a city that putin sought to “de-nazify.” Sugak’s contributions also include powerful images from Mariupol, her hometown now under russian occupation. Through these, Olena recounts Mariupol’s Jewish history, with photographs of the city’s Jewish cemetery, Holocaust memorial, and synagogues.

In her WOW Woman interview, Ms. Sugak, details her harrowing experiences of surviving russian siege of Mariupol, and witnesses and documents the annihilation of close to 500,000 of its residents. Olena managed to photograph russia’s crimes inside Mariupol, despite a very real danger to her life if her memory drive was discovered during the escape. Since russia presently restricts access to Mariupol for journalists, investigators, and the media, Sugak’s images offer a rare and authentic glimpse into Mariupol’s Jewish history prior to the occupation of the city by the russian forces. Since most city blocks were bombed and destroyed, to be later rebuild on by the occupiers, Olena’s historical photographs from Mariupol are priceless.

The truth remains, Jewish communities have existed in what is now Ukraine for over a thousand years, from the late 9th century, resulting in significant cultural and religious contributions to Jewish culture and religion. “Jewish Ukraine” project aims to highlight for readers the contradictions in the russian Nazi narrative by demonstrating the profound respect Ukrainians hold for Jewish history, as well as their commitment to openly confronting their own complex past. - Olga Shmaidenko, Founder of WOW Woman.

Jewish Mariupol: A Lost Layer of History

Before russia’s full-scale invasion on February 24, 2022, Ukrainian photographer, and resident of Mariupol, Olena Sugak captured the essence of Jewish history of her city. What followed was a harrowing campaign of bombardment, with russia’s relentless airstrikes reducing much of Mariupol to rubble, entombing civilians beneath the wreckage. The city fell under occupation, a brutal reality that persists nearly three years later. Olena endured months of this occupation before escaping to Ukrainian-held territory. Her photographs now stand as a haunting memorial to the Mariupol that once thrived, offering a glimpse of its cultural and historical significance as well as the tribute to its Jewish history.

In researching Olena’s work, I traced the locations she captured. The satellite imagery on Google Maps—frozen since April 2022—reveals the staggering scale of destruction wrought by russia’s indiscriminate shelling. The ruins echo not only the physical devastation but also the profound human loss perpetrated by the russian monsters, with some citing as much as 500,000 killed and buried in the rubble.

It is painfully likely to note that many of the buildings and landmarks Olena documented in “Jewish Mariupol” have been obliterated by the occupying forces. Her work becomes more than a remembrance—it is a witness to a layer of history that risks being erased entirely by the aggressor.

Established in 1882, this cemetery served exclusively as a burial ground for the Jewish community until the 1960s. It is divided into two sections: an older area and one from the Soviet era. Between these sections lies a mass grave, a poignant reminder of the tragic Jewish pogrom of 1905. The older section features gravestones and tombs inscribed in Hebrew, while the Soviet-era section predominantly bears inscriptions in russian, occasionally with Hebrew at the bottom.

Єврейське кладовище. Кладовище відкрилося у 1882 році. Ховали на ньому.виключно євреїв до 60-х років ХХ століття. Кладовище розділене на 2 частини. Старовинна і радянських часів. Між ними “братська могила” - поховання, великого єврейського погрому 1905 року. На старовинній частині плити та склепи. Написи івритом. На “радянській частині” здебільш російською, іноді, внизу, івритом.

A commemorative plaque adorns the old building of the metallurgical Priazov Technical University, marking its history as the site of a Jewish ghetto during the Holocaust. In October 1941, the Nazis executed all 16,000 Jewish residents of Mariupol held there, massacring them in a ravine near the village of Agrobase. The plaque reads, “Prisoners of Mariupol ghetto shot by fascists. 1941”.

Пам’ятка в’язням гетто. На старому корпусі металургійного універсітету розташована меморіальна дошка. В будівлі було єврейське гето. Всіх в’язнів, а саме, 16 тисяч маріупольських євреїв  розстріляли фашисти у жовтні 1941 року, у яру, близько села Агробаза.

According to the article in Mariupol Pravda from January 2021 (written a year before the full-scale russian invasion of Ukraine): “The deputy mayor Serhiy Zakharov, the first rabbi of Mariupol Menachen Mendel Cohen,  chairman of national community of Roma in Mariupol Arkadiy Ohly and the representatives of Jewish community were present at the uncovering of the plaque. We remember these events with pain and grief. Saving those feelings, we must create future for our children and grandchildren, being on guard of freedom, humanity and tolerance, Serhiy Zakharov admitted.

image source: Mariupol Pravda, January 27, 2021 (before russia’s full-scale invasion)

The building, now housing the modern synagogue, was originally Mariupol's first synagogue. Partially destroyed during the Nazi occupation in 1941–1942, it was later repaired and used as a school for underprivileged Jewish girls. In 1994, the structure was returned to the Jewish community, renovated, and restored to its original function as a synagogue.

Unfortunately, from the satellite google map street view, the building on #6 Kharlampiivs’ka - where the synagogue and school were housed - appears to be completely destroyed during russia’s bombing campaign of Mariupol.

Сучасна Синагога. Колись у будівлі була перша синагога, у роки окупації 1941-1942 будівля була частково зруйнована. Після війни будівлю відремонтували і в ній була школа школа для знедолених єврейських дівчат і робочої молоді. У 1994 році, синагога була передана єврейській спільноті, був зроблений ремонт і відтворена синагога.

На жаль, судячи з супутникової карти Google, будівля на вулиці Харлампіївській, 6, де розташовувалися синагога і школа, виглядає повністю зруйнованою під час бомбардувань Маріуполя російськими військами.

it is unclear how many kids and adults survived from this photo and how many were killed by the russian aggressor. Image above was shared from 2020 by the school and found on Google Maps.

The images above were taken by Olena Sugak before February 24, 2022, the day russians invaded and proceeded to destroy Mariupol. Olena’s snaps testify to the rich and complex Jewish history of Mariupol, intertwined with periods of flourishing culture, devastating loss, eventual revival and then bombing and destruction by the russian forces.

images of Jewish Kyiv were taken by Olena Sugak in the summer of 2024

On May 3, 1898, a girl was born in Kyiv who was destined to become one of the legends of the twentieth century. The world knows her as Golda Meir, the Prime Minister of Israel. Golda Meir (1898-1978) is a national heroine of the State of Israel, one of its founders and the fifth Prime Minister. She did not have rich parents, but she had wisdom and incredible strength of character. She is called the "Jew who changed history". Golda was born in the center of Kyiv in Bessarabia, in the house No. 5 on Basseina Street, into a poor, large family of a Ukrainian carpenter. The early twentieth century was a difficult time for Jews. They suffered oppression from the russian authorities. In her memoirs, Golda recounted: “We lived then in Kyiv, in a small house on the ground floor. I remember well the conversations about the pogrom that was about to fall on us.” It was because of the pogrom, her father's lack of work, and hunger that her family went to seek their fortune overseas, to the United States.

The future prime minister of Israel lived in Kyiv for five years until 1903. A bronze plaque to Golda Meir is installed on the facade of the building where she was born and spent her childhood. It was inaugurated on November 23, 1998, the 100th anniversary of Golda's birth. Golda Meir's daughter Sarah took part in the unveiling ceremony. The plaque was initiated by the Jewish Council of Ukraine.

Sculptor: V. Medvedev.

(source: website “KYIV, from the Past to the Future”)

Sholem Aleichem (Solomon Rabinowitz; 1859-1916) was a Jewish writer and playwright, one of the founders of modern Yiddish fiction. Born in the Kyiv region, he wrote most of his works in Kyiv and Lviv. In 1887-1907 he lived in Kyiv, which the writer called Yehupets in his works. During this period, he wrote the novels Tevye the Milkman, Menachem the Mandel, and Railway Stories. He lived in Kyiv at 27 Saksahanskoho Street and 5 B. Vasylkivska Street (the house has not survived). A street in the Lesnoyi district is named after Sholem Aleichem.

A bronze figure of the writer is installed on a granite pedestal. Sholem Aleichem is depicted in full-length, in motion, his right hand with a hat raised high above his head in a greeting gesture, his left hand leaning on a stick. He is wearing a long, narrow coat and a scarf around his neck.

The creative concept of the monument is marked by realism, careful reproduction of the appearance features (long thick hair, fluffy moustache, a soft smile), attention to individual details, and an expressive silhouette. The sculpture, full of internal movement and emotion, is designed for a 360-degree viewing. On the right side of the pedestal is a fragment of a granite balustrade with three figured balusters. The pedestal stands on two high steps with the writer's name engraved on the edges in Ukrainian and Yiddish. On the back of the pedestal, at the bottom left, are the authors' signatures and the date of creation.

The Brodsky Synagogue is the central synagogue of Kyiv, built in 1898 on the funds of L. Brodsky and designed by Georgiy Shleifer. Later, a library with a valuable collection of Torah scrolls and ritual relics was opened. In 1926, the Soviet authorities closed the synagogue, and the building was used at various times as a club, political school, military medical school, sewing school, and puppet theatre.

In the 1970s, the building was restored, after which it lost its original appearance. In 1992, the synagogue resumed its religious function, and a ceremony of reopening was held in 2000. Nowadays, the Brodsky Synagogue is the main Jewish temple of Kyiv. It supports the Jewish religious and social life on a scale unseen in other towns of Ukraine, boasting a large congregation and crowds of visitors. There are various kosher eateries located around the synagogue, including a restaurant operating directly on its premises.

Since the beginning of the ongoing invasion of Ukraine by Russia, the Brodsky Synagogue has served as a point of refuge for Ukrainian refugees, as well as a main distribution point for humanitarian aid. Relief efforts have been led by Rabbi Moshe Azman the head of the Brodsky Synagogue. The Brodsky Synagogue spent over $2M to rescue of Ukrainian civilians from the war’s hot spots (source: Washington Post).

This is one of the most beautiful and oldest covered markets not only in Ukraine but also in Europe. In the mid-nineteenth century, this area was a wasteland, as it was located outside the historical city. Later, festive markets and circus performances were held in this space. One of the versions of the market's name originates from the fact that many traders from the southern provinces, in particular from Bessarabia, came here.

The market was built in 1910-1912 at the expense of industrialist and philanthropist Lazar Izrayilevich Brodsky and designed by Polish architect Henryk Julian Gay. The market features 896 square metres (9,640 sq ft) of market space. The building was constructed in the late modernist style, with bas-reliefs and sculptures decorating its façade.

The Bessarabian Market is considered to be a kind of gastronomic ‘mecca’ of Khreshchatyk and the whole of Kyiv. Kyiv residents are sure: Bessarabian Market is prestigious to visit, exquisite and the most expensive in Kyiv. Idioms such as ‘as expensive as Bessarabka’ or ‘we are not at Bessarabka’ (meaning ‘bargaining is inappropriate’) have become firmly established in the everyday life of the city's residents. We advise you to walk around the market building and get to know all its shops. You can also go inside the market and walk along its rows. In the meat department, you should definitely try and buy a Kyiv gastronomic souvenir, General's Salo, which used to be called Pansky's Salo. (source: Kyiv Digital)

In the centre of Kyiv, at 61/11 Volodymyrska Street, there is a residential building that was built in 1910-1912. The architect was Joseph Zeckzer in collaboration with Dmitry Torov. The building was constructed for the merchant Moroz using eclectic forms, including elements of French Baroque. At the time of construction, Moroz building was considered a miracle of engineering, as Joseph Zeckzer thought through everything to the smallest detail. The house was very popular - at different times, it was home to many renowned Ukrainian doctors, scientists, professors and academics. There was a grocery store on the ground floor, which added to the popularity among students of the nearby University.

Karaism, (from Hebrew qara, “to read”), a Jewish religious movement that repudiated oral tradition as a source of divine law and defended the Hebrew Bible as the sole authentic font of religious doctrine and practice. In dismissing the Talmud as man-made law substituted for the God-given Torah, Karaism set itself in direct opposition to Rabbinic Judaism (source). Karaites first appeared on the territory of modern Ukraine in the 1230s - almost immediately after the Mongol invasion of Kyivan Rus'. “Kenesa” derives from Arabic كنيسة "church" or كنيس "synagogue" (ultimately from the Semitic root k-n-s in the sense of "to assemble") and is first found in Karaim and Karaite Hebrew texts from the late nineteenth century. Kenesas are similar to Rabbinical synagogues. In Eastern Europe, they are laid out along north-south axis, facing Jerusalem. (source)

The Karaite Kenesa in Kyiv is a work of art. The temple was designed by architect Władysław Horodecki and was built from 1898 to 1902 in the Moorish Revival style. The building was decorated with a magnificent dome of great beauty with stucco decorations of Italian sculptor Emilio Sala using quite expensive at the time material - cement. It was funded by Solomon and Moses Kogen, who at the time were heading the Karaite community in Kyiv. Solomon’s wife founded a Karaite school for girls. (source)

In late September 1941, SS and German police units and their auxiliaries perpetrated one of the largest massacres of World War II. It took place at a ravine called Babyn Yar just outside the Ukrainian capital city of Kyiv. The victims were summoned to the site, forced to undress, and then compelled to enter the ravine. Sonderkommando 4a, a special detachment from Einsatzgruppe C under SS-Standartenführer Paul Blobel, shot them in small groups. According to reports sent to the Einsatzgruppen headquarters in Berlin, 33,771 Jews were massacred during this two-day period. It was one of the largest mass killings at a single location during World War II (source).

When the present day Babyn Yar memorial complex was being built, surviving headstones were found on the territory. They were installed near the building, which at one time was a church, a cemetery office, a gestapo office. Now, the Jewish community is restoring the building. They are planning to open a museum of the history of Babyn Yar there.

Passing by the old tombstones, reading the plates, you see the endless names of the Jews who were shot. Their ages. You are horrified by how many children were killed by the German nazis.

Next, we see the ‘Symbolic Synagogue’. The building is made of wood in the form of an open book. There are prayer texts on the walls. This is a place for prayer and reflection.

An exhibition of photographs and documents. Stories of individuals. It is constantly changing. The Menorah monument, a Jewish candle, is on the monument; traditionally, people bring stones as a symbol of eternity.

Next we see the Wailing Wall. The installation by the artist Marina Abramovic, titled The Wailing Wall, symbolically continues the Western Wall of the Jerusalem Temple, the Wailing Wall. If you extend the line of the Jerusalem Western Wall to Kyiv on a map, it will pass through Babyn Yar, right here, to within 10 meters.

The crystalline Wailing Wall is made of anthracite and rock quartz. Visitors interact with the crystals located at the level of the head, heart and stomach. It is a monument to the tragedy of Babyn Yar and the Holocaust, which creates a special space where everyone can recall and reflect on the tragic events of the past.

The interaction with natural quartz crystals is aimed at restoring the connection between private and collective memory through the senses of the body.

The Wall is 40 meters (130 feet) long and 3 meters (9.8 feet) tall and is made of pressed black coal mined from Ukrainian mines.

There are 93 raw quartz crystals on the wall, arranged in groups of 3 with spaces between them. The crystals are arranged in such a way that people of different heights, including children, can interact with the crystals at the same time. (From the description of the Wailing Wall)

INSTRUCTIONS: 1. Turn your face to the wall and intuitively choose a place that suits you. Lean your head, heart and abdomen against the crystals. 2. Close your eyes, straighten your back, relax your breathing: breathe deeply and evenly. 3. Formulate a question and think about it while maintaining contact with the crystals. 4. Interact with the wall for as long as you need.

Next we see the audiovisual installation ‘Mirror Field’. At the heart of the installation is the symbol of the Tree of Life. The Tree of Life has a special meaning for Judaism. The arrangement of the installation's columns is borrowed from its graphic image of connected sefirot (a term in Jewish Kabbalah that represents different attributes of how divinity expresses itself in the universe). The tragedy of Babyn Yar shows how easily this tree can be destroyed, its branches broken. The columns are pierced by hundreds of thousands of bullets, the same calibre that killed people in Babyn Yar.

Here a person meets himself and sees his reflection, cut by bullets. The installation is open 24/7, and at night, light and sound of memory pass through the bullet holes. The names of the dead were translated into sound. The sounds are played by an electro-acoustic organ. Somber melodies by different composers are superimposed on this background.

Next, the monument to the children shot by the German nazis in Babyn Yar.

The Great Choral Synagogue of Kyiv, also known as the Podil Synagogue or the Rozenberg Synagogue, is an Orthodox Jewish synagogue, located in the Podil, a historic neighborhood of Kyiv, Ukraine. Built in 1895, it is the oldest synagogue in Kyiv and is under the leadership of Rabbi Yaakov Bleich Chief Rabbi of Ukraine.

The synagogue was built on the basis of an 1894 mansion that belonged to the merchant Gabriel-Jacob Rosenberg. The plan was to convert the house into a synagogue, as it was easier to obtain permission to open a synagogue. The temple opened its doors in 1895. In Soviet times, in the 1920s, craft workshops were located here. After the Second World War, services in the synagogue resumed. In the 1990s, the synagogue restored and all its activities were resumed (source: landmarks.in.ua).

This historical building on 40 Yaroslavska Street in Kyiv, is an example of early 20th-century architecture in the neoclassical style. Immediately after its construction, M. Goldschmidt-Brodska donated the building to the Kyiv Society of Day Shelters for the children of the working class. The society, founded in August 1874, proclaimed a highly humane goal as the basis of its activities - to take care of those young children from poor families who, when their parents were at work, were left without any care. The members of the society sought to teach children from an early age to work, cleanliness, order and discipline, so that by the age of 12 they would be literate, sufficiently developed, possess certain knowledge and be ready to become useful citizens in the future.

Having received material support from the city authorities in the form of an annual subsidy of 300 rubles, the society's committee began to create a network of day shelters in Kyiv. By the beginning of the 20th century, five of them had been founded. In 1897, the society spent about 12 thousand rubles on the maintenance of these shelters, which cared for up to 300 children.

At the foot of Kyiv’s famous Andriivs'kyi descent, there is a beautiful building the ground floor of which is cut into the slope and surrounded by a deep pit. This corner building was commissioned by then owner of the estate, A. Kiless. The building was designed in a traditional brick style with elements of Renaissance architecture, with the central axis emphasized by an attic with a paired skylight. The structure has been preserved as part of Kyiv’s historical conservation effort.

Originally constructed as a three-floor structure, the first (or basement) floor was allocated as commercial premises, the second and third floors housed one of the largest Jewish prayer spaces in Kyiv (the second floor was for men and the third floor was for women only). In the 1910s, the facility added a “cheder”, a Jewish primary school. By 1917, the building was home to two Jewish communities, the Ashkenazim and the Heirus. The building remained a Jewish prayer house until the late 1920s, after which it was used by various financial institutions, including the Financial and Economic Institute. (source).

top left drawing source

Проект “Єврейська Україна” - історичні місця, що зберігають єврейську історію

Світ докорінно змінився, коли 24 лютого 2022 року росія розпочала своє жорстоке та незаконне повномасштабне вторгнення в Україну. Намагаючись виправдати це вторгнення в суверенну державу, президент росії вдався до сумнівних пояснень, включно з його сумнозвісною заявою про «денацифікацію України». Відтоді - і до сьогодні, наприкінці 2024 року - Україна зазнає безперервних російських атак: невибіркових бомбардувань цивільних районів, ударів безпілотників по житлових будинках, руйнувань шкіл і лікарень. Цей фальшивий «нацистський» наратив, що транслюється Путіним по всьому світу, поставив українців у складне становище, коли їм доводиться пояснювати, часто зі стриманим спокоєм, що в Україні нацистів не більше, ніж у Великій Британії чи Данії - по суті, це маргінальна і статистично незначна меншість.

Проект «Єврейська Україна» має на меті висвітлити для читачів суперечності в російському наративі про денацифікацію, демонструючи глибоку повагу українців до єврейської історії, а також їхню готовність відкрито протистояти власному складному минулому.

Антисемітизм має складну історію в колишньому Радянському Союзі, оскільки практика «звинувачення євреїв» була продовжена і поглиблена радянською державою, особливо за часів Йосипа Сталіна. Під час Другої Світової Війни понад 2 мільйони совєтських євреїв було вбито внаслідок нацистської окупації частин Радянського Союзу, в тому числі 1,5 мільйона в одній лише Україні. З 1948 по 2006 рік приблизно 1,6 мільйона євреїв емігрували з території Радянського Союзу, включаючи Росію, Україну та інші колишні радянські республіки, багато з них переїхали до Ізраїлю відповідно до Закону про повернення в пошуках кращого життя і можливостей.

Олена Сугак, українка, любителька історії, домогосподарка, опинилася під російськими бомбардуваннями та окупацією в Маріуполі. Вона взяла фотоапарат і сфотографувала наслідки бомбардувань у своєму улюбленому місті. Вона вижила, щоб розповісти про це світові. Тепер, у рамках проекту «Єврейська Україна», пані Сугак розмірковує про колишній Маріуполь, ділячись своїми довоєнними фотографіями місць єврейської спадщини. Від синагог до меморіалів, ці зображення зберігають історію, яка зараз знаходиться під загрозою зникнення. Сьогодні, вимушена переїхати до Києва, вона продовжує свою роботу, гуляючи вулицями міста та фотографуючи його історичні місця поклоніння - пронизливий акт пам'яті та опору.

Для проекту «Єврейська Україна» біженка з Маріуполя Олена Сугак пройшла через весь Київ, щоб сфотографувати місця, які мають історичне значення для єврейської культури, в тому числі пам'ятні місця і пам'ятники. Ці місця, які шанують і поважають в сучасній Україні, знаходяться в столиці - місті, яке Путін намагався «денацифікувати». У доробку Сугак також є потужні фотографії з Маріуполя, її рідного міста, яке зараз перебуває під російською окупацією. Через них Олена розповідає про єврейську історію Маріуполя, показуючи фотографії єврейського кладовища, меморіалу Голокосту та синагог міста.

У своєму інтерв'ю для WOW Woman пані Сугак детально розповідає про свій жахливий досвід переживання російської облоги Маріуполя, а також про те, як вона була свідком і документувала знищення близько 500 000 його мешканців. Олені вдалося сфотографувати злочини росії в Маріуполі, незважаючи на цілком реальну небезпеку для її життя. Оскільки росія наразі обмежує доступ до Маріуполя для журналістів, розслідувачів та ЗМІ, знімки Сугак пропонують рідкісний та автентичний погляд на єврейську історію Маріуполя до окупації міста російськими військами. Оскільки більшість міських кварталів були розбомблені та зруйновані, щоб згодом відбудувати їх заново окупантами, історичні фотографії Олени з Маріуполя є безцінними.

Правда полягає в тому, що єврейські громади існують на території сучасної України вже понад тисячу років, починаючи з кінця 9-го століття, що призвело до значного культурного та релігійного внеску в єврейську культуру та релігію. Проект «Єврейська Україна» має на меті висвітлити для читачів суперечності в російському нацистському наративі, демонструючи глибоку повагу українців до єврейської історії, а також їхню готовність відкрито протистояти власному складному минулому.

Ініціатива «Єврейська Україна» була досліджена Оленою Сугак, перекладена Ольгою Шмайденко та профінансована американкою. Всі зображення Олени Сугак, якщо не вказано інакше.

(знімки єврейських місць Маріуполя, зроблені Оленою Сугак, можна побачити вище, в англомовній частині тексту)

Єврейський Маріуполь: Втрачений пласт історії

Перед повномасштабним вторгненням росії 24 лютого 2022 року українська фотографка, мешканка Маріуполя Олена Сугак зафіксувала суть єврейської історії свого міста. За цим послідувала жахлива хвиля бомбардувань, безперервні російські авіаудари перетворили більшу частину Маріуполя на руїни, поховавши під уламками мирних мешканців. Місто опинилося під окупацією - жорстокою реальністю, яка зберігається майже три роки по тому. Олена пережила місяці цієї окупації, перш ніж втекти на підконтрольну Україні територію. Її фотографії тепер слугують живим пам'ятником Маріуполю, який колись процвітав, пропонуючи погляд на його культурне та історичне значення, а також данину його єврейській історії.

Досліджуючи роботу Олени, я простежила місця, які вона зафіксувала. Супутникові знімки на Google Maps - заморожені з квітня 2022 року - показують приголомшливий масштаб руйнувань, спричинених російськими невибірковими обстрілами. Руїни відлунюють не лише фізичним спустошенням, але й глибокими людськими втратами, спричиненими російськими монстрами: дехто називає цифру в 500 000 вбитих і похованих під завалами.

З болем доводиться констатувати, що багато будівель і пам'яток, які Олена задокументувала в «Єврейському Маріуполі», були знищені окупаційними військами. Її робота стає чимось більшим, ніж просто пам'яттю - вона є свідченням шару історії, який ризикує бути повністю стертим агресором. - Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman.

1. Єврейське кладовище. Кладовище відкрилося у 1882 році. Ховали на ньому.виключно євреїв до 60-х років ХХ століття. Кладовище розділене на 2 частини. Старовинна і радянських часів. Між ними “братська могила” - поховання, великого єврейського погрому 1905 року. На старовинній частині плити та склепи. Написи івритом. На “радянській частині” здебільш російською, іноді, внизу, івритом.

2. Пам’ятка в’язням гетто. На старому корпусі металургійного універсітету розташована меморіальна дошка. В будівлі було єврейське гето. Всіх в’язнів, а саме, 16 тисяч маріупольських євреїв  розстріляли фашисти у жовтні 1941 року, у яру, близько села Агробаза.

3. Хоральна Синагога. Спочатку це був будинок торговця Антона Чабаненко. З часом будинок повністю переробили під синагогу. У 1882 році вона стала головною,Хоральною синагогою міста. На прикінці 80-х років ХІХ століття над синагогою збудували купол, який відрізняв синагогу від інших будівель.

А потім прийшла радянська влада. З 30-х років ХХ століття в будівлі розташовувалися: Гімнастичний зал, Ленінградський гіпромез, лікарня, медичне училище,  школа юних моряків. В середині 90 років дах будівлі, ізносився і рухнув.

4. Синагога. На початку ХХ століття в будівлі по вул. Миколаївській, 28 знаходилась хоральна синагога. Потім тут був дитячий садочок. До російського вторгнення у будівлі розташовувалася церква адвентистів 7 дня.

3. Сучасна Синагога. Колись у будівлі була перша синагога, у роки окупації 1941-1942 будівля була частково зруйнована. Після війни будівлю відремонтували і в ній була школа робочої молоді. У 1994 році, синагога була передана єврейській спільноті, був зроблений ремонт і відтворена синагога.

(знімки єврейських місць Києва, зроблені Оленою Сугак, можна побачити вище, в англомовній частині тексту)

(1) Українське коріння Голди Меїр та меморіальна дошка в Києві

3 травня 1898 року – в Києві народилася дівчинка, якій судилося стати однією з легенд ХХ століття. Світ знає її як Голду Меїр, прем’єр-міністра Ізраїлю. Голда Меїр (1898 – 1978) – національна героїня держави Ізраїль – одна з його засновників і п’ятий прем’єр-міністр. У неї не було багатих батьків, проте була мудрість і неймовірна сила характеру. Її називають єврейкою, яка змінила історію.Голда народилася в центрі Києва на Бессарабці в будинку під № 5 по вулиці Басейній в бідній багатодітній сім’ї теслі. Початок ХХ століття – був складний час для євреїв. Вони терпіли утиски з боку російської влади. У своїх спогадах вона розповідала: “Ми жили тоді в Києві, в маленькому будинку, на першому поверсі. Добре пам’ятаю розмову про погром, що ось-ось повинен обрушитися на нас.” Саме через погром, відсутність роботи у батька і голод, її сім’я вирушила шукати щастя за океаном, в США. У Києві майбутній прем’єр Ізраїлю прожила 5 років до 1903 року. У рідному місті Голда більше не була ні разу.Бронзова меморіальна дошка Голді Меїр встановлена на фасаді будівлі, де вона народилася і провела дитинство.

Урочисто відкрита 23 листопада 1998 року – до 100-річчя від дня народження. У церемонії відкриття взяла участь дочка Голди Меїр Сара. Ініціатор встановлення дошки – Єврейська рада України.

Автор: скульптор В. Медведєв. (З сайту КИЇВ, від минулого до майбутнього)

(2) Пам'ятник Шолом-Алейхему

Шолом-Алейхем (Соломон Рабінович; 1859-1916) - єврейський письменник і драматург, один з основоположників сучасної художньої літератури на їдиші. Родом з Київщини, більшість творів написав у Києві та Львові. У 1887-1907 мешкав у Києві, який письменник у своїх творах називав Єгупець. У цей період написав повісті "Тев'є-Молочник", "Менахем-Мендл", "Залізничні оповідання". Жив у Києві на нинішніх вулицях Саксаганського 27, Б. Васильківська 5 (будинок не зберігся). Іменем Шолом-Алейхема названо вулицю на Лісовому масиві.

Бронзова фігура письменника встановлена ​​на гранітному постаменті. Шолом-Алейхем зображений у повний зріст, в русі, права рука з капелюхом високо піднята над головою у вітальному жесті, ліва спирається на палицю. Одягнений у довге вузьке пальто, на шиї шарф.

Образне рішення пам'ятника відзначено реалістичністю, ретельним відтворенням рис зовнішності (довге густе волосся, пухнасті вуса, м'яка усмішка), увагою до окремих деталей, виразним силуетом. Скульптура, сповнена внутрішнього руху та емоційності, розрахована на 

круговий огляд. З правого боку на постаменті встановлено фрагмент гранітної балюстради з трьома фігурними балясинами. Постамент стоїть на двох високих сходинках, на гранях яких викарбуване прізвище письменника українською та їдіш мовами. З тильного боку постаменту, ліворуч знизу — підписи авторів і дата створення.(з інтернету).

(3) Центральна синагога (синагога Бродського)

Синагога Бродського є центральною синагогою Києва, збудована в 1898 році на кошти Л.Бродського за проектом Георгія Шлейфера. Згодом при ній відкрили бібліотеку з цінною колекцією свитків Тори та ритуальними реліквіями. З 1926 року радянська влада закрила синагогу і в приміщенні в різний час розміщувалися клуб, політшкола, військово-санітарний гурток, школа крою, ляльковий театр. Сьогодні синагога Бродського є головним єврейським храмом Києва. Вона підтримує єврейське релігійне та соціальне життя в масштабах, небачених в інших містах України, маючи велику кількість прихожан і натовпи відвідувачів. (з описання до об’єкту. Табличка на будівлі)

У 1970-х було проведено реконструкцію приміщення, після якої воно втратило первісний вигляд. У 1992 році синагога відновила свою релігійну функцію, а в 2000 році відбулося святкове відкриття. Навколо синагоги розташовані різні кошерні заклади харчування, в тому числі ресторан, що працює безпосередньо в її приміщенні. Від початку вторгнення Росії в Україну синагога Бродського слугувала притулком для українських біженців, а також основним пунктом розподілу гуманітарної допомоги. Зусилля з надання допомоги очолив Рабин Моше Азман, голова синагоги Бродського. Синагога Бродського витратила понад 2 мільйони доларів на порятунок українського цивільного населення з гарячих точок війни (джерело: Washington Post).

(4) Бесарабський ринок

Це один із найкрасивіших і найстаріших критих ринків не лише України, але і Європи. У середині ХІХ століття на його місці був пустир, адже ця територія розташовувалася поза межами історичного міста. Пізніше тут розташовувалися заїжджі двори, проводилися святкові торжища та циркові вистави. Одна із версій щодо походження назви ринку пов’язана з тим, що сюди приїжджало багато торговців із південних губерній, зокрема з Бессарабії.

Будівництво ринку відбувалося у 1910–1912 роках на гроші промисловця та мецената Л. Бродського за проєктом архітектора Г. Гая. Будівля зведена в стилі пізнього модерну, її фасад прикрасили барельєфи та скульптури. (інформація з “Київ цифровий”)

Бессарабський ринок — своєрідна гастрономічна «мекка» Хрещатика і всього Києва. Кияни впевнені: Бессарабський ринок є престижним для відвідування, вишуканим і найдорожчим у Києві. Ідіоми «дорого, як на Бессарабці» або «ми ж не на Бессарабці» (у значенні «торг недоречний») міцно увійшли в повсякденне життя жителів міста. Радимо обійти будівлю ринку навколо й познайомитися з усіма його крамницями. А також зайти в середину ринку і пройтися по його рядах. У м’ясному відділі обов’язково треба спробувати і придбати київський гастрономічний сувенір «Генеральське сало», яке раніше ще називали салом Панським.

(5) Прибутковий будинок Мороза (вул.Володимирська 61/11)

У центрі Києва, на вулиці Володимирській, 61/11 розташований колишній прибутковий будинок, який був побудований в 1910-1912 роках. Архітектором був Йосип Зекцер в співдружності з Дмитром Торовим. Будівля була споруджена для купця Мороза в еклектичних формах, включаючи елементи французького бароко. За часів, коли був побудований цей будинок він вважався дивом інженерної думки, так як Йосип Зекцер продумав все до найдрібніших дрібниць.Будинок був дуже популярним - в різний час в ньому мешкало безліч відомих лікарів, вчених, професорів і академіків. На першому поверсі знаходився гастроном, що додавало особливої популярності серед студентів, розташованого поруч Університету.

Йосип Зекцер походив з родини заможних єврейських купців Вінниці. Відомо, що батьки хотіли бачити сина рабином, але він обрав архітектуру.Після закінчення Вінницької чоловічої гімназії, він вчився в Олександрівському реальному училищі у Полтаві, а у 1885 вступає до Харківської політехніки, де успішно здобуває кваліфікацію будівельного техніка.Розквіт творчості Йосипа Зекцера припадає на період з 1901 по 1915 роки: у цей час за його проєктами у Києві були зведені близько 30 прибуткових будинків, які вирізнялися не стільки зовнішньою привабливістю, розкішним ліпним декором чи оригінальністю фасаду, а прекрасним плануванням та технічним оснащенням, що набагато випереджало свій час. Слід зазначити, що деякі з його будинків, збудовані понад 100 років тому, досі відносяться до елітного житлового фонду нашої столиці..( HIVE BLOG)

(6) Караїмська кенаса (вул.Ярославів вал, 7)

Караїмізм (від івриту qara, «читати») - єврейська релігійна течія, яка заперечувала усну традицію як джерело божественного закону і захищала єврейську Біблію як єдине автентичне джерело релігійної доктрини і практики. Відкидаючи Талмуд як рукотворний закон, що замінив собою Тору, дану Богом, караїми стали в пряму опозицію до рабинського юдаїзму (джерело). Караїми вперше з'явилися на території сучасної України у 1230-х роках - майже одразу після монгольської навали на Київську Русь. Слово «кенеса» походить від арабського كنيسة «церква» або كنيس «синагога» (зрештою, від семітського кореня k-n-s у значенні «збирати») і вперше зустрічається в караїмських і караїмських івритських текстах кінця XIX століття. Кенеси схожі на рабинські синагоги. У Східній Європі вони розташовані вздовж осі північ-південь, обличчям до Єрусалиму. (джерело)

(7) Бабин яр

На території Бабиного яру, колись, було єврейське кладовище на 10 тисяч поховань. У роки війни воно було знищене. Коли розбудовувся меморіальний комплекс “Бабин яр”, на території були знайдені вцілілі надгробки. Їх встановили близько будівлі яка на своєму віці, була церквою, кладовищенською конторою, гестапо…Зараз, єврейською спільнотою, будівля реставрується. Планується відкрити тут музей історії Бабиного яру.

Проходячі повз старі надгробки, читаючи імена, з динамиків ти чуєш нескінченні імена розстріляних євреїв. Їх вік…жахаєшся скільки дітей було знищено. Далі ми бачимо “ Символічну синагогу”. Будівля з дерева у вигляді розкритої книги. На стінах тексти молитов. Це місце для молитви і роздумів.

Експозиція фотографій та документів. Історії окремих людей. Вона постійно змінюється.

Монумент “Менора”, єврейська свічка, на пам’ятнику,за традицією люди приносять каміння, як символ вічності.

Далі ми бачимо “Стіну плачу”

Інсталяція художниці Марини Абрамович під назвою “Стіна плачу” символічно продовжує Західну стіну Єрусалимського храму, Стіну Плачу. Якщо продовжити на карті лінію єрусалимської Західної стіни до Києва, то вона пройде через Бабин яр, в цьому місці з точністю до 10 метрів.

Кристалічна Стіна Плачу складається з антрациту та гірського кварцу. Відвідувачі взаємодіють з кристалами,розташованими на рівні голови,серця та живота.

Кристалічна стіна плачу - це монумент трагедії Бабиного яру та голокосту, який створює особливий простір, де кожен може пригадати трагічні події минулого та міркувати про них.

Взаємодія з природними кристалами кварцуспрямована на відновлення зв’язку приватної пам’яті з колективною через відчуття тіла.

Стіна довжиною 40 метрів, висотою 3 метра,виготовлена з пресованого чорного вугілля,видобутого в шахтах України.

На стіні закріплені 93 необроблені кристали кварцу,розташованими групами по 3 штуки з проміжками між ними. Кристали розташовані так,щоб люди різного зросту,в тому числі і діти могли взаємодіяти з кристалами, одночасно. (З опису до Стіни плачу).

Далі ми бачимо Аудіовізуальну інсталяцію “Дзеркальне поле”

В основі інсталяції.символ Дерева Життя.Дерево Життя має особливе значення для юдаїзму.Розташування колон інсталяції,запозичено з його графічного образу у вигляді з’єднаних сефірот.Трагедія Бабиного яру показує,як легко це дерево може бути знищено, його гілки поламані. Колони прострелено сотнею тисяч куль, того ж калібру, від яких загинули люди у Бабиному яру..Тут людина зустрічає себе і бачить своє віддзеркалення, посічене кулями. Інсталяція діє 24/7 і вночі крізь кульові отвори проходить світло та звук пам’яті. Імена загиблих були переведені в звук…Звуки відтворюються електроакустичним органом. На цей фон, накладаються композиції різних композиторів.(З опису до інсталяції)

Пам’яник дітям, розстріляним у Бабиному яру.

(8) Велика хоральна синагога Києва

Велика хоральна синагога Києва, також відома як Подільська синагога або синагога Розенберга, є ортодоксальною єврейською синагогою, розташованою на Подолі, історичному районі Києва, Україна. Побудована в 1895 році, вона є найстарішою синагогою в Києві і знаходиться під керівництвом рабина Якова Блайха, головного рабина України.

Синагога була зведена на базі особняка 1894 року, який належав купцю Габріелю-Якову Розенбергу. Таким чином планувалося переробити будинок у синагогу - так було простіше отримати дозвіл на відкриття синагоги. Храм відкрив двері вже у 1895 року. У радянські часи 1920 роках тут розмістили ремісні цехи.Після війни, служіння в синагогі відновили. У 90-х роках ХХ ст. Синагогу реставрували. (Landmarks in.ua)

(9) Дитячий єврейський притулок (вул. Ярославська, 40)

Будинок — зразок цивільної архітектури поч. 20 ст. у стилі неокласицизм. Відразу після спорудження М. Гольдшмідт-Бродська подарувала будинок Київському товариству денних притулків для дітей робітничого класу. Товариство, засноване в серпні 1874, проголосило основою своєї діяльності високогуманну мету — піклуватися про тих малолітніх дітей з незаможних сімей, які, коли батьки були на роботі, залишалися без будь-якого догляду. Члени товариства прагнули привчити дітей з раннього віку до праці, охайності, порядку та дисципліни, щоб вони, починаючи з 12 років, були письменними, достатньо розвинутими, володіли певними знаннями і були готовими в майбутньому стати корисними суспільству громадянами. Одержавши від міської влади матеріальну підтримку у вигляді щорічної субсидії в розмірі 300 крб., комітет товариства почав створювати у Києві мережу денних притулків. До поч. 20 ст. їх було засновано п'ять. На утримання цих притулків, в яких виховувалося до 300 дітей, товариство витратило у 1897 бл. 12 тис. крб.

1899 організовано єврейський дитячий притулок — безкоштовний заклад типу дитячого садка. Спочатку наймав приміщення на вул. Нижній Вал, 61, з 1910 розміщувався на вул. Ярославській. У притулку перебували переважно дівчатка. На двох поверхах основного об'єму містились аудиторії, в прибудові — їдальня й кухня. Притулок мав широке подвір'я для ігор. У радянський час будівля використовувалася для дитячих установ, школи (у прибудові в цей час облаштували спортивну залу). Тепер тут містяться Будинок дитячої творчості Подільського району і пенсійний фонд Головного управління Київської обл.( сайт “Пам’ятки Києва”)

(10) Єврейський Молитовний Будинок, 1902 (Андріївська, 2/12)

Біля підніжжя Андріївської гори, цокольним поверхом врізаний у схил, з торця оточений глибоким приямком. Збудований на замовлення власника садиби — селянина А. Кілесса. Триповерховий, цегляний, у плані прямокутний; довгим боком орієнтова­ний уздовж вул. Андріївської, бічним фасадом звернутий до вул. Боричів Тік, з якою на рівні другого поверху з'єдну­ється металевим містком. Вирішений у цегляному стилі з елементами рене­сансної архітектури. Всередині капі­тально перепланований, пристосований під установи. Раніше центральна вісь підкреслювалася аттиком із спаре­ним слуховим вікном (втрачений). Будинок є частиною історичного сере­довища заповідного району міста. Первісно перший (цокольний) по­верх відводився під торговельні при­міщення. Другий і третій — признача­лися для розміщення єврейської мо­литовні (на другому — чоловіче від­ділення, на третьому — жіноче). У ли­стопаді 1902 молитовний будинок вже діяв. У 1910-х рр. тут містився також хедер — початкова єврейська релігійна школа. Після 1917 у будинку були дві іудейські громади — «Ашкеназим» та «Хейрус». Молитовня залишалася до кін. 1920-х рр., потім тут містилися різні установи, зокрема фінансово-економічний інститут. Зараз у бідівлі ремонт. (з сайту “Київські пам’ятки”).