THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM THE CITY OF Dnipro.

INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.

GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.

Since February 24th, 2022, the day russia launched a full-scale attack on Ukraine, Arina Chaban made a series of choices that brought her to the Ukrainian frontline battalion, just across the river from the russian attackers. At the onset of the russian bombings, Arina had the option to flee to Europe with her young daughter, Sofia. Instead, she chose to remain in her hometown of Dnipro, supporting her husband and his brigade of defenders. She chose to do her part to help Ukraine.

Arina's fundraising efforts are relentless, focusing on procuring essential items for Ukrainian soldiers—items that rarely make headlines but are vital to survival. These are not multimillion-dollar HIMARS systems or Leopard tanks. Instead, she secures winter socks, spare tires, hand warmers, backup generators, flashlights, anti-drone devices, and medical kits. These modest yet critical supplies often spell the difference between life and death for soldiers enduring freezing trenches or rescuing comrades under drone fire.

Skeptics often ask, “But what about the $800 million assistance package from the U.S. to Ukraine? Shouldn’t it cover these needs?” The answer, unfortunately, is no. While that aid includes high-profile items such as Stinger anti-aircraft systems, Javelin anti-armor missiles, and helicopters, smaller necessities like replacement tires or portable power banks are overlooked. Soldiers on the ground must often rely on grassroots efforts, with individuals like Arina stepping in to fill the gaps.

Arina’s secret weapon, however, is not in any support package—it’s her daughter, Sofia. “Sofia loves visiting the guys on the front, eating from the same soup pot with them,” Arina shares. “She’s the only child who comes to see them, and after three years of defending, her presence is an incredible morale boost.” This fearless mother-daughter duo embodies a resilience that defies Western norms, where the idea of bringing a child to a war zone would raise eyebrows.

Yet, before passing judgment, consider the realities of people’s lives in Ukraine. After three years spent in the fight-or-flight mode, ever-present air raid alarms, sleepless nights, and nail-biting waits for news from loved ones on the battlefield, Arina’s choices may seem less unconventional and more like acts of defiant survival. Sofia, a precocious and determined child, leaves her mother little choice. A young poet, she recently published a book of poems about Ukraine, celebrating her favorite brigades and offering heartfelt reflections on her homeland. In her writing, Sofia even shares advice for adults, demonstrating wisdom well beyond her years.

Highlighting Arina Chaban’s story is not just about celebrating her bravery but recognizing the everyday heroism of Ukrainians fighting for their freedom. Arina's dedication, resilience, and sacrifices are a testament to the unbreakable spirit of a nation defending itself against the evil aggressor.

- Olga Shmaidenko, Founder of WOW Woman

Nonprofit Founder, Military Volunteer, Mother, Dnipro

life before the full-scale russian invasion of my country

Life now. Working & helping our brave defenders. They are sacrificing everything. we are Here, supporting them.

On February 24, I was at home with Sofia. I woke up to the phone ringing for the 5th time and immediately heard explosions outside the window. It was my husband's fellow serviceman, who was wounded and being treated in a hospital in Dnipro, and I heard him say, ‘I'm sorry for waking you up, the war has started’. I woke Sofia up, immediately told her everything as it was, that Dnipro was under rocket fire, and in a minute Sofia was waiting in the corridor with her backpack.

Since my husband has been at the front throughout his married life, a full-scale war did not come as a shock to us, we have been living in a state of war all along. The hardest thing was that two days before, our dog was killed at the front, and we had almost no contact with my husband. In the following days, we found out that he had been surrounded by russians.

At 7 a.m. on February 24th (two days into the full-scale war with russia), I became aware of the needs in the local hospital in Dnipro and thus began my volunteering.

I took Sofia to her parents' place, it seemed safer than in Dnipro. I stayed in the city to help the frontline as much as I could. I couldn't help my husband, but I could help others and believe that they would help break through the encirclement.

4. What would you say are your strengths and superpowers?

Strengths? I don't know, I guess staying calm in critical situations. All the worries and nervousness take a day to kick in. And it's good. Because I can act mechanically when necessary.

5. What specific actions (big or small) have you taken and continue to take to help Ukraine and the Ukrainian people? Now with two children (my youngest is one), I am still here, in Ukraine actively working for the army. I did not go on maternity leave, I continue to volunteer, send things to the frontline that are needed by the guys. Addiitonally, our foundation has friends in the Netherlands, and thanks to Monika, we hold craft fairs there with products made by Ukrainian craftsmen.

6. What life lessons do you hope to pass on to Sofia and what advice would you give her about life and people?

7. How do you take care of yourself? Is it possible to remain morally sound in times of war? What helps you pull yourself together?

I am supported by my children, who by their very presence shift the focus away from the events of the war. Because no matter what happens around me, their moral state depends on my reaction. An explosion outside the window - I'm calm, I continue the conversation, and therefore they are not afraid. When there is no light, we switch on the garlands, light candles and it's an opportunity to spend time playing together. In fact, Sofia actually likes the absence of light. But of course, there are also anti-anxiety medications. Because no matter how you slice it, there is a hurricane inside, and sometimes it covers you. Especially when you hear about the death of someone you know. Very often, my husband helps to pull me together, despite the fact that he is rarely at home, he will always support me by phone, give me good advice, for example, to go to visit friends to switch gears a little, remind me that this is war, and war is death and there is nothing to be done about it.

8. Do you feel that the war has changed you? In what ways? Were you surprised by yourself (how you held on, stayed strong, found inspiration in unexpected sources, etc.), by your country, by your ideas about humanity, by your attitude to the world? What was your epiphany?

Surprisingly, the war has made me calmer in my everyday life. I find myself reacting to smaller problems with an ‘oh well’ attitude, even though I know that before they would have caused a disaster for me. I also came to the realisation that I shouldn't put things off until later, because ‘later’ is too vague. After the full-scale war began, I realised that my time is precious and I should allocate it only to those people I feel comfortable around; anyone else can be let go without regreats.

Finally, the war presented me with many sincere and wonderful people whom I would probably never have met under different circumstances. It's amazing how in such a short period of time (in terms of a lifetime) people can become close and important, united around a common goal.

9. What do you want the world to know about Ukrainians? About Ukrainian women?

I want the world to know and understand that Ukrainians are alive and will continue to fight to the last enemy. We will not be ‘captured in three days’, that this war has not been going on for three years, or even 10, but for centuries.

Ukrainian woman is an example of support; she provides a strong shoulder for her husband to lean on. Ukrainian women wait for their husbands to return from the front, or from the russian captivity. They risk their lives to see their beloved for just half a day in the hottest war spots, and they bring a full trunk of things needed by the military.

10. Which WOW-Women inspire you?

There are a lot of women in my work and volunteer environment who inspire me. This includes my friend and co-founder of the initiative, Dasha, who helps the army 24/7. These are also the doctors I know from hospitals and the front line who put their lives on hold and constantly pull others back from the brink. These are the incredible staff of the maternity hospital who, amidst the sound of alarms, help bring new Ukrainians into the world.

11. What place or activity makes you the happiest?

The shooting range. It's very calming. And driving in the car; whether it's a family holiday or a trip to the frontline, driving around Ukraine is my relaxation.

12. What will be the first thing you do when Ukraine wins? What do you dream of for yourself and your family after the war is over?

When Ukraine wins, I will cry. A lot. I will then hug my children, call my husband and cry some more. I will weep for everything we are going through now, for all the fallen, for all the destroyed cities. I dream of meeting and hugging all my relatives who I hope will live to see the victory. I dream of travelling through the east of Ukraine with my children, and showing them the pain that russia brought, so that neither they nor my grandchildren will ever forgive or forget. And I dream of Crimea, the sea and finally a full family life, when my husband will go to work in the morning and come home in the evening.

13. How do you feel about the nation and its transition to the Ukrainian language? How russian propaganda about the ‘suppression of russian speakers’ was initially propagated in the USA.

Personally, I would like to see a more widespread transition to the Ukrainian language, but unfortunately, many Ukrainians still do not understand the importance of the language. For example, russian language has been imposed on us for decades (through Moscow-led initiatives), Ukrainian words were repressed and banned; this caused our nation to suffer an inferiority complex. Not everyone can fully grasp that the nation's language is perhaps the most important symbol of statehood and its uniqueness. Moreover, Ukrainian is so charming and multifaceted.

14. In your opinion, how do Russians as a people differ from Ukrainians? Were we aware of these differences before the full-scale conflict? Or were we in a state of denial?

I think that russians are different not only from Ukrainians, but also from humans as a species. It is hard to imagine a more bloodthirsty nation. If you compare them exclusively with us, the main thing that Ukrainians have, which russians don't, is the thirst for freedom and truth. Ukrainias showed this back in 2014 (during revolution of dignity). In russia, even if they disagree with the leadership, they tolerate their dictator because they live in constant fear. A true revelation for me was how many russian military personnel members have not completed basic high school level of education. In Ukraine, I don't know anyone without a secondary education, and I know very few people who don't have a university degree, very few. How can a nation be a thinking nation if it cannot possess even basic knowledge or level of understanding? I don't think so.

15. Do you feel that people who left Ukraine during the 2022 flight wave, or those Ukrainians who have been living abroad for years, have any responsibility to their homeland?

Many people will not like my opinion, but very few of those who left Ukraine are patriots. They do not genuinely care about the fate of the state. Yes, indeed, there are people from abroad who actively volunteer and attend rallies in support of Ukraine. But most of them just walk around, relax, live their lives and sometimes (and some never) repost Ukrainian events. I am also very angry that Ukrainians abroad continue to speak the language of the enemy. It's terrible. I don't understand how people are supposed to distinguish them from russians. Isn't it disgusting to be confused with them? I switched to Ukrainian entirely after this realisation.

16. Where can others find information about you/your activities? (links to website, social media pages, etc.)

My personal page (more dedicated to Sofia's life, actually) @arina_chab

And the foundation's page: @trimajmosarazom

And my Facebook page.

ЦЯ ІСТОРІЯ "INSIDE UKRAINE", З Дніпра.

СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.

СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.

Починаючи з 24 лютого 2022 року, дня, коли росія розпочала повномасштабний напад на Україну, Аріна Чабан зробила низку виборів, які привели її до українського фронтового батальйону, розташованого через річку від російських нападників. На початку російських бомбардувань у Аріни була можливість втекти до Європи разом зі своєю маленькою донькою Софією. Натомість вона вирішила залишитися у своєму рідному місті Дніпрі, підтримуючи чоловіка та його бригаду захисників. Вона вирішила зробити свій внесок у допомогу Україні.

Аріна невпинно збирає кошти, зосереджуючись на закупівлі найнеобхідніших речей для українських солдатів - речей, які рідко потрапляють у заголовки газет, але є життєво важливими для виживання. Це не багатомільйонні системи HIMARS чи танки «Леопард». Натомість вона закуповує зимові шкарпетки, запасні шини, грілки для рук, резервні генератори, ліхтарики, пристрої для боротьби з безпілотниками та медичні аптечки. Ці скромні, але вкрай необхідні речі часто стають вирішальними для солдатів, які сидять у холодних окопах чи рятують товаришів під вогнем безпілотників.

Скептики часто запитують: «А як же пакет допомоги Україні від США у розмірі 800 мільйонів доларів? Хіба він не повинен покрити ці потреби?» Відповідь, на жаль, ні. Хоча ця допомога включає такі гучні речі, як зенітні комплекси Stinger, протитанкові ракети Javelin та гелікоптери, менші потреби, такі як запасні шини або портативні павербанки, залишаються поза увагою. Солдати на місцях часто мусять покладатися на допомогу місцевих жителів, і такі люди, як Аріна, заповнюють ці прогалини.

Проте секретна зброя Аріни не в жодному пакеті допомоги - це її донька Софія. «Софійка обожнює відвідувати хлопців на фронті, їсти з ними з однієї каструлі, - ділиться Аріна. «Вона єдина дитина, яка приїжджає до них, і після трьох років оборони її присутність неймовірно піднімає бойовий дух». Цей безстрашний дует матері та доньки уособлює стійкість, яка кидає виклик західним нормам, де ідея привезти дитину в зону бойових дій викликала б здивування.

Проте, перш ніж виносити вирок, згадаймо про реалії життя людей в Україні. Після трьох років, проведених у постійному бойовому режимі, постійних повітряних тривог, безсонних ночей і тремтливого очікування новин від близьких з поля бою, вибір Аріни може здатися менш нетрадиційним і більше схожим на акт непокірного виживання. Софійка, розумна і рішуча дитина, не залишає своїй матері вибору. Молода поетеса, вона нещодавно опублікувала книгу віршів про Україну, оспівуючи свої улюблені бригади та пропонуючи сердечні роздуми про свою батьківщину. У своїх творах Софія навіть ділиться порадами для дорослих, демонструючи мудрість не по роках.

Висвітлення історії Аріни Чабан - це не лише вшанування її хоробрості, а й визнання щоденного героїзму українців, які борються за свою свободу. Відданість, стійкість і жертовність Аріни є свідченням незламного духу нації, яка захищає себе від кривавого агресора.

- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman

Засновниця благодійної організації, Військова волонтерка, Мати, Дніпро

життя до повномасштабного російського вторгнення в мою україну

Життя зараз. Працюємо та допомагаємо нашим мужнім захисникам. Вони жертвують усім, а ми тут, підтримуємо їх.

24 лютого застало мене вдома з Софією. Прокинулась від того що дзвонить телефон вже в 5 раз, і одразу почула вибухи за вікном. Дзвонив побратим чоловіка, який на той момент був пораненим і лікувався у шпиталі в Дніпрі, у трубку почула "вибач, що розбудив, почалась війна". Збудила Софію, одразу сказала їй все як є, що Дніпро під ракетним обстрілом, за хвилину Софія вже з рюкзаком чекала у коридорі. Так як чоловік все сімейне життя на фронті, повномаштабна війна не стала якимось шоком для нас, ми жили у стані війни весь час. Найважчим було те, що за два дні до цього загинула на фронті наша собака, а зв'язок з чоловіком вже був майже відсутнім. В наступні дні він вже перебував у оточенні. О 7 ранку 24го лютого я вже дізналась потреби у шпиталі і так почалось моє волонтерство. Софію відвезла до батьків, здавалось це безпечніше ніж в Дніпрі. А сама лишилась у місті, щоб як можу допомагати фронту. Я не могла нічим допомогти чоловіку, але могла допомогти іншим і вірити, що вони допоможуть прорвати оточення.

4. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?

Сильні сторони? Навіть не знаю, мабуть зберігати спокій у критичних ситуаціях. Всі переживання і нервова нудота добираються до мого організму через добу. І це добре. Бо я можу механічно діяти коли це необхідно.

5. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?

Маючи вже двох дітей (молодшому сину рік) я досі тут, я не пішла у декрет, продовжую волонтерити, передавати на фронт, те що необхідно хлопцям. Також наш фонд має друзів у Нідерландах, і завдяки пані Моніці ми проводимо там ярмарки з виробами українських майстрів. Я вважаю це чудовим, не ивльки тому що 100% коштів йдуть на ЗСУ, а ще й тому що ми показуємо світу, що Україна все ще є, ми живі, ми творимо у будь-яких умовах, ми знайомимо світ з нашими традиціями і творчістю, нагадуємо про полонених.

6. Які життєві уроки ви сподіваєтеся передати Софії і які поради дасте їй про життя і людей?

Софію я навчаю любити Батьківщину, берегти її, пояснюю що "плач не дав свободи ще нікому". Вчу що любов це про турботу і опіку, як між людьми так і до країни. Обов'язково вчу поваги до людей, які віддають все заради нашого життя. Хоча вже дуже часто вона вчить мене. Ця дівчинка доволі мудра, як на свій вік.

7. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе докупи?

Про мене дбають мої діти, які своєю присутністю зміщюють фокус уваги від подій війни. Бо щоб не відбувалось навколо від моєї реакції залежить їх моральний стан. Вибух за вікном - я спокійна, продовжую розмову, а отже і вони не лякаються. Коли немає світла ми вмикаємо гірлянди, запалюємо свічки і це нагода провести час за грою всім разом. Тому Софія навіть полюбляє відсутність світла. Але не обходиться і без заспокійливих звісно. Бо як не крути, а всередині ураган, і інколи накриває. Особливо коли сповіщають про загибель когось із знайомих. Часто зібратись докупи допомагає чоловік, не дивлячись на те що він рідко буває вдома, телефоном завжди підтримає, дасть слушну пораду, наприклад поїхати до друзів в гості, щоб трохи переключитись, нагадає, що це війна, а війна це смерть і нічого з цим не поробиш.

8. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?

Дивно, але війна зробила мене спокійніше в побутовому плані. Багато на що я реагую "ну добре", хоча знвю що раніше б це була катастрофа для мене. Також навчилась не відкладати все на потім, бо "потім" занадто розмите. Після повномаштабної з'явилось розуміння, що витрачати час варто лише на тих людей з якими комфортно, решту можно спокійно відпустити і не жалкувати. Війна подарувала багато щирих і крутих людей, яких я б мабуть ніколи й не знала за інших обставин. Дивно, як за такий короткий (у рамках життя) термін люди стали близькими і важливими, об'єднані навколо єдиної мети.

9. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?

Хочеться, щоб світ знав і розумів, що українці живі і продовжуватимуть боротьбу до останнього ворога. Що ми не "захопити за три дні", що ця війна триває не 3 роки, і навіть не 10, а цілі віки. І українські жінки то зразок підтримки і міцне плече для свого чоловіка. Це ті жінки, що чекають з фронта, з полону, що їдуть на передову, щоб побачити на пів дня коханого, везучи повний багажник потрібного для військових.

10. Які WOW-жінки вас надихають?

Дуже багато в моєму оточенні жінок які надихають мене. Це і моя подруга і друга співзасновниця фонду Даша, яка 24/7 допомагає війську. Це і знайомі медики з лікарень та передової, які ставлять своє життя на паузу і безупинно витягають інших з того світу. Це неймовірний персонал пологового будинку, який під звуки тривоги допомагає народитися новим українцям.

11. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?

Тир. Чудово заспокоює. Та поїздки машиною. Неважливо це дорога родиною на відпочинок чи на фронт, їздити по Україні це мій релакс.

12. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?

Я думаю, що коли Україна переможе то перше, що я зроблю це буду багато плакати. Потім обіймати дітей, дзвонити чоловіку і знову плакати. За все що ми переживаємо нині, за всіх загиблих, за всі міста. Мрію зустрітися і обійнятися з усіма рідними людьми, які доживуть до перемоги, мрію проїхати сходом України з дітьми, показати їм ту біль, що несе росія, щоб ні вони ні їх діти того не пробачили і не забули. І мрію про Крим, море і нарешті повноцінне сімейне життя, коли чоловік вранці йде на роботу, а ввечері повертається з неї додому.

13. Як ви ставитеся до нації та її переходу на українську мову? Як російська пропаганда про "придушення російськомовних" спочатку урівнювалася в Штатах.

Особисто мені хотілося б, щоб перехід на українську мову був більш масовим, на жаль досі багато українців не розуміють важливість мови. Так, російську насаджували нам десятками років, репресуючи слова з української, забороняючи її, насаджували комплекс меншовартості. І досі не всі можуть це зрозуміти, але мова то чи не найголовніший символ державності, її унікальність. Тим паче українська така чарівна і багатогранна.

14. Чим, на Вашу думку, росіяни як народ відрізняються від українців? Чи знали ми про ці відмінності до повномасштабного конфлікту? Чи були в стані заперечення?

Я думаю, що росіяни відрізняються не тільки від українців, а й загалом від людей як виду. Більш кровожадібнійшої нації годі й уявити. А якщо порівнювати виключно з нами, то головне що є в українців і геть немає в росіян - це жага волі, жага правди. Ми це показали ще в 2014. Там же, навіть не згодні, терплять диктатора, бо живуть зі страхом. Що було відкриттям для мене, так це те, як багато їх військових не мають навіть шкільної освіти. В Україні я не знаю людей, які б не мали середню освіту, і дуже мало знаю людей які не мають вищої, це одиниці. То хіба може бути думаючою нація яка не може отримати навіть базові знання? Навряд.

15. Чи відчуваєте ви, що люди, які виїхали з України під час хвилі виїзду у 2022 році, або ті українці, які вже роками живуть за кордоном, чи мають вони якусь відповідальність перед батьківщиною?

Моя думка не сподобається багатьом, та дуже мало людей з тих що виїхали з України, патріоти. Їм не болить доля держави щиро. Так, дійсно, є люди які з закордону активно волонтерять, ходять на акції у підтримку України. Але більшість просто гуляє, відпочиває, живе своє життя і інколи (а деякі і ніколи) репостить собі події України. Також мене дуже злить, що українці закордоном продовжують говорити мовою ворога. Це жахливо. Не розумію, як люди мають їх відрізняти від руських? Чи не бридко коли тебе можуть сплутати з ними? Я перейшла на українську мову цілком саме після цього розуміння.

16. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соцмережах тощо)

Моя особиста сторінка (більше присвячена життю Софії насправді ) @arina_chab

Та сторінка фонду: @@trimajmosarazom

Ну і фейсбук